Поява суспільства безсмертних
У 1962 році американський фізик пообіцяв людям те, про що вони мріяли протягом усієї історії людства – безсмертя. Професор Роберт Еттінджер з коледжу Хайленд Парк (штат Мічиган, США) написав книгу «Перспектива безсмертя», у якій розмірковував про те, що якщо заморозити людське тіло одразу після смерті, воно збережеться нетлінним протягом якого завгодно часу. Таким чином, як тільки людство навчиться воскрешати людей до життя, замороженого клієнта можна буде відігріти та оживити.
У 1963 році професор Еттінджер та натхненні його ідеєю колеги заснували у Вашингтоні Товариство продовження життя, метою якого стало розробити технологію заморожування та подальшого зберігання людських тіл. Їхній ентузіазм виявився настільки заразливим, що вже через рік книга Еттінджера була перевидана за підтримки фантаста і біохіміка Айзека Азімова і стала неймовірно популярною.
З 1965 року в Мічигані, де працював Еттінджер, у Каліфорнії та в Нью-Йорку були створені спеціальні інститути і товариства, що займаються кріонікою - це слово було запропоноване як назва «науки, що вивчає безсмертя».
Нарешті, 12 січня 1967 року на Землі з'явився перший «безсмертний». Каліфорнійське кріонічне товариство помістило у рідкий азот (температура якого становила мінус 196 градусів) тіло професора психології Джеймса Бедфорта з Лос-Анджелеса. Дізнавшись, що вмирає від раку легень, він вирішив стати першим замороженим, щоб повернутися до життя, коли медицина переможе це смертельне захворювання. Фото Бедфорта було надруковано на обкладинці обмеженого видання журналу Life - друкарські верстати зупинили на середині тиражу після того, як надійшла звістка про катастрофу Apollo 1 під час підготовки до подорожі людини на Місяць. На обкладинці основного тиражу журналу розмістили фото загиблих космонавтів.
До 1979 року кріонічні інститути і товариства благополучно поповнили «клуб безсмертних» 20-ма новими членами. Оскільки забезпечення збереження замороженого тіла коштувало величезних грошей, кріоніка ставала все популярнішою серед мільйонерів, які й справді почали сприймати посмертне заморожування як членство в елітному клубі. Однак у 1979 році вибухнула справжня катастрофа.
Найнадійніший і найпопулярніший піонер галузі, Каліфорнійське кріонічне товариство, змушене було визнати, що дев'ять тіл його клієнтів зазнали розкладання через недотримання технології зберігання. Частково виною тому було виснаження коштів у фонді товариства. Річ у тім, що в той час зберігання тіл здійснювалося за рахунок родичів заморожених, які через кілька років після тяжкої втрати улюбленого мільйонера починали манкірувати його останньою волею. Глава Каліфорнійського кріонічного товариства постав перед судом.
Довгі роки після цього кріоніка не могла оговтатися від наслідків скандалу, багато початкових інститутів і товариств лопнули або реорганізувалися, їхніх клієнтів розморозили і поховали. Із заморожених до 1980 року тіл на сьогодні точно збереглося лише тіло Джеймса Бедфорта, яке розташоване в холодильнику найбільшого центру кріоніки під назвою «Фонд продовження життя Алькор».
Сьогодні послугу глибокого заморожування після смерті надають лише в Америці, причому великих організацій на цьому ринку всього дві. Другим після Алькора є Інститут кріоніки, до якого входить Мічиганське кріонічне товариство, колись організоване професором Еттінджером. Втім, у багатьох країнах світу існують товариства активістів кріоніки і навіть зберігаються поодинокі заморожені тіла. Усього в «клубі безсмертних» на даний момент близько 200 членів (їх точне число та імена - комерційна таємниця).
Ентузіаст із Франції доктор Мартіно
Нещодавно стало відомо, що у лютому «безсмертні» зазнали тяжкої втрати. Через збій у роботі холодильника було розморожено тіло одного з найвідоміших пропагандистів кріоніки, французького доктора Реймонда Мартіно.
Доктор Мартіно захопився вивченням анабіозу (так часто називають кріоніку у нас, почасти з легкої руки радянських фантастів) у 70-х роках, одразу після того, як стало широко відомо про першого замороженого пацієнта Каліфорнійського товариства. Франція тоді (і досі) різко протистояла практиці зберігання людських тіл після смерті, це вважається в країні незаконним.
Реймонд Мартіно чудово розумів, що йому навряд чи вдасться сформувати кріонічне товариство у своїй країні, та він і не прагнув до цього. Доктор хотів безсмертя особисто для себе. І ось, наприкінці 70-х років він купив замок у долині Луари, у підвалі якого організував маленьке холодильне сховище із загартованої сталі. У ньому Мартіно зміг підтримувати постійну температуру в мінус 65 градусів. З точки зору сучасної кріоніки, це занадто жарко, - клітинний обмін хоч і сповільнюється, однак не припиняється зовсім. Втім, французький ентузіаст заморожування вирішив, що вистачить і такого холодильника. Однак йому не судилося лежати в цьому затишному склепі.
У 1984 році, невдовзі після того, як роботи зі створення сховища були завершені, померла від раку його дружина, Моніка Лерой, яку доктор Мартіно, природно, одразу ж помістив у холодильник. І тут з'ясувалося, що постійно підтримувати температуру в мінус 65 градусів (що вже казати про мінус 190) дуже дорого навіть для людини, яка може дозволити собі покупку замку. Доктор Мартіно вирішив заробити на збереження дружини досить дивним способом - за великі гроші він почав пускати у своє сховище прихильників кріоніки. Втім, саме тіло дружини доктор не показував, щоб не піддавати її зайвим впливам зовнішнього середовища. «Я мріяв би щодня дивитися на неї і говорити їй: привіт, кохана, я так радий тебе бачити! - але це неможливо», - поскаржився він одного разу журналістам. Мартіно перевіряв стан тіла раз на п'ять років.
За 20 років доктор Мартіно та його холодильна камера здобули досить широку популярність. Утім, формально Моніка була «похована в сімейному склепі», і весь цей час влада Франції не висувала жодних претензій. Однак у 2002 році після смерті самого доктора, коли його син Ремі помістив батька поруч з улюбленою дружиною, у французькому суді несподівано порушили справу проти самого Ремі. Його хотіли зобов'язати все-таки поховати заморожених батьків. І ось уже через місяць суд Франції виніс вердикт - витягти доктора Мартіно та його дружину з холодильника, а в разі опору родичів - застосувати силу.
Ремі заявив, що буде боротися за виконання останньої волі батька до кінця і оскаржив вердикт в Європейському суді з прав людини. Там ця справа тягнулася довгі роки, до неї була прикута увага активістів кріоніки з усього світу. Однак процесу не суджено було завершитися.
У лютому 2006 року система охолодження у сховищі професора Мартіно дала збій, і температура на кілька днів підвищилася до мінус 20 градусів. Цього виявилося достатньо, щоб тіла доктора та його дружини зазнали незворотних змін. У березні Ремі Мартіно прийняв рішення все-таки витягти батьків з холодильника та кремувати їх. «Я не відчуваю зараз надто сильного горя, оскільки вже оплакав їх одразу після смерті, - розповів Ремі агентству France Press, - однак мені шкода, що я не зміг виконати останньої волі батька. Можливо, майбутнє покаже, що він мав рацію і був справжнім піонером нової науки».
Президент Інституту кріоніки в Мічигані висловив глибокий жаль з приводу кремації тіла професора Мартіно. «Досвід Мартіно мав для нас величезне значення, оскільки він здійснив заморозку після смерті в країні, де ця практика переслідується», - заявив він журналістам.
Катерина ЧЕКУШІНА.
Lenta.ru