У країні наростає гострий кадровий дефіцит, що гальмує динамічний розвиток економіки. Спроби литовських роботодавців закріпити кадри виявилися не надто результативними. Підприємці гарячково шукають способи вирішення кадрової проблеми. Ставка робиться на Societes Offshore та на залучення робочої сили з-за кордону. Як зазначає «Эксперт», стало очевидно, що без зміни державної імміграційної політики, яка має бути спрямована на залучення зовнішніх трудових ресурсів, проблеми не вирішити.
Тотальний «голод»
Сьогодні попит на литовському ринку праці перевищує пропозицію більш ніж утричі. Дефіцит кадрів має структурний характер і особливо гостро відчувається серед робітничих спеціальностей. За даними литовської біржі праці, найбільше страждають будівельні компанії. Крім того, не вистачає робітників в аграрному секторі (перевищення попиту над пропозицією вдвічі), у деревообробці (в 1,9), у меблевій галузі (в 1,6). Подекуди розрив сягає фантастичних масштабів: у Каунасі на одного складського робітника припадає близько 190 незайнятих робочих місць.
Але навіть у відносно благополучних галузях присутній хронічний брак кваліфікованих кадрів через те, що якість і кількість програм підготовки кадрів у системі професійної освіти не відповідає потребам бізнесу.
Рівень дефіциту кадрів змінюється залежно від району країни. Особливо сильно страждають великі промислові центри (Вільнюс, Каунас, Клайпеда, Шяуляй, Паневежис), де рівень безробіття у 2007 році опустився нижче 3%. Тільки в Ігналінському районі цей показник перевищив 6% (на думку експертів ринку праці, рівень безробіття нижче цієї цифри гальмує темпи економічного розвитку).
Зворотний струмочок
Конкурентна боротьба за кадри веде до зростання вартості праці в Литві. У найбільш дефіцитних галузях заробітні плати зростають на 30-40% на рік. За відомостями, що публікуються в ЗМІ, для спеціалістів будівельних професій уже не дивина заробітки по €1,5-2 тис., для докерів – понад €1 тис. Навіть доярки, чия праця традиційно вважалася низькокваліфікованою та малозабезпеченою, у деяких господарствах заробляють по €500-700 на місяць.
Зростання зарплат зіграло позитивну роль в оздоровленні ситуації. Тим більше, що початкові уявлення про «клондайк» у країнах Старої Європи виявилися сильно перебільшеними. Номінально оплата праці в Англії чи Ірландії, як і раніше, в рази перевищує литовську. Але харчування та оренда житла в цих країнах також коштують набагато дорожче. Вже у 2006 році імміграція пішла на спад, і аналітики заговорили про хвилю «поверненців». За даними департаменту міграції Литви, минулого року повернулися близько 5 тис. осіб. Приплив до країни спеціалістів, збагачених передовим виробничим та соціокультурним досвідом, не може не радувати. Але «поверненців» все ж поки в десятки разів менше, ніж тих, хто виїхав.
Замало буде
Між тим литовський бізнес, навіть найуспішніший, не зможе витримати подальше зростання зарплат і конкурувати за кадри з більш ефективними європейськими компаніями.
В останні роки кількість мігрантів зростає. В основному це вихідці з сусідніх країн – українці, білоруси, росіяни. Помітно активізувався приплив громадян з Румунії та Болгарії після їх вступу до ЄС. Іншими словами, люди приїжджають із тих країн, де рівень оплати праці нижчий, ніж у Литві. Це дозволяє експерту Інституту вільного ринку Литви Гедрюсу Кадзяускасу розцінювати міграційний потік як транзитний, у якому Литва відіграє роль зупинки на шляху до більш «дорогих» західних країн. На думку Кадзяускаса, Литва для іноземних робітників стає своєрідним «передбанником», місцем первинної адаптації до порядків та умов ЄС.
Мігранти не задовольняють потребу литовських роботодавців у якісних кадрах, оскільки здебільшого це люди невисокої кваліфікації та загальної культури, зокрема – без знання іноземних мов. А кількість імпортованих спеціалістів невелика – за даними Литовської біржі праці, цього року за трудовими квотами до країни в'їде близько 4 тис. спеціалістів. Сукупно іноземці становлять не більше 0,2% від загальної кількості зайнятих у литовській економіці.
Стримує приплив зарубіжних робітників, перш за все, консервативна та жорстка імміграційна політика Литви. Досвід провідних європейських країн, таких як Англія, Франція та Німеччина, які охоче залучають мігрантів на роботу, тут розцінюється як негативний, повторювати який маленькій державі вкрай небезпечно. Бажаючі попрацювати в Литві проходять дуже жорсткий відбір. Наприклад, у 2005 році було прийнято лише 876 заявок з більш ніж 7 тис., у 2006-му подано майже 9 тис., задоволено – менше третини. До недавнього часу процедура оформлення документів тяглася багато місяців, а дозвіл на роботу необхідно було поновлювати щороку.
Прочинені двері
Роботодавці незадоволені діючими правилами і наполегливо вимагають від уряду країни пом'якшити міграційний режим. Перші поступки вже робляться. З весни 2007 року працівники найбільш дефіцитних спеціальностей отримали можливість одразу після приїзду приступити до роботи і одночасно протягом трьох місяців оформлювати офіційний дозвіл.
Восени 2007 року литовське Міністерство праці та соціального захисту внесло доповнення до документів, що визначають порядок працевлаштування іноземних громадян. Відтепер територіальні біржі праці зобов'язані розглядати документи на працевлаштування спеціалістів вищої кваліфікації протягом двох тижнів і видавати дозволи протягом місяця. Скорочено також перелік документів, які повинен пред'являти роботодавець. Наприклад, обов'язок збирати відомості про те, чи не має підприємство заборгованості перед податковою інспекцією, чи не перебуває під судом у зв'язку з банкрутством, тепер покладено на біржі праці. Стало набагато легше повторно прийняти на роботу дефіцитного спеціаліста. Але, незважаючи на лобістські зусилля роботодавців, держава ще не готова широко відчинити двері перед трудовими мігрантами.
По-ірландськи чи по-нідерландськи?
Влітку цього року Міністерство праці та соціального захисту прийняло «Стратегію регулювання економічної міграції», в якій дуже недвозначно сформульовано принципи управління імміграцією. У ній жорстко визначено ставлення до вихідців із країн, що не належать до ЄС. «Працівники третіх країн на литовський ринок праці можуть бути допущені лише в ті сектори, в яких ідентифікується нестача місцевих кадрів та людей із країн ЄС», – йдеться в документі.
Деякі литовські чиновники, відверто побоюючись «мусульманізації» країни, вимагають більш визначено прописати «географічний фактор» в імміграційній політиці. Так, на думку заступника департаменту міграції при уряді Дайніса Паукштіса, при ввезенні людей з третіх країн потрібно дотримуватися принципу черговості, віддаючи перевагу тим країнам, які зближуються з ЄС (Україна, Молдова, Південний Кавказ) або беруть участь у європейській політиці сусідства (Росія, Білорусь). Він наполягає на необхідності суворо дотримуватися «позиції Нідерландів щодо того, що економічна міграція повинна мати тимчасовий характер» і країни, з яких прибувають мігранти, повинні приймати їх назад після закінчення трудових відносин.
Але бізнесмени поділяють протилежну точку зору. Висловлюючи їхню думку, голова парламентського Комітету з сільських справ Вікторас Рінкявічюс закликав владу відмовитися від страху «розчинитися» в морі приїжджих і наслідувати приклад Ірландії та Англії, які активно використовують потенціал гастарбайтерів. «Треба, зрештою, вирішити, чого ми хочемо. Або Литву тільки для литовців, або конкурентоспроможний, вищий рівень життя. Якщо будемо регулювати потоки іммігрантів, їх можна без труднощів інтегрувати в литовське суспільство, залишити працювати тут, щоб через кілька десятків років вони стали повноправними громадянами, які покращують демографічну ситуацію», – вторить йому директор департаменту міграції Литви Алмантас Гавяніс.
Схоже, позиція «не боятися і відкритися» зрештою переможе. Симптоматично, що департамент міграції – досить консервативна структура – нещодавно вніс до Сейму пропозиції про поправки до Конституції, згідно з якими діти іноземців, народжені в Литві, стають громадянами Литви.