Однак, як пишуть Известия.RU, набагато більше емоцій викликає інша історія - і вже зовсім не вигадана, а найсучасніша, про поділ острова на дві частини - турецьку та грецьку.
ТЕ, ЩО ОСТРІВ розділений, можна відчути одразу, ще не спустившись із трапа літака. Шлях до Ларнаки може займати три або чотири години, і справа тут зовсім не в кваліфікації льотчика чи швидкості, а в тому, на яких авіалініях вирушити на острів. Літаки «Кіпрських авіаліній» облітають Туреччину - дипломатичних відносин між країнами немає: у 1974 році турецькі військові вторглися на територію Кіпру і захопили його північну частину. Досі 38% території кіпріотами не контролюються - тут було створено Турецьку Республіку Північного Кіпру. У принципі потрапити в цю саму «республіку», визнану лише однією країною світу - Туреччиною, - може будь-хто, достатньо пред'явити на КПП паспорт. Тільки в Нікосії (кіпріоти називають свою столицю Лефкосія) щодня перетинають кордон вісім тисяч осіб, здебільшого, щоправда, турки-кіпріоти. Вранці - на роботу, ввечері - з роботи. По той бік кордону роботу знайти набагато простіше, та й зарплати вищі. І взагалі, рівень розвитку економік Кіпру та Турецької Республіки Північного Кіпру непорівнянний.
Одне з основних джерел доходу Кіпру - туризм. Щороку він приносить до скарбниці країни $2,5 млрд. Уряд намагається всіма доступними способами підтримувати в цій сфері «своїх» - право на роботу гідами мають лише місцеві. Тому, навіть незважаючи на те, що на Кіпрі в останні роки в найрізноманітніших сферах працюють тисячі вихідців із країн колишнього СРСР, знайти російського гіда неможливо. А якщо пощастить, то можна бути впевненим - тут справа нечиста. Російські гіди майже напевно працюють без ліцензії.
Сафарі без сафарі
Звісно, можна обійтися і без гіда: взяти машину за 9 фунтів ($18) напрокат - і катайся собі по доволі непоганих дорогах Кіпру. Жодної застави вносити не треба. Але тут халепа - рух лівосторонній.
Є інші способи пересування. Міжміські автобуси - не варіант. Ходять вони досить рідко - зазвичай два рейси на день. По неділях рейсів немає. Зате можна заощадити - через невеликі відстані поїздка в будь-який кінець острова обійдеться лише в кілька фунтів. Маршрутні таксі курсують між містами постійно (з шостої ранку до сьомої вечора) і коштують не набагато дорожче. А от таксі на Кіпрі - задоволення не з дешевих, разів у десять дорожче за маршрутки. При цьому є два тарифи - денний і вечірній. Вечірній, звісно, дорожчий.
Для джипів, на яких влаштовують екскурсії островом під гучною назвою «сафарі» (при тому що жодних екзотичних тварин на Кіпрі немає), збудовано спеціальні дороги. Але джипи, скаржаться місцеві мешканці, теж чомусь їздять звичайними дорогами. Є ще траси зі спеціальним маркуванням - це територія, на якій розташовані британські військові бази (всього 4% території острова). Їздити по них можна також без жодних обмежень.
Ці дивні росіяни
Питання - куди поїхати? «Росіяни - дивні люди, - зізнається менеджер одного з готелів. - Вони чомусь приїжджають лише заради того, щоб полежати на пляжі. А адже в нас стільки всього цікавого». Цікавому було звідки взятися - історія Кіпру налічує 10.000 років. Уже у VIII тисячолітті до н. е. острів був заселений неолітичними громадами. Подальшу його долю визначило географічне положення: розташований на перехресті шляхів трьох континентів - Європи, Азії та Африки, - він був надзвичайно привабливим для завойовників. У різні епохи Кіпр перебував під владою єгиптян, ассирійців, персів, спадкоємців Олександра Македонського та Римської імперії, потім став частиною імперії Візантійської. На острові побували хрестоносці, турки та британці. Усі ці знання можна перевірити на атракціоні «Машина часу» в Лімасолі (щось на кшталт «Хто хоче стати мільйонером?» - тільки хіба що мільйон вам ніхто не обіцяє). Спочатку задаються дев'ять питань на знання історії та культури Кіпру, а потім вам запропонують взяти участь у фільмі-атракціоні, в якому розкажуть про Кіпр усе або майже все. Щоправда, якщо у вас проблеми із серцем або вестибулярним апаратом, у «Машину часу» краще не сідати - атракціон не для слабконервних.
На Кіпрі, окрім греків-кіпріотів (83,5% - грецька культура і мова з'явилися три тисячі років тому) і турків-кіпріотів (12,5%), є представники національних меншин - вірмени, які оселилися тут на межі XIX-XX століть, і араби, які шукали на Кіпрі порятунку від близькосхідного конфлікту. Решта - іноземці, здебільшого британці (Кіпр - колишня британська колонія, що отримала незалежність лише в 1960 році). А в останні роки з'явилася численна російська громада.
Росіян на острові люблять. «Ви на нашому боці», - кажуть кіпріоти, маючи на увазі передусім позицію щодо турецько-кіпрського врегулювання. А ще у росіян є гроші. За кількістю залишених на острові грошей росіяни завжди посідали перше місце. При тому що за кількістю туристів, які приїжджають у країну, - третє, а тепер - то третє, то четверте. Звідси й любов у відповідь, яка виявляється в тому, що меню в ресторанах російською, у великих готелях завжди є російськомовний персонал, а в рекламних оголошеннях про продаж нерухомості, окрім грецької та англійської, часто зазначені «квартири та будинки за низькими цінами» російською. У кожному поважному готелі є російськомовний канал. На острові виходять чотири російськомовні газети, в яких можна не лише відстежувати новини, а й дізнатися з рекламних оголошень адреси російськомовних лікарів, продати чи купити будинок, віддати кота в хороші руки або знайти своє сімейне щастя.
Але є й зворотний бік медалі: як зізнався один із менеджерів готелю, у нього дві категорії розцінок: одна - для росіян, інша - для решти. Для росіян, звісно, дорожче. З іншого боку, чому дивуватися, якщо практично скрізь у найелітніших готелях «президентські апартаменти» орендують росіяни - не на день і не на два, а іноді на місяць. Вартість - $1,5-2,5 тис. за ніч.
Окрім лежання на пляжі (що, в принципі, можна робити в будь-якій іншій країні, що має вихід до моря) та огляду пам'яток (це вже ексклюзивно), на Кіпр багато хто їде з цілком певною метою. Остання мода місцевих готелів - будувати на своїй території церкви і проводити там шлюбні церемонії. Релігія значення не має - менеджер готелю знайде вам і католицького, і православного, і протестантського священика, і рабина, і муфтія. Може, звісно, церемонія виглядатиме не настільки екзотично, як, скажімо, весілля в Домініканській Республіці, але шансів на те, що шлюб буде щасливим, стверджують кіпріоти, набагато більше. І наводять аргумент, заперечення проти якого не наважиться висунути ніхто: Кіпр - батьківщина богині кохання.
Не помилитися з каменем
Достовірно відомо й точне місце появи на світ Афродіти. Розташоване воно неподалік від Пафосу, біля скелі «Петра ту Роміу». Головне - не переплутати, біля якого саме каменя виринула з моря Афродіта. Кажуть, що цей камінь треба обпливти тричі (за іншою версією - сім), і тоді буде тобі щастя. Люди в казки вірять - усі дерева навколо місця народження Афродіти обвішані якоюсь подобою стрічечок (пов'яжеш стрічечку - бажання здійсниться). Як правило, стрічечки туристи з собою не возять і використовують підручні засоби - серветки, тож ці дерева виглядають досить дивно. Інше місце туристичного поклоніння Афродіті - «Купель Афродіти» в Полісі.
Коли на Кіпрі сніг
Парадокс, але в один і той самий час на Кіпрі можна кататися і на водних лижах, і на гірських. І все завдяки м'якому середземноморському клімату. Гірський ланцюг Тродос простягається на заході. Саме тут можна зайнятися зимовими видами спорту - в околицях гори Олімпос із січня по березень працюють зимові бази відпочинку. Але, як зізнаються самі кіпріоти, ніколи не вгадаєш - буде сніг чи ні. Зате навіть якщо, вирушивши в гори, снігу ви там так і не виявите, не пошкодуєте. Саме тут можна побачити справжній, сільський Кіпр. Ланія, Омодос, Луварас, Палехорі, Пелендрі...
У кожному селі - церква, над якою майорить грецький прапор (Греко-православна церква з'явилася на Кіпрі в I столітті н. е.; першим містом світу, що офіційно визнало християнство, був Пафос; сталося це в 45 році н. е.). Дев'ять візантійських церков Тродоса внесені до переліку ЮНЕСКО «Скарби світової цивілізації». Тут же - три знамениті монастирі: Тродітісса, заснований у XIII столітті, закинутий монастир Меса Потамос і найвідоміший і найбагатший на Кіпрі монастир Кіккос, заснований у 1100 році. Там зберігається золота ікона Богоматері, за переказом написана святим Лукою. Тут же був послушником перший президент Кіпру архієпископ Макаріос III.
Вузькі, вимощені бруківкою вулички, кафе, у яких з ранку до вечора сидять виключно чоловіки, попиваючи вино (до речі, зайти в такі «чоловічі» кафе можуть і жінки, ніхто їм нічого не скаже), жінки, які займаються плетінням традиційних мережив (свого часу «левкарітіка», кажуть, вразила самого Леонардо). І гончарні вироби, і мережива, і розписані скляні вироби можна купити тут же. Щоправда, варто поторгуватися - східні традиції живі навіть на європейському Кіпрі. У підсумку ціну можуть скинути рази в два. Головне - при виборі не помилитися, з виробами місцевого виробництва іноді сусідять аналогічні китайські товари, звісно, в кілька разів дешевші. Єдине, на чому вам ніколи не зроблять знижку, - вино.
Що пили хрестоносці
«Це мій батько», - пояснює продавець однієї з крамниць. На пляшці зіванії (традиційної кіпрської виноградної горілки) приклеєна фотографія чоловіка. Знімок зроблено в 1960-ті. До речі, домашня зіванія анітрохи не поступається тій, яка виробляється на найбільших виноробних підприємствах КЕО, ETKO, LOEL, SODAP.
Але яке вино без гарної закуски? На Кіпрі в їжі знають толк. Центральний ринок Нікосії може приголомшити: капуста в три-чотири рази (без перебільшення) більша за ту, яка продається на вітчизняних ринках, картопля, урожай якої збирається чотири рази на рік, чурчхела завдовжки півтора метра.
Можна вирушити і в таверну (дешевше за ресторани і їжа якісніша) і замовити мезе - обід з 10-15 страв, які по черзі подаються на спільний стіл. У таверни, які пропонують морепродукти, краще не заходити. Біля узбережжя Кіпру морепродуктів майже немає - все експортують, а отже, і ціни відповідні. Куди краще м'ясне мезе, коли вам принесуть кілька сортів м'яса, приготованого різними способами. На десерт - «східні солодощі» і знаменитий кіпрський мед. І, звичайно, кава. У неї навіть запах особливий, не схожий на жоден інший в Європі. Недарма кіпріоти, приїжджаючи до нас, скаржаться: каву тут пити неможливо. Якщо повторити експеримент з походами в таверни кілька разів за поїздку, то зайві кілька кілограмів після повернення забезпечені.
Причому ходити краще в таверни не в туристичних районах, а в ті, які відвідують самі кіпріоти. Окрім того, що це - гарантія якості, тут можна познайомитися з масою цікавих людей: зірками телебачення, відомими співаками та акторами. Вони сидять за столиками як звичайні відвідувачі, і при цьому ніхто до них не кидається за автографами. Одного разу, розповів один із мешканців Нікосії, він був свідком того, як президент Кіпру просто підійшов до туристів з Німеччини і поцікавився, чи подобається їм Кіпр. Ну як може не сподобатися країна, чий президент підсідає за ваш столик з таким питанням?