Нагадаємо, що сьогодні, відповідно до звичайної процедури, на швейцарський паспорт можуть розраховувати іноземці, які прожили в країні на законних підставах не менше 12 років. З набранням чинності нового закону цей термін скоротиться до 10 років, однак і вимоги до кандидатів посиляться. Таким чином, як зазначає NashaGazeta.ch, міграційне законодавство Конфедерації залишається досить суворим до новоприбулих.
Одні вважають, що отримання громадянства країни перебування сприяє більш швидкій та успішній інтеграції іммігрантів, інші переконані: швейцарський паспорт – не що інше, як вінець, своєрідна нагорода за внесок у соціальне та економічне життя нової батьківщини. Заслужити його можна лише роками наполегливої праці.
Хто ж правий? Відповісти на це питання спробувала група вчених з університетів Цюріха, Стенфорда та Мангайма в рамках роботи, що проводилася за підтримки Фонду наукових досліджень Конфедерації (FNS). Її автори скористалися даними 46 німецькомовних комун про результати анонімного голосування щодо надання громадянства Конфедерації в період з 1970 по 2003 роки (слід зазначити, що сьогодні подібна практика заборонена).
З 2225 кандидатів було відібрано 768 осіб, рішення про натуралізацію яких було схвалено або відхилено в ході такої процедури. При цьому жодної залежності між статтю, віком, рівнем володіння мовою, терміном проживання в Швейцарії або країною походження кандидатів – тобто факторами, які могли б вплинути на результат голосування, – виявити не вдалося. «Для мігрантів, чиї кандидатури відділяє одна від одної лише кілька голосів, і які, наприклад, отримали 49% «за» замість необхідних 51%, отримання швейцарського громадянства виявилося, зрештою, виключно питанням везіння», – підкреслює професор Єнс Гайнмюллер, співробітник Стенфордського університету.
Відстеживши подальшу долю іммігрантів, які подавали заяву про отримання громадянства, чиї результати в підсумковому голосуванні виявилися близькими (але результат не завжди задовільний для кандидатів), вчені дійшли таких висновків. Ті, кому вдалося отримати швейцарський паспорт більше 15 років тому, виявилися краще інтегровані в суспільство. Про це свідчать такі деталі, як інтерес до публікацій у швейцарській пресі, участь у різних асоціаціях та політичних рухах, а також намір жити на пенсії на своїй новій батьківщині.
При цьому позитивний ефект найбільш помітний серед представників маргіналізованих груп – вихідців з Туреччини та колишньої Югославії, яким довелося долати найсильніші упередження суспільства під час натуралізації. В принципі швейцарське громадянство пішло на користь усім, хто народився за межами Конфедерації, додає Джузеппе П'єтрантуоно, який представляє Університет Цюріха.
Що стосується інтеграції в політичну систему країни, новоприбулі після отримання паспорта досягають приблизно такого ж рівня, як і корінні швейцарці. Іноземці, чий запит про надання громадянства було відхилено, виявилися (що цілком логічно) менш активними на цій ниві.
«Наше дослідження показує, що натуралізація сприяє довгостроковій соціальній та політичній інтеграції. Крім того, позитивний ефект тим більш помітний, чим раніше надається громадянство», – підводить підсумки Домінік Хангертнер з Університету Цюріха.
Швейцарія, громадянство якої отримати складніше, ніж натуралізуватися в багатьох сусідніх країнах, могла б отримати користь із зроблених спостережень, розраховують автори дослідження.