У дворі маленького храму Templete, що стоїть між першою площею Гавани Plaza De Armas і Гаванською затокою, росте старе дерево сейва. У середині листопада до нього стікаються натовпи народу. Сейва вважається священною, і той, хто тричі обійде навколо неї, має шанс на виконання свого найзаповітнішого бажання. На початку січня 2004-го туристам, що тиняються по Plaza De Armas, багатозначно розповідали, показуючи на старе дерево: «Місяць тому вона засохла. Такого ще не було. Щось має статися». Що саме - не уточнювалося, це було зайвим.
Для зовсім уже нездогадливих у запаснику в гідів була ще одна актуальна історія. Про передбачення сантерійських чаклунів (сантерія - релігійний продукт багатонаціональної Куби, дивний сплав католицизму та африканських вірувань): «Цього року ми залишимося без Фіделя».
Старих засохлих сейв ми потім багато бачили по всій Гавані. А тому цинічно вирішили, що історія з деревом і сантерією вигадана спеціально для туристів.
Однак факт залишається фактом: доктор Фідель Кастро Рус, людина, волею якої тільки й тримається один із останніх соціалістичних заповідників у світі, м'яко кажучи, немолодий. Сам Фідель, щоправда, не втомлюється виступати з багатогодинними промовами перед кубинцями (а заразом і всім світом), розповідаючи не лише про останні досягнення революції на острові Свободи, а й про свій здоровий спосіб життя та прекрасне самопочуття. Але це не заважає кубинським емігрантам у Маямі пакувати валізи в надії повернути собі батьківщину та втрачені на початку 1960-х сімейні активи, людям із великими грошима у Штатах - придивлятися до місць для інвестицій у кубинську економіку, а звичайним кубинцям чекати з надією та страхом прийдешніх змін. Надією на те, що без соціалізму країна перестане бути вбогою, і страхом від того, що неминучий переділ власності може призвести до громадянської війни.
Стан здоров'я Фіделя впливає і на вітчизняний туристичний бізнес. Куба переживає піднесення інтересу до неї колишніх радянських громадян. У листопаді минулого року авіаквитки з Москви до Гавани на початок січня купити було непросто. У найвдалішому для цього місці, представництві Cubana Air (там продають місця в літаки «Аерофлоту», але за цінами нижчими від аерофлотівських), це зробити вже було неможливо. А турагенція, послугами якої користується добра половина редакції «Русского фокуса», після січневих канікул взагалі вирішила включити кубинський напрямок у свою постійну програму. Без жартів, головним аргументом на користь поїздки на Кубу для мене і багатьох моїх знайомих був: «В інші місця завжди встигнемо, а туди...»
«Заплющу очі і бачу золотий пісок Варадеро...»
Подорожувати Кубою можна по-різному. Можна сліпо довіритися турагенції і, користуючись розбещувальними принадами системи «все включено», провалятися на знаменитих пісках Незалежної республіки Варадеро (так називають цей оазис для іноземних туристів веселі кубинці) або на карибському острові Кайо-Ларго. У цьому разі раджу обирати готелі з участю іспанців, там буде пристойна їжа і нормальний сервіс. За бажання з ледачого чотиризіркового раю можна вибиратися на екскурсії в різні частини країни на «аеротаксі» - кукурудзяниках АІ-2 (які літають і не падають - от диво!).
А можна пожити в різних частинах острова, пересуваючись на літаках внутрішніх авіаліній (переважно - ще одного спадку радянського авіапрому - АІ-24). У цьому разі треба заздалегідь бути готовими до багатогодинних очікувань в аеропортах і плутанини з авіарейсами.
Можна взагалі не зв'язуватися з готелями, а взявши напрокат машину, їздити країною самостійно, зупиняючись у партикулярах - приватних будинках, господарі яких здають в оренду кімнати. Там же - харчуючись, там же - отримуючи тридцять три задоволення, заради яких їдуть на Кубу іноземці.
Можна взагалі спробувати проїхати країною автостопом. Ото вже де буде повне розчинення в революційній кубинській дійсності: таким чином подорожує вся країна, в якій, самі розумієте, і з особистим автотранспортом, і з громадським усе дуже погано.
Ми - туристи боязкі, і тому віддали перевагу комфортному й безпечному варіанту: тиждень ледачого раю на Варадеро (з вилазками на літаках у місто-музей колоніалізму Тринідад і на карибський острів Кайо-Ларго) і кілька днів у Гавані.
Hasta Siempre, Comandante
Не знаю, як іншим, а мені перші три дні на Кубі було якось ніяково: в мені прокинулася колишня радянська піонерка, вирощена на романтичних фільмах про загони Фіделя, що тікають від погоні в хащі цукрової тростини. Де вона, нова людина, яку виховав Фідель за останні сорок років? За розповідями колишніх радянських фахівців, саме на дітей робив ставку Кастро, коли прийшов до влади, махнувши рукою на дорослих, звиклих до того, що праця - зайва, якщо можна просто попросити в товстенького янкі долар? Особливо добре розмірковувалося про це за барною стійкою перед черговою склянкою пінья-колади. Ну так, усе зрозуміло: блокада, відсутність підтримки з боку СРСР, убогість, 18 років орієнтації на туристичний сектор економіки як найголовніший (за відсутності можливості розвивати щось інше). І все повернулося на круги своя (якщо взагалі сходило з них). Кубинці радісно й натхненно розважають туристів, серед яких - єдина зміна - тепер переважають не янкі, а канадці. Спочатку було якось неприємно спостерігати, як розпинаються перед нами ці люди в надії заробити зайвий долар. І навіщо їм були потрібні всі ці революції? Хіба тільки для того, щоб подарувати світові гарну легенду і дати можливість фанатам купити футболки з портретом аргентинського красеня Че. Теж, по суті, непогано. Зрештою, кожен повинен займатися тим, що йому подобається. Покликання кубинців - це шоу-бізнес. Через три дні напад піонерського ханжества минає, і я розслабляюся остаточно й безповоротно.
А легенду свою кубинці експлуатують суто по-кубинськи. У репертуарі будь-якого музиканта, що виступає перед туристами, є обов'язковий пункт (окрім знаменитої пісні про селянку з Гуантанами, гуантамейру). Це гарна до сліз (у грамотному виконанні) балада про команданте Че Гевару, Hasta siempre. Її співають перед гостями острова, які поїдають у ресторані чорні боби зі свининою, її співають на розігріві перед якимось вечірнім шоу в готелі. Її з радістю підхоплює моторний гаванець, що набивається нам у провідники на Малеконі (знаменитій гаванській набережній), коли я починаю наспівувати цю пісню собі під ніс. Її тут люблять. Чи можете ви собі уявити, щоб у Росії хтось у шинку виконував пісню про Чапая (всерйоз!)?.. А на Кубі все це відбувається цілком органічно. «Кубинці люблять у піснях і танцях виражати свою любов до праці», - іронічно зауважують іноземці, які живуть тут роками.
Смаж банани, аміго
У загальній своїй масі кубинці вже давно «забили» на всі революційні ідеали. Незважаючи на мережу всіляких організацій і комітетів захисту революції (до яких на добровільно-примусовій основі збирають обивателів, зобов'язаних стукати один на одного), кожен у цій країні живе за принципом «хочеш жити - умій крутитися». Інакше не виживеш у країні, де нормальною вважається зарплата в $30, а продукти видаються за картками, причому над місячним раціоном кубинця ридав би навіть простий радянський громадянин зразка кінця 80-х минулого століття. Тому основний пункт обвинувачення, за яким відсиджує половина ув'язнених на острові, - не політичні статті, а банальні крадіжки. Тут навіть є аналог суто російського вислову «сушити сухарі» - «смажити банани». Крадуть, природно, по-соціалістичному, у держави. Або, коли це безпечно, у туристів: валізи на Кубу краще брати із замками, інакше в Міжнародному аеропорту Гавани по дорозі на батьківщину ваш багаж буде полегшено.
Ми теж зробили свій посильний внесок у підтримку тіньової кубинської економіки: по-перше, у нас із дорожньої сумки нужденні потягнули манікюрний набір і лляні штани, а по-друге, вже навмисно ми придбали сигари, вкрадені з фабрики. Купити сигари з рук (що дешевше, ніж у туристичних тютюнових крамницях) на Кубі можна будь-де. Але нас спочатку зупиняв страх придбати таким чином щось некондиційне. Сумніви розвіяла екскурсовод, російська дівчина, яка водила нас по старій Гавані: «У магазинах не лише дорого, там ще й сигари несвіжі. Їх рідко хто купує». Зрозуміло, у неї є знайома, яка продає найсвіжіші сигари, винесені з фабрики Partagas. Уранці ми вже зустрічалися в холі готелю з іншою нашою співвітчизницею, Мариною (ім'я - не справжнє), яка вручила нам папірець із цінами та показала рюкзак, набитий сигарними коробками: «Це все нелегально, тому візьміть рюкзак, підніміться в номер, спокійно подивіться і залиште собі, що вам потрібно». Ми попленталися з рюкзаком до себе, а Марина залишилася чекати нас у холі - у кубинських готелях до іноземців у гості ходити заборонено.
Ціни на крадені сигари були чудові, сигари ніби теж. Однак нас збентежили дати, проставлені на коробках. Аж надто давніми вони були. «Дівчата, коробки не мають жодного стосунку до сигар, у мене все справжнє і свіже, - зітхнувши, пояснила Марина. - Сигари виносяться з однієї фабрики, коробки - з іншої, туби - з третьої». «Окей», - сказали ми, відстібаючи їй долари. «Так, до речі, врахуйте, що номери в готелях прослуховуються», - попередила нас на прощання Марина. «Та на здоров'я», - знизали ми плечима, але одразу ж почали згадувати, що такого ми говорили про Фіделя, коли сподівалися побачити його по кубинському телебаченню.
Секс на Кубі
«Ви з глузду з'їхали, це ж країна чоловічого секс-туризму!» - говорили нам із приятелькою знайомі, дізнавшись, що ми вдвох без чоловіків збираємося на Кубу. У відповідь ми щось лепетали про Фіделя, піски Варадеро і стару Гавану. Але при цьому жахливо напружувалися. Знайдені в Інтернеті відгуки чоловіків, які побували в цій країні, тільки додавали нервозності. Враження було таке, що острів суцільно населений готовими віддаватися направо і наліво мучачами (та їхніми сутенерами) і стурбованими туристами, які нишпорять у пошуках цих самих мучач. Потрапив якось один жіночий погляд на Кубу, однак спокою він нам не додав. Виходило, що окрім як пити коктейлі «мохіто», вчитися танцювати сальсу і чекати, коли чоловіки повернуться з походів по мучачах, на Кубі дівчатам робити абсолютно нічого.
Повернувшись звідти, я з повною впевненістю можу сказати: Куба - це місце для всіх. По-перше, туди варто поїхати не лише заради романтичних пригод. Я навмисно не описую тут дивовижну природу острова та занепадницьку красу колоніальних кубинських міст. У цей дух зупиненого часу потрібно поринути самому. Я не можу описати й щемке почуття, яке викликала в нас Гавана - місто, прекрасне у своїй занедбаності. Вислизаюча чарівність, яка зникне, коли режим Кастро впаде і на Кубу хлинуть іноземні інвестори. Але повернімося до еротики, якою справді пронизане кубинське повітря. На Кубі легко знайдуться втіхи для всіх, незалежно від статі чи сексуальної орієнтації. Якщо вам цього захочеться, звичайно. І це стосується не лише юнаків, які професійно підкочуються до самотніх іноземок у кафе (ці легко відшиваються однією лише згадкою про чоловіків, які «чекають нас у готелі»).
Пісні, танці й флірт — у крові в будь-якого кубинця чи кубинки. Але на відміну від представників багатьох південних народів кубинці не нав'язливі. Чоловіки тут — справжні кабальєро (це стверджують іноземки, які живуть тут). Хочете — грайте в їхню гру, хочете — не грайте. У будь-якому разі атмосфера чітко вираженого чоловічого (але ввічливого!) поклоніння не покине вас на цьому острові. І не тільки тому, що ви іноземка або у вас блакитні очі. До жінок тут прийнято ставитися з відвертим захопленням. «Люба моя, сьогодні дощ, чому ти не взяла парасольку?» — питає вже немолодий кубинець у своєї молодої симпатичної сусідки. І, почувши пояснення: забула її десь (купівля будь-якого товару народного споживання на острові — величезна проблема), додає: «Втім, тобі не страшно. Квіти від дощу лише гарнішають». А ще кажуть, що кубинці — чудові коханці. То чого дивуватися, що іноземки (причому не лише наші нерозбірливі дівчата, а й вибагливі європейки) закохуються в них, виходять заміж і залишаються жити на Кубі. Шлюби ці, щоправда, неміцні. За рік заокеанські дружини починають вимагати від кубинських чоловіків вірності та засобів до існування. А ось цього справжні кабальєро, як правило, запропонувати своїм обраницям не можуть.
Ще кажуть, що при всій своїй розкутості кубинці й кубинки дуже ревниві. Вбивства на острові здебільшого трапляються на ґрунті ревнощів (чоловіки при цьому обирають холодну зброю, жінки воліють віддавати невірних чоловіків вогню, поки ті сплять). Характерна для Куби сценка: кубинець у присутності дружини проводжає зацікавленим поглядом чиїсь округлі форми (на Кубі цінують пишну жіночу красу). «Я тебе спалю, Едуарде», — попереджає чоловіка кубинка. Отакі пристрасті.
А з іноземцями в кубинок стосунки спокійні й практичні. Ще одна сцена з життя. Взуттєвий валютний магазин у п'ятизірковому готелі. Під скептичними поглядами продавщиць іноземець обирає для своєї супутниці-креолки туфлі на шпильці. Користуючись тим, що турист не розуміє іспанською, дівчата з-за прилавка кажуть своїй щасливій співвітчизниці: «Слухай, ти все одно на підборах ходити не вмієш, купи щось простіше». «Ні, — відповідає їм креолка. — Хоче купити на шпильках, нехай. Я потім їх вам назад принесу, в обмін на гроші».
Тож, чоловіки, будьте уважнішими до кубинських дівчат! Дівчата, не бійтеся Куби й запального місцевого флірту. Вас ніхто й пальцем не торкне без вашої на те згоди. До речі, Гаваною можна спокійно гуляти без чоловіків навіть уночі (це абсолютно спокійне у кримінальному плані місто). Найбільша неприємність, яка вас там чатує, — настирливі запитання на кожному розі: «Привіт! А ви звідки?» А от туристи, які побували в Сантьяго-де-Куба, там ризикувати особливо не радять: народ у цій колибці кубинської революції жорсткіший.
І ще одна порада на майбутнє. Повернувшись з Куби, не намагайтеся знайти тамтешню атмосферу у вітчизняних ерзац-клубах. Легкі безшабашні веселощі тут замінює важкий чад, «мохіто» — незрозуміла бурда, а легкий флірт — брудні залицяння темношкірих хлопців, точно не кубинського походження. Ви ризикуєте вийти на холодну вітчизняну вулицю й заплакати: «Хочу назад, на Кубу!» Що ж, hasta luego, до зустрічі на Малеконі! І дай боже здоров'я Фіделю.