Продовження. Початок у №14 (548), №13 (547).
І ось ми прилетіли: на вулиці всього мінус дев'ять, сонце і практично повне безвітря. А що для українця мінус дев'ять із сонцем? Цілком нормальне явище, в Москві зараз значно холодніше...
Перш за все пройшов брифінг, на якому нам пояснили найголовніше – як користуватися туалетом. Жовтий ящик – це приймач вмісту «нічних» пляшок, для тих, кому лінь вночі вилазити з намету і бігти до туалету. Санітарним нормам у таборі приділяється найбільш скрупульозна та пильна увага. Води немає: топити воду в Антарктиді дуже дорого, тому мешканцям табору доводиться максимально економити. Руки миють не водою, а спеціальним гелем, пляшки з яким розставлені по всьому табору.
Сніданки-обіди проходили за розкладом у громадських опалюваних тентах. Хто не встигав вчасно, задовольнявся снеками та печивом. Сніданок складався з пересушеної яєчні, пересмаженого бекону і підгорілої кашки з тостами, тривав з 8 ранку до 8:45. Кофе-стейшн працював цілодобово, у ньому була гаряча вода, чай, закуски.
Через годину після того, як ми приїхали до табору, на тракторі з причепом привезли наш багаж. Тим часом показали наші намети. У кожному розташовувалося по дві людини. У нас було відро для сміття, ліжка, столик і два тазики. Ми всі орендували спеціальні подвійні спальники, а черговий брифінг був на тему «Як правильно упакуватися в спальник». Після цього нас навчили користуватися тазиками для миття і тому, як правильно чистити зуби в Антарктиді.
Ідея в тому, що у вас є 2 ємності – одна з водою, інша порожня. Ви робите ковток з першої ємності, чистите зуби і випльовуєте в іншу. Треба ретельно слідкувати, щоб жодна крапля не впала на лід Антарктиди. «Відпрацьовану» воду з другої ємності треба утилізувати у спеціальний бак, що стоїть поруч з туалетами, який потім вивезуть до Чилі. До вечора був вільний час і всі розбрелися у своїх справах: хтось фотографував, хтось байдикував, хтось грав у футбол. Я блукав по табору і намагався щось сфотографувати.
А наступного дня ми полетіли на Південний полюс.
Ми летіли на DC-3, цей літак негерметичний. Південний полюс знаходиться на висоті 3800 метрів, летіли ми, відповідно, ще вище, тому дихати було важко, і всі вікна постійно обмерзали. Нам видали по бабусиній грілці, ними ми відігрівали вікна, щоб хоч щось сфотографувати.
Станція Амундсен-Скотт, названа на честь першовідкривачів Південного полюса, вражає своїм розмахом і технологіями. У комплексі будівель, навколо яких на тисячі кілометрів немає нічого, крім льоду, знаходиться прямо-таки свій окремий світ. Нам не розкрили всіх наукових і дослідницьких секретів, однак провели найцікавішу екскурсію по житлових блоках і показали, як живуть полярники...
Головна будівля стоїть на палях так само, як і багато будинків на півночі. Зроблено це для того, щоб будівля не розтоплювала лід під нею і не «пливла». Крім того, простір знизу чудово продувається вітрами (зокрема, сніг під станцією не чистили жодного разу з моменту її зведення). Станція всередині просто вражає. Почнемо з того, що в ній є величезний спортзал. Популярні ігри серед співробітників – баскетбол і бадмінтон. Для обігріву станції використовують 10 000 галонів авіаційного гасу на тиждень.
Небагато статистики: на станції проживає та працює 170 осіб, взимку залишаються осіб 50. Годують безкоштовно в місцевій їдальні. Працюють 6 днів на тиждень по 9 годин на день. У неділю у всіх вихідний. У кухарів теж вихідний і всі, як правило, їдять те, що залишилося недоїденим у холодильнику з суботи. Є кімната для музикування, тренажерний зал, кімната для тренінгів, конференцій та подібних заходів. Коли ми проходили повз, там проходив урок іспанської мови.
Станція двоповерхова. На кожному поверсі її пронизує довгий коридор. Праворуч йдуть житлові блоки, ліворуч – наукові та дослідницькі. Є кімната для відпочинку (більярд, дартс, книжки та журнали), наукова лабораторія, комп'ютерний клуб. На станції немає вайфаю, але є персональний доступ до Інтернету зі швидкістю 10 кб на секунду. Нам його, на жаль, не дали, і мені так і не вдалося зачекінитися на полюсі. Є також медичний центр, бібліотека і куточок творчості. Тут є все, що тільки можна уявити: нитки для шиття, папір та фарби для малювання, збірні моделі, картон і т.д. На станції знаходиться найдорогіший і найважкодоступніший сувенірний магазин у світі. До речі, у цьому магазині можна купити пиво та газовану воду, але продають їх лише співробітникам станції.
На станції навіть є своя оранжерея і парник. Взимку, коли на кілька місяців зв'язок із зовнішнім світом переривається, співробітники вирощують свої овочі та зелень. Вода – найбільша розкіш. Кожен співробітник має право скористатися пральнею раз на тиждень. Прийняти душ може 2 рази на тиждень по 2 хвилини, тобто 4 хвилини на тиждень…
Кульмінація та підсумок нашої подорожі сталися на історичному полюсі.
Сфотографувавшись на станції Амундсена-Скотта, ми вирушили на географічний Південний полюс, де спостерігався великий ажіотаж. Там не так багато, м'яко кажучи, сюжетів для зйомки – навкруги один лід та сніг, і всі мандрівники починають «відриватися», фотографуючи покажчик. Товщина льоду на полюсі – майже три кілометри. Власне, тому історичний полюс відрізняється від географічного: за роки товща льоду зміщується відносно земної поверхні і змінює своє положення. Історичний Південний полюс – це покажчик з дзеркальною кулею та ряд прапорів. Ми дочекалися, поки всі заспокояться і почали знімати самі у всіх можливих позах та ракурсах із серії «Я та Ейфелева вежа». Після цього ми полетіли. До табору повернулися о 2 годині ночі. Сонце в цей час не заходить, спати можна тільки в літакових масках.
Ми розраховували, що пробудемо в Антарктиді днів п'ять, тому що там все залежить від погоди: іноді люди чекають перельоту на полюс по 18 днів. Але нам настільки пощастило з погодою, що ми обернулися за 3 дні. Після повернення до табору вирішили не чекати і полетіли найближчим рейсом Ілюшина, сходивши перед цим на гору Голова слона.
Провели вечір в Чилі, і о п'ятій ранку на мене вже чекав літак назад. Після багатогодинних перельотів я нарешті повернувся до Москви, де зустрівся з друзями. Південний полюс став для мене не найдешевшою і не найзахопливішою точкою на карті, але, тим не менш, я здійснив свою мрію і замкнув земну вісь з обох боків. Продовження слідує.
Підготувала Оксана КИСЛИЦЫНА,
«Газета.Ru».