Кладовище Монпарнас стало місцем відпочинку для місцевих жителів з невідомо для чого поставленими могильними каменями
Кладовище Монмартра
Вільно розкинувшийся Пер-Лашез нагадує романтичний та відокремлений парк (правда, досить захаращений склепами та надгробками). Монмартрське ж кладовище справляє враження якихось диких кам'яних джунглів, тільки зрідка оживлюваних чахлою рослинністю. Кладовище Монмартра розташоване біля самого підніжжя пагорба в певній западині, що нагадує дорогу в пекло. Досить значна його частина навіть знаходиться під широким мостом з доволі жвавим рухом, що явно не сприяє умиротворенню та спокою.
Це дивовижне і дуже невдале місцезнаходження пояснюється тим, що кладовище на Монмартрі було відкрито в 1825 році на місці колишнього кар'єру для видобутку гіпсу. Гіпсу за кілька сотень років накопали чимало, і яма на цьому місці утворилася неабияка. Основний демонізм цього місця полягає саме в тому, що велика частина території лежить значно нижче рівня поверхні землі. У ямі ж місця мало, тому тут надгробки буквально нагромаджуються одне на одного, а надмірна скупченість поховань тільки зростатиме: територія кладовища всього 10 гектарів, у чотири рази менша ніж у Пер-Лашез, а от бажаючих потрапити сюди анітрохи не менше.
Не менш суттєва і відмінність у кладовищах за соціальним складом. Основна маса поховань на Пер-Лашез (окрім перерахованих письменників, поетів і художників) – це політики, генерали та громадські діячі, російській людині маловідомі, та й самими французами, здається, добряче забуті. Чимало на Пер-Лашез і просто мирних обивателів. А от на Монмартрі поховані, як це і випливає з богемної репутації району, в основному діячі мистецтв. І щоб потрапити на це невибагливе кладовище, після своєї кончини треба внести у світове мистецтво хоча б скромну лепту.
Зорієнтуватися на місцевості і хоча б відносно розібратися в лабіринтах надгробків і склепів на кладовищі Монмартра набагато складніше, ніж на Пер-Лашез. А вже без карти тут і зовсім нічого робити. Тому при вході на кладовище не забудьте взяти її в сторожці служителя при вході (тут вони теж видаються абсолютно безкоштовно). На кладовищі Монмартра всього один вхід, під уже згаданим мостом.
Практично одразу відвідувачі опиняються на круглій площі. Починаючи рух по ній за годинниковою стрілкою, на першому ж розі можна відшукати могилу Ля Гулю, знаменитої танцівниці кабаре «Мулен Руж» кінця 19 століття. Далі по цій же окружності – надгробок Еміля Золя, хоча його останки і були перенесені досить давно до Пантеону. Повернувши на наступній алеї, в кінці її можна відшукати могилу Теофіля Готьє, елегантного письменника середини 19 століття.
Пірнувши під огидний міст і трохи поблукавши серед масивних склепів, вибрідаєш до місця останнього притулку співачки Даліди. Вона багато років прожила на Монмартрі і, кажуть, що її могилу можна бачити з вікон її колишньої квартири. Пам'ятник співачці чудовий і анітрохи не нагадує про сумне місце свого розташування. Записок Даліді не пишуть, зате тут завжди кошик свіжих квітів від шанувальників.
Неподалік від Готьє розташована могила великого композитора Гектора Берліоза. Рухаючись по алеї, названій його ім'ям, ліворуч можна виявити надгробну плиту з ім'ям геніального Генріха Гейне, який закінчив свої дні на чужині. Через 50 метрів – могили Олександра Дюма-сина та легендарного танцюриста Вацлава Ніжинського. Примітно, що на цьому ж кладовищі знайшла спокій Альфонсіна Плессі, прообраз головної героїні роману Дюма-сина «Дама з камеліями». Згідно з переказом, Дюма сам побажав бути похованим неподалік від жінки, яка зробила його ім'я всесвітньо відомим.
Різко взявши ліворуч, ми виходимо до надгробка великого Стендаля і до могил письменників братів Гонкур, розташованих поряд з фонтаном.
Вздовж алеї де ла Круа знаходиться місце останнього притулку жінки, чиє ім'я навіки пов'язане з російською культурою. Це Поліна Віардо, співачка, муза і подруга Івана Тургенєва. Їхні взаємини досі активно обговорюються літературознавцями та широкою публікою, але безперечно одне: Віардо всіляко популяризувала російську літературу у Франції.
Не буде зайвою і прогулянка по периметру невеликого кладовища. Тут розмістилися місця упокоєння геніального художника Едгара Дега, композиторів Лео Деліба та Адольфа Адана, режисера Франсуа Трюффо та винахідника саксофона Адольфа Сакса.
Кладовище Монпарнаса
Кладовище Монпарнас – найбільш «обжите» в Парижі. Тут жодні контрасти в очі не впадають, все мирно, без особливих претензій і майже по-домашньому. Якщо порівнювати його з Пер-Лашезом і Монмартром, то монпарнаський цвинтар займає між ними певне проміжне місце. Це і не розкішний парк на пагорбі, як Пер-Лашез, але й не стовпотворіння кам'яних склепів у колишньому кар'єрі, як на Монмартрі.
Це просто місце відпочинку для місцевих жителів з невідомо для чого поставленими могильними каменями. Принаймні, французи ставляться до нього саме так. Мною були помічені численні мами з візочками, які весело щебетали в тінистих куточках кладовища, а доглянуті бабусі з дідусями сиділи на лавках і попивали вино з келихів, приглядаючи за бігаючими тут же онуками. Молоді люди як ні в чому не бувало цілувалися на лавках, а підлітки енергійно обговорювали свої підліткові проблеми, іноді для супроводу навіть вмикаючи свої мобільники з обов'язковим репом. І нікого це не шокує ані найменшою мірою!
Кладовище Монпарнас – рівне як стіл, з надзвичайно акуратними алеями та традиційним плануванням регулярного французького саду.
Відразу ліворуч від головного входу – могили Жана-Поля Сартра та Симони де Бовуар. Це місце паломництва інтелектуалів усього світу. Друге таке місце – останній притулок геніального та нещасного «проклятого поета» Шарля Бодлера. До нього можна дістатися, якщо рухатися від головного входу вздовж стіни весь час праворуч. Його могила прямо поряд із питним фонтанчиком. Тут квітів і записок анітрохи не менше, ніж у Сартра.
Третьою за значущістю та відвідуваністю (правда, в основному французами) є могила Сержа Гензбура, співака та композитора, відомого бабія, алкоголіка та пристрасного курця. Як вважають багато хто, саме він, син емігрантів із Росії, втілив у собі істинно французький характер. На його могилі, окрім неодмінних записочок, пачки сигарет, можливо, не зайві для Гензбура в його загробному житті.
Приблизно на однаковій відстані від центральної площі (теж круглої, до речі) по різні боки від нього знайшли свій останній притулок небезызвісний Симон Петлюра та великий шахіст Олександр Алехін. В епоху холодної війни обидві вони були напівзакинуті, а от нині і та, і інша утримуються в найкращому вигляді.
Взагалі на кладовищі Монпарнас іноземців хоч греблю гати. Це зайвий свідок того, що Париж був і залишається по-справжньому інтернаціональним містом.
Наприклад, тут поховані три знамениті румуни: драматург Ежен Йонеско, поет Тристан Тцара та скульптор Константин Бринкуш, які чимало змінили свого часу образ сучасного мистецтва. Буквально за кілька метрів від Йонеско надгробний камінь його колеги по створенню «театру абсурду» – ірландського письменника Семюела Беккета. Тут же знайшлося місце і для наших співвітчизників – художника та скульптора Осипа Цадкіна і письменника Анрі Труайя (Тарасова). Неподалік примостилися могили двох великих латиноамериканців – аргентинського письменника Хуліо Кортасара та мексиканського диктатора Порфіріо Діаса, які, швидше за все, не бажали б мати нічого спільного один з одним навіть у загробному світі.
Окрім цієї інтернаціональної компанії, на кладовищі Монпарнас поховані десятки видатних діячів мистецтва, які прославили Францію на весь світ. Серед них поет Леконт де Ліль, скульптори Гудон і Бурдель, письменники Гюїсманс і Гі де Мопассан, композитор Сезар Франк та багато інших.
Подорож до Парижа – захід підвищеної романтичності, а вже якщо підвищувати градус цієї романтичності до нескінченності, то без прогулянки паризькими кладовищами просто не обійтися. Вищезгадану романтику, хай і не без домішки деякої некрофілії, тут можна завантажувати вагонами. Вдячна людська пам'ять повсюдно витає над хрестами та надгробками, до того ж тут просто тихо, мирно, зелено і дуже чисте повітря. Загляньте сюди і ви не пошкодуєте.
На цьому мій огляд паризьких кладовищ закінчено. Наостанок зауважу, що вхід на них безкоштовний, а працюють вони до пів на шосту вечора взимку і до шостої в решту часу. Приємної вам подорожі.
Читайте також матеріал на тему: ПРОГУЛЯНКИ ПАРИЗЬКИМИ НЕКРОПОЛЯМИ
Петро СИТЕНКОВ.
Газета.Ru er="0">