Скеля Preikestolen
Берген, що входить до Ганзейського союзу вільних торгових міст, старший за Москву на вісімдесят років і в тринадцятому столітті навіть був столицею Норвегії. Майже всю свою довгу історію місто торгувало сушеною тріскою: купувало у рибалок з півночі півострова, продавало купцям на північ континенту.
Щонайменше триста років Берген зустрічав мандрівників таким самим пейзажем, що й зараз: квадратна головна площа, рибний ринок з ранковим уловом, збиті щільно в ряд різнокольорові (щоб повертаючийся з промислу моряк здалеку побачив) будинки. Їхня прянична краса так по-справжньому тішить, що не одразу й повіриш, що це дуже і дуже акуратна реконструкція того, що вціліло після численних пожеж.
Тільки в 20 столітті Берген горів двічі, в 1916 і 1955 роках, а був ще й колосальної сили вибух у порту Бергена в 1944 році, коли в день народження Адольфа Гітлера рвонули 124 тонни вибухівки в трюмах зайшлого на ремонт голландського вантажного судна «Форбоде». Запідозрили було диверсію, але розслідування показало, що причиною вибуху стало самозаймання. Піднята вибухом хвиля викинула на берег зайшлі в гавань судна і рознесла частину набережної. Міська легенда свідчить, що висота хвилі була більше ста метрів. Фотодоказів цього немає, але от якір «Форбоде» знайшли потім на одному із семи пагорбів, що оточують Берген, на висоті під 400 метрів.
У Бергені починається дорога на Хардангер – регіон, що оточує третій за довжиною норвезький фіорд (до води їхати менше години).
Схожий малюнком на людину, що зайшлася в екстатичному танці, Хардангерфіорд з відростками вдається вглиб землі більше ніж на 100 км. Майже по всій довжині його супроводжують двосмугові автодороги. Види чарівні, але водієві доведеться дивитися не по сторонах, а виключно перед собою, щоб не виїхати ненароком зі своєї смуги. Гори по берегах фіордів так круто підіймаються вгору, що відвоювати у них зайві півметра ширини для траси – найдосконаліша розкіш, тому ширина дороги вздовж фіорду дорівнює ширині двох авто плюс десять сантиметрів на розділову смугу.
Як і всі фіорди Норвегії, Хардангерфіорд своєю появою завдячує льодовику, два з половиною мільйони років тому вкривавшому цю землю трикілометровим шаром. Відходячи, льодовик глибоко роздер породу. Тепер вода розділяє гору в пропорції приблизно два до одного: над водою тисяча метрів (а є і півтори) і під водою ще п'ятсот (максимальна глибина – майже 900 метрів). Якщо є у світі щось, так легко реабілітуюче і повертаюче до реальності метафору про «водну гладь», так це вода фіордів – натягнута рівно, дуже рівно, без зморшки, густа гуашева синь. Педантична ця рівність і гладкість так правдоподібно і чітко відображає вищий світ, що тут і до запаморочення недалеко: над головою – небо, під ногами – небо. А ти де? А ніде. Тебе взагалі немає.
У древнього міста Утне – чим коротша і простіша назва, тим давніше норвезьке поселення – Хардангерфіорд розгалужується на три відростки. Той, що йде на схід, упирається в долину Сіма і закінчується глухим кутом такої ж спокійної, що й скрізь, води. Ні за що не здогадаєшся, що тут схована одна з найпотужніших гідроелектростанцій в Європі. Всі приміщення ГЕС знаходяться в горі: і двохсотметровий машинний зал, і семисотметровий колодязь, прорубаний у скелі. У машинний зал тричі на день водять екскурсії – потрібно тільки надіти каску, а на Різдво прямо серед турбін дають джазові концерти. Акустику не псує навіть десятиметровий ротор, виставлений у залі. Він своє вже відпрацював, а все ще блищить як новенький.
Перша гідроелектростанція з'явилася тут майже сто років тому в горах над долиною Сіма, в селі Чьесен. Батько родини, фермер, спорудив мікроГЕС для власного користування. Його дочка, добродушна дама за 80, досі живе у фермерському будинку (освітлюється він, правда, вже не власним електрикою) і приймає гостей. Дитиною вона ходила до школи в долині, щоденно долаючи підйом і спуск у півкілометра заввишки, тепер у Чьесен можна забратися і на машині. Пробита в горі дорога вузька, тому рух тут реверсивний: трафік вгору – кожну цілу годину, трафік вниз – кожні півгодини.
Від долини Сіма недалеко до найвідомішого норвезького водоспаду – Верингсфоссен, стовпа білої киплячої води з перепадом висот у 182 метри. Там і тут від падаючої води відчалюють дрібні хмарки з водяного пилу, щоб розбитися об край кам'яної чаші, в яку укладено водоспад. Вгорі і внизу – оглядові майданчики з парковкою та сувенірними крамницями. Від верхньої точки до нижньої можна дійти за півтори години, і треба дивитися не тільки на падаючу воду, але й іноді під ноги, щоб не спіткнутися об товстоногі підберезники.
У найближчому туристичному центрі при невеликому музеї, що описує природу і побут мешканців рівнини Хардангера, варто подивитися п'ятнадцятихвилинний панорамний (на п'яти екранах) фільм-симулятор польоту над долиною, фіордом і водоспадами. Симулятор дуже чесний: закачає хвилин через п'ять. Тут же знаходиться великий центр водних і гірських розваг Flat Earth Adventures. Вирушити в заплив по фіорду на каяку можна навіть взимку, гідрокостюм та інше спорядження видадуть тут же.
Продовження: НОРВЕГІЯ: ВИД ЗВЕРХУ - 2<\/a><\/strong><\/p>
Марія ЖЕЛЕЗНОВА.
<\/strong><\/p>