Початок статті «Міграційна політика США»
І все ж у довгостроковій перспективі імміграція продовжуватиме відігравати дуже важливу роль і як фактор зростання населення, і як стимулятор економічної активності. Вона забезпечує підживлення економіки і низькооплачуваною робочою силою, і висококваліфікованими спеціалістами (а це й значна економія коштів на їх підготовку). Наприклад, у 1998 році інженери китайського та індійського походження контролювали приблизно чверть високотехнологічних бізнесів у каліфорнійській Силіконовій долині з річним обсягом продажів у $17,8 млрд.
Загалом можна виділити три основні фактори, насамперед визначальні важливість імміграції:
* приплив висококваліфікованих спеціалістів, що полегшує навантаження на освітню систему Сполучених Штатів та знижує витрати на їх підготовку;
* приплив малокваліфікованої та низькооплачуваної робочої сили, що забезпечує заповнення непривабливих для американців робочих місць і дозволяє знизити виробничі витрати та ціни, особливо в будівництві, сільському господарстві та сфері послуг;
* широкомасштабна підготовка іноземних студентів в американських вишах, що дозволяє здійснити відбір найкращих кадрів для надання їм місця проживання та роботи в США і стимулювати формування носіїв нової політичної культури та ідеології серед тих, хто потім повернеться додому.
Останній аспект імміграції особливо важливий, оскільки вона забезпечує розширення американського політичного, економічного та культурного впливу в країнах еміграції.
Імміграція важлива також з точки зору зміни демографічної структури населення. Зокрема, американське населення помітно старіє, хоча й не настільки швидко, як це відбувається в Європі та Росії. Очікується, що частка осіб віком старше 65 років, яка становила у 1990 році 12%, до 2030-го може зрости до 22%.
Не можна випускати з поля зору і ту обставину, що імміграція з Латинської Америки сприяє економічній стабілізації в державах на південь від Сполучених Штатів. Вона знижує тиск на ринок праці в цих країнах і забезпечує потік грошових переказів – приблизно $45 млрд щорічно. У Мексиці, наприклад, близько 18% населення отримують перекази з США.
Нові завдання міграційної політики
Незважаючи на багато позитивних аспектів імміграції, вона викликає дедалі більше суперечностей в американському суспільстві. На початок нинішнього століття кількість нелегальних мігрантів у Сполучених Штатах становила – залежно від методології підрахунку та політичних уподобань авторів оцінок – від 5 до 20 млн осіб (найчастіше називається цифра в 11-12 млн).
40% нелегалів перебувають у Каліфорнії (більшість із них прибуває через спільний кордон із Мексики), де це питання викликає запеклі суперечки та серйозні політичні розбіжності. Як очікується, частка білих тут становитиме менше половини населення вже протягом поточного десятиліття. Слідом за кількістю нелегалів ідуть Техас, Нью-Йорк та Флорида. Загалом понад три чверті іммігрантів зосереджені в шести американських штатах, а більше половини – лише у восьми урбанізованих зонах, насамперед у Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі, Х'юстоні, Бостоні та Маямі.
При цьому багато регіонів мають певну етнічну «спеціалізацію». Так, Лос-Анджелес став основним пунктом призначення для вихідців із Мексики та Азії, Маямі – для кубинців та деяких інших мігрантів із Латинської Америки. Одночасно спостерігається широкомасштабний відтік корінного (особливо білого) населення з міських центрів, що призводить до швидкої зміни расового, етнічного та культурного обличчя провідних міст Америки. У вищезазначених міських центрах на десять мігрантів припадає дев'ять корінних жителів, які вирушають до інших міст та приміських зон. Серед великих міст, куди ще триває приплив білого населення, – Сан-Дієго, Тампа, Сент-Пітерсберг, Сіетл, Фенікс, Атланта та Лас-Вегас.
Загалом же одним із очевидних наслідків імміграції є наростаюче розділення країни на космополітичні берегові, прикордонні райони та великі міста, з одного боку, і більш традиційну «глибинку» – з іншого. Хоча й туди приплив переселенців теж посилюється: протягом 1980-2000 років чисельність іспаномовного населення приблизно 30 штатів зросла більш ніж на 200%.
Особливу проблему становить сьогодні трудова імміграція, як легальна, так і нелегальна. Згідно з оцінками, майже половина нелегалів в'їхала в країну законно за туристичними, студентськими і навіть робочими візами. Вони відносно легко знаходять низькооплачувану та малокваліфіковану роботу і в місті, і в сільській місцевості (скажімо, як сезонні сільськогосподарські або будівельні робітники). І хоча підприємці, які працюють у цих сферах, зацікавлені в припливі подібних іммігрантів, багато американців, у тому числі й представники бізнесу, виступають категорично проти. Майже половина населення підтримує заходи, спрямовані на обмеження імміграції.
Відповідно опозиція як нелегальній, так нерідко й легальній імміграції зростає на обох кінцях політичного спектра і має соціально-економічне, а також етнополітичне підґрунтя. У лавах лівої опозиції роль профспілок особливо помітна в тих галузях, працівники яких відчувають конкуренцію з боку іммігрантів, готових на низькооплачувану роботу без будь-яких соціальних гарантій. Дійсно, імміграція не тільки загострює конкуренцію на ринку праці, а й гальмує зростання оплати праці малокваліфікованих працівників (яка за останні роки або взагалі не зросла, або навіть дещо знизилася з урахуванням купівельної спроможності).
На додаток до цього широкомасштабний приплив людей, які належать до етнічних та расових меншин, змінює внутрішню структуру в Сполучених Штатах. Це спричиняє перерозподіл субсидованих ресурсів та робочих місць у державному секторі (де частка меншин традиційно дуже висока) і невдоволення «старих» меншин. Багато з пільгових програм були створені для компенсації афроамериканцям за епоху рабства та сегрегацію, однак тепер поширюються на новоприбулих мігрантів з неєвропейських країн, а також на інші групи населення, включаючи жінок, інвалідів тощо. Таким чином, імміграція не лише знижує частку білих у населенні, але й «відрізає» пільги у «традиційних» меншин.
Не дивно, що чотири п'ятих опитаних пересічних американців (порівняно, до речі, з 45% серед представників еліт) розглядають «захист робочих місць американських трудящих» як одне з найважливіших завдань, що стоять перед країною.
З іншого боку, права опозиція, не афішуючи цього, сприймає імміграцію, особливо з Мексики та Латинської Америки в цілому, як загрозу існуючій етнічній, расовій, релігійній та мовній структурі та єдності американського суспільства. Консерватори вказують і на загрозу конкуренції з боку іммігрантів для малого бізнесу – найважливішої опори політичного консерватизму в США.
Своєрідним виразником цих поглядів став політичний оглядач і журналіст Патрік Б'юкенен, який проголосив загрозу імміграції однією з основних тем своїх президентських виборчих кампаній у 1992, 1996 та 2000 роках. Поряд із вимогами про вихід Вашингтона з Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), а потім зі Світової організації торгівлі (СОТ) та Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА), він наполягав на забороні всіх форм імміграції на п'ять років та спорудженні постійної стіни або хоча б дротяної загорожі на всьому протязі кордону з Мексикою для запобігання нелегальній імміграції. Слід зазначити, що останню ініціативу почали частково втілювати в життя у 2006 році. Ще більш агресивну позицію займає оглядач CNN Лу Доббс, який стверджує, що нелегальна імміграція сприяє поширенню інфекційних захворювань, включаючи такі екзотичні, як, наприклад, проказа.
Між тим інтенсивна імміграція (поряд із різними темпами природного приросту окремих етнічних, релігійних та расових груп) веде до досить швидких змін структури населення США. Зокрема, у 1996 році білі становили 73,6% населення країни. Частка афроамериканців дорівнювала 12%, а частка так званих «іспаномовних» (переважно вихідці з Латинської Америки) – 10,2%. Згідно з оцінками, частка латиноамериканців зросте до 2050 року до 24,5%, тоді як частка афроамериканців становитиме 13,6%. Значно збільшиться і частка вихідців з Азії, становлячи 8,2%. Дані перепису населення 2001 року підтверджують вірність цих прогнозів. Так, «іспаномовні» вже обійшли афроамериканців, ставши найбільшою меншиною. Зазначимо також, що чисельність «іспаномовних» зросла з 500 тис. у 1900 році до 41,3 млн у липні 2004-го. В даний час вони забезпечують близько половини приросту населення.
Так само цікаво і те, що кількість мусульман у Сполучених Штатах у 2001 році вперше перевищила кількість євреїв. Ці зміни дуже важливі, оскільки здатні призвести до зміни результатів голосування, перерозподілу соціальних благ між окремими групами населення та переорієнтації зовнішньої політики.
Особливі побоювання викликає передбачуваний багатьма перехід американського суспільства від традиційного «плавильного котла» до «мозаїчної» моделі. Тим самим створюється ситуація, при якій іммігранти, колись швидко ставали американцями не лише в результаті формальної зміни громадянства, але й з точки зору їх менталітету, мовної та культурної ідентичності, опиняться в «мультикультурному» суспільстві, що розпалося на відокремлені етнічні, релігійні, культурні та мовні групи. За словами експерта журналу Forbs Пітера Браймлоу (до речі сказати, теж іммігранта з Великобританії), Сполучені Штати більше не в змозі дозволити собі бути нацією іммігрантів: «Що незвично для поточних американських дебатів про імміграцію, так це те, що американців переконують повністю відмовитися від взаємозв'язку, заснованого на спільній етнічності, і ввірити себе ідеології як силі, що пов'язує їх державу».
Особливе занепокоєння у багатьох викликає небажання представників іспаномовних іммігрантів інтегруватися в американське суспільство. За словами знаменитого політолога з Гарвардського університету Самюела Хантінгтона, іспаномовна імміграція є «найбільш... серйозним викликом традиційній американській ідентичності... Ігноруючи цю проблему, американці штовхають [своє суспільство] до трансформації на дві культури (англо- та іспаномовну) і дві мови». На його думку, небезпеку становлять шість специфічних рис нової імміграційної хвилі: наявність спільного кордону з Мексикою, масштаби імміграції, її незаконний характер, територіальна концентрація, послідовність та довгостроковий характер.
Опоненти цього підходу вказують на зростаюче значення ринку та революції в галузі технології та засобів зв'язку як факторів, що стимулюють інтерес до вивчення англійської мови та прийняття іммігрантами ідеї асиміляції. Наприклад, головний редактор журналу U.S. News & World Report Мортімер Цукерман не бачить «причин для песимізму». Він пише: «Існують... свідчення того, що ми зможемо абсорбувати іспаномовних [іммігрантів] – так само, як ми абсорбували попередні покоління європейців, – у динамічне американське суспільство... Кожна нова хвиля іммігрантів навчила нашу націю чомусь новому і збагатила її культуру. Іншими словами, [нова імміграційна хвиля створює] можливості, а не проблеми».
Згідно з даними Національної дослідницької ради США, 60% іммігрантів, які приїхали у 80-х роках XX століття, добре говорили англійською. Загалом опитування показують, що сучасні мігранти асимілюються так само успішно, як і сто років тому. Нещодавнє опитування 2,5 тис. латиноамериканців показало, що 90% з них вважали необхідним якомога швидше та ефективніше адаптуватися до американської культури. Але ті ж 90% мігрантів вважали необхідним і збереження зв'язку зі своєю національною культурою.
Наведений вище огляд показує, що в міграційній політиці Сполучених Штатів проявляється низка рис і проблем, аналогічних тим, з якими стикається зараз Росія. Більше того, деякі з політичних інновацій створюють суперечності та викликають побоювання, які в певному сенсі аналогічні тим, що висловлюються російськими політичними силами. Зокрема, велике побоювання викликає ймовірність втрати національної єдності та розвитку етнічних конфліктів. Водночас існує серйозна занепокоєність щодо можливості безконтрольного посилення – під приводом боротьби з тероризмом та нелегальною міграцією – влади федерального уряду. Однак не забуваймо про те, що американський досвід говорить насамперед про немалую користь імміграції та здатність держави прийняти й асимілювати значні маси переселенців, не піддаючи небезпеці основ демократичної влади.
Необхідно шукати нові форми імміграційної політики. З одного боку, імміграція несе в собі величезний позитивний заряд, а з іншого – зупинити потік нелегалів демократичним шляхом практично неможливо, особливо коли відносно благополучна країна межує з набагато біднішими та праценадлишковими державами. Як нещодавно писав відомий політолог Джозеф Най, сучасний світ характеризується «розмиванням кордонів». Цей процес, стимульований як ринковими, так і технологічними факторами, веде до інтенсифікації міжнародного руху не тільки товарів і послуг, але й робочої сили. Поряд зі змінами у ставленні світової спільноти до питань прав людини та державного суверенітету, цей процес змушує багато країн, у тому числі й такі, як США та Росія, переглядати свої погляди на міграцію та методи міграційної політики.
Андрій КОРОБКОВ,
професор політології
Університету штату Теннессі (США).