Результативність Протасова змушувала фахівців футбольної статистики констатувати факт: дніпропетровський феномен б’є всі показники головного рекордсмена Радянського Союзу серед снайперів - киянина Олега Блохіна. І не могла, напевно, не народитися жарт про те, що Блохін, очоливши грецький «Олімпіакос», у 1990 році запросив до своєї команди Протасова не в останню чергу для того, щоб той не встиг побити всі його досягнення.
Жарти - жартами, але не помітити, що Протасов у багатьох аспектах повторює кар’єру Блохіна, не можна. Їх ріднить не лише підвищене вміння вражати чужі ворота. Обидва надовго влаштувалися в Греції, звідки Блохін уже, щоправда, перебрався до Києва, де проводить куди більше часу. Обидва після завершення ігрової кар’єри обрали тренерську стезю. Обидва були головними тренерами «Олімпіакоса» - найкращого футбольного клубу Греції. Тільки досягнення Блохіна-тренера обмежуються виграним Кубком Греції, а ось Протасов привів клуб з передмістя Афін - Пірея - до перемоги в чемпіонаті Греції, ставши першим українським наставником, який виграв золоті нагороди в країні далекого зарубіжжя.
При цьому Олег Валерійович може похвалитися тим, що прийняв «Олімпіакос» не в найкращий час. Протягом сезону з командою встигли попрацювати три тренери, а він у цей час відав службою селекції. Словенець Катанець, який покинув «Олімпіакос» через необдуману фразу про те, що він не розуміє, чому всі вважають, що пірейці мають стати чемпіонами, на прощання поставив можливості нашого співвітчизника під сумнів: «Призначення Протасова головним тренером? Та це ж смішно!»
Тепер можна посміятися й нам: «Олімпіакос» під керівництвом українського спеціаліста наздогнав свого принципового конкурента - «Панатінаїкос» - і на фініші випередив його за якіснішими додатковими показниками. «Червоно-білі» таким чином установили національний рекорд, усьоме поспіль виявившись найкращим клубом країни!
Але перемога в національному чемпіонаті в Греції зовсім не означає, що тренер, який її домігся, залишиться на чолі команди. Такі звичаї в цій країні. Протасов, який підписав контракт при своєму призначенні на посаду головного тренера за системою «чотири місяці плюс рік», мав отримати додаткову згоду керівництва клубу на продовження співпраці. І він її отримав - незважаючи на те, що вболівальники «Олімпіакоса» досі вважають українця не найпереконливішим тренером напередодні майбутньої участі в Лізі чемпіонів. Незважаючи на те, що конкурентами Протасова, за повідомленнями грецької преси, були такі авторитетні у футбольному світі фахівці, як Невіо Скала, Джанлука Віаллі, Діно Дзофф і Луїс Фернандес.
Втім, у Протасова перед іншими претендентами (сам Олег Валерійович стверджує, що все це - фантазії вигадливих грецьких журналістів) була одна незаперечна перевага - він у Греції людина невипадкова, прожив тут близько десяти років і повністю перейнявся духом аборигенів. А це, слід визнати, дорогого варте. Щоправда, цей досвід дався Протасову, його другові дитинства Геннадію Литовченку і вихованцю московського «Торпедо» Юрію Савичеву, які виступали в один час (на початку 90-х) в «Олімпіакосі», непросто.
«Коли я вирішив піти з «Динамо», - згадує Протасов, - мені говорили, що є зацікавленість з боку одного італійського клубу. Чекати мені не хотілося, і одразу після невдачі збірної СРСР на ЧС-1990 я погодився поїхати до Пірея до Блохіна. Там ми з Литовченком і Савичевим зіткнулися з президентом-шахраєм, який не хотів платити грошей. Почав викручуватися, вигадував, що грошей немає. Історія була неприємна. Ми найняли німецького менеджера, який таки вивудив у клубу гроші, але забрав їх собі. Довелося судитися з ним. А що стосується президента «Олімпіакоса», то при ньому тоді був застій. Виграти срібні медалі здавалося удачею. Втім, про президентів грецьких клубів нічого хорошого сказати не можу. Більшість із них - нечисті на руку люди, через яких грецький футбол не росте так, як міг би».
Розчарування, яке спіткало Протасова на всіх фронтах (ні успіхів на футбольному полі, ні солідних заробітків, про які мріяв, ні стабільності), змусило його після низки скандалів, що вибухнули в грецькому футболі загалом, навіть поїхати з південного краю Балканського півострова. Хоча саме в той час, коли в Олега назріло бажання поїхати, до влади в «Олімпіакосі» прийшов нинішній президент клубу - Сократіс Коккаліс, після чого справи пірейців і пішли вгору.
«Поїхати до Японії мене переконали вигідні матеріальні умови контракту. Крім того, хотілося змінити обстановку, поїхати з Греції. А Японія - екзотична країна, досить цікава. Та й чемпіонат не такий уже й слабкий. За рівнем фінансування та підбором виконавців усі команди перебувають у рівних умовах, що гарантує непередбачуваність турнірної боротьби. Багато що вирішують тренерські кадри. Наприклад, коли я грав в Осаці, команду з Йокогами очолював нинішній тренер лондонського «Арсенала» Арсен Венгер».
Разом із Протасовим у Японії в той час виступали інші наші екс-співвітчизники - білорус Сергій Алейніков і грузин Ахрік Цвейба. Клуб виділив їм вчителя, який допоміг спокійно спілкуватися з японцями в побуті, в магазині та на футбольному полі. Не вдалося навчити тільки письма - надто вже складно.
Але ось біда - в Японії Протасову, незважаючи на високий рівень життя острів'ян і можливість поправити своє фінансове становище, не дуже сподобалося. «Як не дивно, але в Японії я зрозумів, що полюбив Грецію. В Японії я зрозумів, що Греція близька мені за ставленням до життя, за характером. Японія - це інший світ, інша планета. Там все робиться точно, уважно, серйозно. Життя тече одним, дуже суворим руслом. Звичайно, в цьому є свої плюси і мінуси. Японці, наприклад, - хороші люди, з ними приємно спілкуватися. Греки ж - більш розкуті, розпущені і необов'язкові. Навіть більше, ніж ми. Японія дала мені фінансову стабільність, але я забув усе погане, що виштовхувало мене, і захотів повернутися до моря, хорошого клімату, та й взагалі пограти в європейський футбол».
Повернення до Греції відбулося в 1995 році. Форварду, який встиг восени 94-го навіть провести один матч за збірну України, на той час перевалило за 30. Для «Олімпіакоса» він уже не годився - в команді з'явилася група молодших і, природно, перспективніших нападників. Довелося задовольнятися скромнішою «Верією», яка, втім, двічі займала місця неподалік від п'єдесталу - п'яте і шосте. Потім деякий час Протасов тягнув на собі й зовсім непрезентабельну команду - «Продефтікі».
Думка про перехід на тренерську посаду з'явилася кілька років тому. Але перший млинець вийшов грудкою. Президент клубу «Олавесікі», який виступав у другому дивізіоні, запропонував півроку пограти, а потім прийняти команду. Але слова не дотримав. Почався бардак, і Протасову довелося піти - у «Верію», президент якої, добре знаючи українського футболіста, запропонував йому посаду головного тренера команди. Але великих успіхів тут не було. До тих пір, поки не трапився шанс повернутися в «Олімпіакос». А далі ви вже все знаєте.
P.S. Деякий час тому в Афінах Протасов відкрив Protasov Club. Побудували кілька різнокаліберних футбольних полів достойної якості, на яких грають люди всіх віків. У нас це можна було б назвати платними секціями для всіх охочих. Там же півтори сотні хлопчаків опановують ази футболу. Проводиться клубний чемпіонат. За словами Олега Валерійовича, все йде як задумано.