На скелі Preikestolen
Продовження. Початок див.: НОРВЕГІЯ: ВИД ЗВЕРХУ
Як транзитний пункт між двома фьордами Восс відомий з кінця 19 століття, коли тут був закладений ошатний білий Fleischer's Hotel. З тих пір останній, звісно, реконструювався, але зберіг старомодну чарівність сімейного готелю: він досі управляється нащадками засновника. Тут дуже і дуже тихо – незважаючи на те, що один з фасадів готелю виходить прямо на перон залізниці, що з'єднує Берген з Осло. Норвезькі поїзди ходять так тихо (колеса не стукають зовсім), що про прибуття поїзда доглядачеві доводиться повідомляти ударом у дзвін.
За сорок хвилин поїзд з плюшевими сидіннями довезе до станції Мюрдаль (Myrdal), звідки починається найвисокогірніша залізниця з нормальною, не вузькою колією – двадцятикілометрова Фломська дорога (Flamsbana), вручну прокладена по горах у 1930-х зовсім не для туристів, а для мешканців сіл по той бік хребта. Це зараз по ній катають пасажирів багатопалубних круїзних лайнерів, що легко втискаються у вузький Согнефьорд, а раніше всі ці краси з гірськими піками та водоспадами були просто частиною залізничного пейзажу.
У наймальовничіших місцях поїзд пригальмовує, щоб власники Canon і Nikon, як чай у чашці, хвилею билися від борту до борту і клацали, клацали, клацали затвором, ловлячи в об'єктив білі нитки водоспадів та зелені гори. Через годину поїзд прибуде на кінцеву станцію – Флом (Flam), де рейки упруться прямо в білий бік лайнера, що займає, здається, всю воду Еурландсфьорда (Aurlandsfjord).
Щоб подивитися на ці ж гори з води, необов'язково купувати тур на круїзний лайнер: по Согнефьорду ходять і судна менші.
У самому Воссі теж є чим зайнятися. Влітку варто дістатися до рафтингового центру (більша частина водних розваг доступна з травня по жовтень) і парку Klatrepark, де, надівши шолом і страхувальну амуніцію, можна вволю пограти в канатохідців, балансуючи на тросах, колодах, драбинках та інших нестійких штуковинах, розтягнутих паралельно землі на висоті не менше десяти метрів. Взимку Восс перетворюється на гірськолижний курорт. У плюс гірськолижному Воссу – ранній і гарантований сніг, скі-паси дешевші альпійських і безліч нескладних трас для лижників та сноубордистів початкового та середнього рівня.
Втім, кататися в Норвегії можна і влітку. Умови для цього є на південному відростку Хардангерфьорда, льодовику Фольгефонна (Folgefonna) розміром з чверть Москви. У нижній його частині катаються з травня по серпень (можна і пострибати з трампліна), а взимку тут не катаються зовсім, тому що снігу стає занадто багато і він засипає підйомник. Середня товщина льоду під ногами влітку – 50 метрів, най«товстіше» місце взимку – півкілометра, довжина спуску – близько 1100 метрів, перепад висот засніженої частини – 250 метрів.
Тим, хто не любить кататися і тим більше стрибати, варто спробувати нескладне для першого разу сходження по льоду. Приїхати на льодовик можна хоч у футболці: роззявам видадуть куртку, високі черевики, рукавички, шапки і навіть сонцезахисні окуляри, за що пункту прокату окреме спасибі, тому що дивитися на лід не мружачись можна тільки під похмурим небом. Температура повітря на льодовику навіть влітку не перевищує плюс п'яти за Цельсієм, але якщо сонце йде і піднімається вітер, то здається, що вдарили серпневі морози. Поверх екіпіровки доведеться надіти страхувальний пояс і каску, на черевики натягнути «кішки», після чого провідник вручить справжнісінький альпеншток, він же льодоруб, він же знаряддя вбивства Льва Троцького.
Важка на вигляд залізяка несподівано легко і комфортно лягає в руку. Без нього на лід не випускають, хоча для першого «чайницького» підйому він напевно не знадобиться. Правила прості: не гальмувати і не поспішати, зупинятися всім разом, наступати тільки в слід попереду йдучого, щоб не провалитися ненароком у промиїну, де лід особливо синій (це тільки гра світла, пояснить провідник, весь лід насправді однаковий). Таке сходження доступне навіть спритному восьмирічці, і багато хто справді приїжджають сюди з дітьми, у тому числі росіяни. «Цього року, – з гідністю і без ноти хвастощів говорить провідник ангельської зовнішності, – приїжджав один ваш олігарх з дітьми, дуже спокійний, назвався Романом».
Вид навіть з нижньої частини льодовика відкривається цілком листівковий: і тобі голі скелі, і зелені плями лісу нижче, і свинцеве високогірне озеро, невидне знизу, і шматок синього-пресинього фьорда. Внизу ж після спуску по серпантину, по якому безстрашно ходять баранчики, починається величезна територія, суцільно засаджена фруктовими деревами: яблуками, грушами, сливами та черешнями, які чудово достигають у Хардангері наперекір усім нашим уявленням про Норвегію як про країну страшенно холодну.
Монахи навчили місцевих мешканців вирощувати фрукти ще в 13 столітті, вони ж навчили їх давити сік і робити з нього сидр, який через вісім століть, у 2009 році, отримав статус алкоголю, контрольованого за місцем походження (АОС), як шампанське з Шампані та коньяк з Коньяку. Сто років тому виробництво сидру фермерами Хардангера досягло промислових масштабів, однак одночасно з проголошенням незалежності від Швеції в Норвегії було встановлено держмонополію на продаж алкоголю. Домашній сидр у Хардангері, як і раніше, роблять усі, але, на жаль, для мандрівників, тільки для власного споживання: продавати його вони не мають права. Втім, сидр можна спробувати прямо на одній з місцевих фабрик, заодно і на виробництво подивитися.
Продовження: НОРВЕГІЯ: ВИД ЗВЕРХУ - 3
Марія ЖЕЛЄЗНОВА.
