На думку журналу «Європа», ці дані відображають неухильне пропорційне зростання іммігрантів на Британських островах, як, втім, і в усіх країнах Європейського Союзу. Йдеться про майбутніх громадян ЄС, які поповнять місцевий ринок робочої сили, що відчуває дедалі більшу потребу через старіння населення. Але значно менше тішать Брюссель і владу «двадцяти п'яти» зростаючі потоки нелегальних іммігрантів, які приносять із собою масу проблем.
Дискусія про необхідні заходи щодо цього явища вийшла на новий виток. Заступник голови Єврокомісії Франко Фраттіні, відповідальний за питання захисту свобод, безпеку та юстицію, і член Комісії Володимир Шпідла, який курирує зайнятість, соціальні питання та рівні можливості, представили в січні в Європейському парламенті «Зелену книгу» з питання про економічних іммігрантів. У ній, зокрема, зазначається, що до 2030 року державам ЄС знадобляться не менше 20 млн. іноземних трудящих, вкрай необхідних для нормального розвитку економіки Старого Світу.
Оприлюдненням документа виконавчий орган ЄС має намір викликати широке обговорення цієї спірної проблеми всіма заінтересованими сторонами, щоб виробити єдині правила регулювання притоку іммігрантів. Фраттіні підкреслив, що за кожною країною Союзу збережуться повноваження самостійно визначати квоту для прийому приїжджих із третіх країн або кількість нелегальних іммігрантів, становище яких вона має намір легалізувати. «Але при цьому має бути забезпечений єдиний, гармонійний підхід до умов допуску в ЄС», – вважає він. Консультації мають завершитися до середини липня, коли ЄК викладе власну остаточну думку.
Серед головних способів розв'язання проблеми в Брюсселі називають надання грін-карт, як це практикують влада США, або створення різновиду біржі, куди надходитимуть і накопичуватимуться запити та пропозиції про іноземну робочу силу.
В принципі, основи узгодженої політики в галузі імміграції закладені Союзом ще в 1999 році, і вдалося запровадити мінімальні норми в питанні надання притулку. Однак головні лінії цього курсу, як і можливість їх узгодження, досі активно дискутуються через незбіг поглядів. Ухвалення рішень у цій галузі ускладнюється використанням принципу одностайності, а також правом кожної країни вдатися до вето. Якісного зрушення в цьому напрямку очікують після набуття чинності європейської конституції.
Так, у Німеччині в 2000 році була здійснена спроба запровадити подобу грін-карти, розрахованої насамперед на кваліфікованих зарубіжних фахівців у галузі інформатики. Однак опозиційні сили різко виступили проти цього рішення, висунувши гасло «Потрібні діти, а не індійці!», побоюючись, що квота в 75 тис. «потрібних» іммігрантів буде значно перевищена «непотрібними».
У результаті довелося скоротити кількість виданих дозволів строком на п'ять років до 20 тис., а попросили грін-карту до кінця 2004 року взагалі менш ніж 18 тис. осіб. Німці визнали систему квот неефективною і скасували її з 1 січня цього року, віддавши перевагу закону, який прочиняє двері іноземцям: тепер вони можуть в'їжджати до ФРН незалежно від своєї професії, але мають бути кваліфікованими працівниками.
Влада Італії першою в ЄС проявила широту душі, легалізувавши у 2002 році становище одразу 635 тис. іммігрантів. Цього року уряд, на вимогу підприємців, готується оприлюднити квоту на допуск на Апенніни 150 тис. іноземних робітників. Щоправда, близько половини з них – жителі десяти нових країн, що приєдналися до Євросоюзу.
Відтепер юридичні правила передбачають допуск на італійську територію тих робітників і службовців, які змогли укласти контракт із місцевими фірмами або установами. Крім того, у спробі стримати зростаючу імміграцію Італія уклала низку двосторонніх угод із деякими країнами, наприклад з Албанією, згідно з якими ті зобов'язуються ефективніше контролювати свої кордони в обмін на надання квоти для їхньої надлишкової робочої сили. Тим не менше італійські газети досі рясніють повідомленнями про прибуття на півострів усе нових непроханих гостей, які нерідко ризикують життям під час морських подорожей.
Іспанія теж вважається багатьма іноземцями, особливо жителями Латинської Америки, не лише історичною батьківщиною, а й дуже привабливим місцем сучасного життя. За підрахунками експертів, зараз у піренейській країні проживають близько 2,5 млн. іммігрантів, що становлять 6,2% усього населення. Причому приблизно 850 тис. осіб перебувають на нелегальному становищі.
Уряд Іспанської соціалістичної робітничої партії, що прийшов до влади навесні 2004 року, оголосив про рішення змінити політику в цій галузі. За підтримки об'єднань підприємців і профспілок він установив з 1 лютого 2005 року жорстку залежність між потребами ринку робочої сили та масштабом допуску. Кожен іммігрант відтепер зможе «вийти з тіні», якщо пред'явить трудовий контракт строком не менше ніж на один рік. Зараз на частку Іспанії припадає 23% усіх нелегалів у ЄС.
Очікується, що сотні тисяч людей негайно захочуть легалізувати своє становище в Іспанії. Цей крок влади переслідує, щонайменше, дві важливі цілі: завдати удару по місцевій мафії, яка нещадно експлуатує безправних іноземних робітників, і збільшити відрахування до соціальних фондів...
Подібний прояв доброї волі супроводжується посиленням заходів контролю по периметру ЄС. У травні цього року почне діяти Європейське агентство охорони зовнішніх кордонів. Однак, за словами Фраттіні, «Європа ніколи не піде на те, щоб задіяти канонерки в Середземному морі, а й надалі дотримуватиметься традиції солідарності, яка віддає перевагу упередженню, а не репресіям».