З алкоголем в Індії складніше, на відміну від Непалу. Його можна знайти лише в барах-ресторанах, але далеко не в усіх, а також у рідкісних спеціалізованих магазинах. Деякі сорти індійського пива досить непогані, також знайдете ліцензійне пиво відмінної якості. Щоб скоротати затяжні переїзди через грандіозні території, рекомендую придбати місцеве віскі, яке дуже зручно змішувати з холодною колою, що продається на кожному розі. Віскі дешеве – близько 7$ за літр – і хоч поступається шотландському, все ж цілком прийнятне. Очевидно дається взнаки багаторічне британське панування. Із широкого віскі-асортименту котирується індійське Back kiper, а в Непалі – місцеве Everest.
З їжею все просто. По-перше, не шукайте супермаркетів, де можна закупитися, не ризикуючи отруїтися. Їх в Індії просто немає. Їсти рекомендую місцеву їжу (сала вдома наїстеся). Спочатку слід попереджати, щоб страви готували «нот спайсі». А за тиждень-другий ви без примусу зрозумієте всю принадність індійських спецій і будете, як і ми, просити більше гостроти – чомусь на спеку така їжа надає бадьорості та набагато смачніша за по-європейськи прісну.
Для багатьох головним чинником, що стримує від подорожі до Індії та Непалу, є чутки про надзвичайну неохайність місцевих жителів. І коли мої знайомі розглядають зроблені в подорожі фотографії, вони жахаються від антисанітарії тамтешнього життя. Доводиться пояснювати: усьому цьому є своє пояснення, і в тих умовах інакше навряд чи може бути. На мою скромну думку, індуси так само охайні, як і ханжеські європейці. Просто в такій величезній і далеко не багатій країні з міцними традиціями, що сформувалися сотні років тому, важко побудувати тисячі стерильних туалетів. Та це й не потрібно, оскільки в більшості індійських міст каналізація відкрита. Тобто всі нечистоти течуть у жолобах по узбіччях вулиць. Будь-який перехожий у найлюднішому місці може просто підійти до такої канави, справити природну потребу, не викликаючи суспільного осуду, і йти далі у своїх справах. З часом до таких картин звикаєш і розумієш, що проблеми немає як такої.
Так, усюди доволі курно, але за такої спеки та за такого скупчення народу нереально підтримувати все в стерильному стані. Зате в усіх кафе є умивальники, індуси ними активно користуються. Після їжі обов'язково чистять зуби (хоча б пальцем, без пасти). І якщо група європейців цілком може дозволити собі пити воду з однієї пляшки, присмоктавшись до горлечка, то індуси не опускаються до такої дикості. Вони п'ють, не торкаючись пляшки. Неодноразово доводилося спостерігати за ретельними водними процедурами найбідніших індусів, у яких з усього майна – те, що на них одягнено.
До речі, половина громадян країни – бомжі. Велорикші сплять у своїх візках, будівельники та сезонні робітники – просто на вулицях. У Непалі я познайомився з молодою парою з Ізраїлю, які подорожували Індією пів року. Зокрема вони побували на грандіозному зльоті індійських йогів – Кумба Мела, що проходить раз на три роки. Це грандіозна тусовка, на яку з'їжджається до 50 млн. (!) осіб. Усі ці люди якимось неймовірним чином уміщаються в одному місті і святкують-гуляють цілий місяць. Держава надає всіляку підтримку цьому представницькому зібранню. Зокрема, на свято доставляється чотири тонни гашишу – за державний рахунок. Я поцікавився в ізраїльських мандрівників, очевидно, це дуже небезпечна затія – відвідати таке багатомільйонне зібрання. Вони запевнили, що всі дні свята в місті підтримувався зразковий порядок і чистота, працювали тисячі, якщо не мільйони волонтерів. При цьому я з сумом згадав українські рок-тусовки, куди, немов у місце бойових дій, стягуються війська, що, втім, не захищає від п'яниць, витівок бидла та кишенькових злодіїв.
Багато що, за мірками європейця дике, з часом починаєш сприймати як належне. Єдине, до чого мені так і не вдалося звикнути і що часом сильно тиснуло на психіку, – стовпотворіння людей де б то не було. Добираючись до Непалу, ми добу проїхали на автобусі. І всю дорогу спостерігали селища та містечка, що переходять одне в одне, а узбіччя доріг були заставлені будинками-контейнерами. Вони тягнуться кілометрами, і важко уявити, що в кожній такій квартирі, яка не дуже відрізняється за розмірами від контейнера, живе численна сім'я. До того ж, фасадна частина житлового контейнера вдень слугує магазином. Після двох тижнів блукань Індією захотілося самотності. І ми вирушили до Непалу, сподіваючись сховатися в Гімалаях від таких милих, але таких численних індусів.
Перше враження від Непалу: країна набагато чистіша, європеїзованіша і багатша. На повірку все не так. Непал, на відміну від індустріальної, стрімко розвиненої Індії, напрочуд бідний. Тут превалює буддизм, який, втім, на погляд непосвяченого, дуже близький до індуїзму. Народ надзвичайно працьовитий, гостинний і не жадібний, незважаючи на тотальну бідність. Часом складається враження, що в цих людей геть відсутнє почуття приватної власності, яке західний капіталізм вдовблює у свідомість громадян змалку.
В останні роки кількість туристів у Непалі різко зменшилася. Причиною тому стали частіші повідомлення в пресі про перманентну громадянську війну. Дійсно, у Королівстві Непал розплодилися партизани-маоїсти. Вони значною мірою контролюють країну, тому всюди на дорогах військові пости. Місцевим жителям доводиться щоразу залишати салон автобуса – для візуальної перевірки на предмет причетності до партизанського руху.
Після кількох днів перебування в дуже екзотичному Катманду – столиці Королівства – ми вирушили до Покхари: другого за величиною міста, звідки готуються до сходження на Анапурну – величний гірський хребет, другий за висотою після вершини світу – Евересту. Район Анапурни контролюється партизанами, королівські війська лише барражують над джунглями на вертольотах у пошуках повстанців. Іноземці все рідше вирушають на Анапурну, побоюючись стати жертвами терористів.
Насправді жодної небезпеки, окрім фінансової, не існує. При зустрічі з туристами партизани стягують з них плату за перебування на партизанській території – приблизно 15$ з особи. При цьому обов'язково видається довідка, яку слід пред'являти при зустрічі з іншим партизанським загоном. Таким чином, вам не доведеться платити багаторазово. Ми ж кілька днів безкарно лазили горами навколо Покхари, але не зустріли жодного живого партизана. Зате на переляку західних туристів нам пощастило заощадити чимало грошей. Річ у тім, що зараз численні непальські готелі стоять напівпорожніми. Тож ціни в них впали до немислимої межі. За 1,5$ ми оселилися в розкішному номері з гарячою водою на березі озера. В Індії за такі гроші можна розраховувати в кращому разі на лежак без постелі в дешевенькому хостелі.
Але дешевизна – не головна пам'ятка Непалу. Тут є найгарніші та найвищі в світі гори. А ще буддистський дух, який усі чомусь шукають у Лхасі, куди дістатися не лише довго, а й дорого. Столиця Тибету до того ж перебуває під контролем китайців, що, на думку досвідчених мандрівників, значною мірою вихолостило тибетський дух. Ми тиждень провели на вершині гори Панчасі в маленькому селі без світла й не бажали звідти нікуди їхати. Унікальні люди, казково красиве місце – настійно рекомендую його відвідати.
Про Непал та Індію можна писати нескінченно, настільки вони цікаві та різноманітні. Щоб їх побачити, відчути й пізнати, не вистачить місяця, року. Так казали мені багато хто, хто мандрує тут давно й подовгу, інколи роками. Хіба це не підтвердження того, що туди варто поїхати хоча б раз… і закохатися назавжди.