Фото з архіву «Заграницы»
Але куди ж все-таки спрямована основна частина цього потоку спраглих зміни місць? Де земля обітована, царство великих можливостей, рай для енергійних і заповзятливих? Одноповерхова країна, про яку нам розповідав Владимир Познер у своїх телепередачах? Ясна річ, це Америка. За два століття ця країна прийняла мільйони бідних і багатих, роботяг і авантюристів, зневірених втікачів та оптимістів, що шукають кращого життя. Скільки було зроблено запаморочливих кар'єр! А скільки розчарувань, згублених доль — напевно, в сотні разів більше, ніж злетів... Але ніщо, напевно, не розубедить мешканців інших континентів у тому, що якщо й є країна, де на кожного за найближчим деревом чатує успіх, то це Америка...
Америка — для американців?
І сьогодні від іноземців, які вирушили шукати щастя в Новий Світ, можна почути найсуперечливіші судження. «Нікому ми тут не потрібні, заробити неможливо, американці зайняті лише собою і взагалі я не розумію їхньої англійської», — це одна крайність, у яку, на жаль, впадають не лише мешканці Брайтон-Біч пенсійного віку, а й цілком енергійні люди. «Тільки тут можна і реалізувати себе, і заробити, тільки в Америці справжня свобода особистості», — це друга, і в неї впадають не лише ті, хто став мільйонером (та чи є такі взагалі?), а цілком пересічні працівники, наприклад університетські професори. Що ж, мабуть, носії першої думки ліниві й нецікаві, а прихильникам другої сильно пощастило або вони просто мають щасливий характер.
А може, це й не зовсім так. Просто тим, хто бажає працювати в Америці (це, до речі, стосується не лише США, а й Канади), слід, перш ніж мчати стрімголов через океан, поставити собі пару запитань. По-перше: «Що Америка дасть мені?» Установка Паніковського — «Дай мільйон, дай мільйон...» — від самого початку неправильна і призведе лише до неприємностей.
Друге питання не менш важливе: «Що я дам Америці?» Установка «Дуля в кишені» неправильна. Цього добра тут не потрібно. Ледарів і бездарів вистачає своїх. Але якщо зі своїми ще абияк носяться (хоча, звісно, не так, як у деяких європейських країнах), то від іноземця такого не терпітимуть. Вони ж прагматики, недарма світ споживання збудували. І вас збираються споживати — ваш досвід, кваліфікацію, компетентність. Готові поділитися?
Отже, безробіття!
Як і в усіх інших країнах світу, в Америці існує безробіття. Тим не менш у деяких сферах діяльності катастрофічно бракує робочих рук. Мається на увазі не лише некваліфікована й низькооплачувана праця каменярів і землекопів. А, наприклад, медицина. Донедавна вважалося, що вітчизняним медикам в Америці робити нічого. Але тепер дипломи наших медичних вишів мають шанс бути затребуваними за океаном, тому що лікарні США просто стогнуть від нестачі персоналу, особливо молодшого та середнього.
Не в кращому стані перебувають і школи. Відомі воістину кричущі випадки, коли наші співвітчизники викладають в американських середніх навчальних закладах... англійську. Що вже тут казати про математику чи хімію!
Звісно, прямо скажімо, професії медсестри чи шкільного вчителя — не найпрестижніші й високооплачувані. І навряд чи вони вписуються в наші уявлення про втілення в життя американської мрії. Але хто нам заважає, працюючи, підвищувати свою кваліфікацію, навчаючись, наприклад, за дистанційними чи вечірніми програмами вишів або коледжів? У США ці форми навчання дуже поширені. Адже тут не вважається, що людина, обравши професію, має бути прив’язана до неї на все життя. Навпаки — те, що люди постійно змінюють спеціалізацію і пробують себе в найрізноманітніших сферах діяльності, тут звична справа.
Бум інформаційних технологій у світі, зокрема в Америці, схоже, минув. Принаймні, на ринку праці в цій сфері настало затишшя. Але, як не дивно, у США досі охоче приймають на роботу наших «айтішників», цінуючи їхню високу освіту.
Відома «лазівка» на американський чи канадський ринок праці — це сфера обслуговування. Звісно, для того щоб навіть згодом отримати пристойну роботу, мало влаштуватися розвозити піцу чи мити кухлі в пивній. А от з невеликих посад у готелі чи ресторані цілком можливо просунутися вище — якщо, звісно, вам вдасться завоювати прихильність роботодавця. І знову ж — необхідно вчитися, підвищувати кваліфікацію.
Чим керує управлінець
Зрозуміло, найбільш «американськими» спеціальностями нам видаються бізнес і менеджмент, власне, і винайдені в Новому Світі. Скільки в Америці менеджерів різних ланок і спеціалізацій, не знає, напевно, ніхто, і попит на них не падає — хтось же повинен постійно утримувати в порядку цю грандіозну господарську систему. Причому зі зростанням і розвитком різних видів індустрії то й діло виникають нові «різновиди» менеджменту. Потрібні управлінці не лише у звичних традиційних сферах, таких як виробництво, фінанси й банківська справа, торгівля, людські ресурси тощо, а й у медицині, спорті, освіті, кінематографії — та практично всюди, аж до сільського господарства.
Але перш ніж замріяти стати менеджером у США чи Канаді, варто усвідомити, що це професія «з підступом». Тому що назву manager носять службовці практично всіх щаблів американської «табелі про ранги». І серед них переважають не «таємні радники» - директори та управлінці вищої ланки, - а «колезькі реєстратори», дрібна офісна сошка на побігеньках, яка якщо чимось і керує, то тільки власним робочим місцем. Так, директор банку - менеджер, але таким самим є, скажімо, завідувач доставки в районному поштовому відділенні. І платять цій публіці, прямо скажемо, не бозна-як. Інша річ, що за певних ділових та особистісних якостей (передусім честолюбства та пробивної сили) навіть найменша посада може стати трампліном для суттєвого кар'єрного зростання. Знову ж, для цього треба підвищувати кваліфікацію - в Америці цінують тих, хто постійно чомусь навчається.
Загалом, миттєвого злету не буде. Суть «американської мрії» не в тому, що ви отримуєте «одразу весь капітал» - це, радше, мрія Родіона Раскольникова, росіянина з росіян. А в тому, що кожному дано можливість досягти поставленої мети. Тож, потрапивши сюди на роботу, слід пройти кар'єрними сходами від початку до кінця. Але лише в тому разі, якщо у вас є не лише престижний диплом у кишені, а й досвід роботи, і відповідні рекомендації, ви можете розраховувати на більш-менш високу посаду (хоча, звичайно, не на директорство в банку чи на підприємстві).
Крізь терни - до зірок
Є ще деякі категорії працівників-співвітчизників, які можуть досить швидко досягти успіху в США - за умови, що це висококваліфіковані співробітники. Це наукові працівники, особливо у сферах природничих і точних наук. Ні для кого не секрет, що наша фізико-математична школа користується на Заході величезним авторитетом - куди більшим, ніж на батьківщині. Що й слугує причиною витоку мізків, з приводу якого в нас так люблять нарікати. Американці радо запрошують до своїх університетів і дослідницьких інститутів наших учених, які й рухають там прогрес. Будучи прагматиками, вони надають перевагу тим, чия робота пов'язана з прикладним знанням, зокрема талановитим інженерам, але шанс є і в теоретиків. Та й гуманітарії нерідко знаходять собі притулок на факультетах славістики, історії чи загальної філології. Але, повторюю, це стосується лише вчених, якщо не з ім'ям, то принаймні з очевидними науковими заслугами. І жодним чином не аспірантів чи вчорашніх випускників, яким, щоб досягти становища в Америці, доведеться пройти весь тернистий шлях «до зірок», почавши чи не з лаборантської роботи.
Приблизно так само справи з людьми творчих професій. Вітчизняні кіномитці, художники, аніматори - нерідкі гості в США, але знову ж таки «полювання» йде в першу чергу за відомими іменами. Деяким, щоправда, вдається зацікавити собою американських продюсерів та імпресаріо, не маючи широкої популярності - її вони набувають уже там. Американці готові укладати контракти і з нашими музикантами. Тут взагалі іноді доходить до образливого абсурду: варто нашому молодому виконавцю «блиснути» на міжнародному конкурсі - і все: бай-бай, батьківщино, хеллоу, Америко! А років через п'ять до нас на гастролі приїжджає всесвітньо відомий американський піаніст Сидоров...
Постскриптум
А знаєте, які професії в США найпоширеніші, не рахуючи, звичайно, різнокаліберних менеджерів? Це юристи та психоаналітики, яких у США, як жартують самі американці, уже більше, ніж людей. Перші одночасно задовольняють і породжують національну пристрасть до сутяжництва, другі - таку ж загальнонародну тягу до психічного здоров'я.
Тільки це робота не для нас. Адже в нас юристів навчають зовсім по-іншому, та й сама наша правова система дуже відрізняється від американської. А психоаналітиків на батьківщині взагалі як слід не готують. Тож опановувати ці професії треба в Штатах. А ще краще - народитися американцем. Занадто багато в такій роботі національної специфіки.