На скелі Preikestolen
Закінчення. Початок див.: НОРВЕГІЯ: ВИД ЗВЕРХУ
У травні вони дружно цвітуть, у вересні листя так само дружно забарвлюється в червоно-жовті багаті тони, і неголосна ця краса підступає до шосе і зверху, з гір, і знизу – у відображенні садів в асфальтово-спокійній воді фіорду.
Місцева черешня достигає на місяць пізніше європейської, наприкінці липня – на початку серпня, а солодкістю та розміром безстрашно змагається з червневою узбецькою. Черешня з Хардангера – патентована назва, як, втім, і місцеві яблуко, груша та слива. Патентований фрукт у сезон запросто продається з лотків уздовж дороги з саморобних дерев'яних столів, де навіть продавець не потрібен: сам засовуєш купюру в скарбничку, сам береш картонну коробочку з ягодами. А якщо наповнені коробки вже розібрали, ось тобі порожня коробка, ось тобі дерево, рви сам.
Чудовий вид на сади та Фольгефонну відкривається зі східного боку фіорду, із сто п'ятдесятирічного готелю «Уллесванг» (Ullensvang) у Лофтхусі (Lofthus). Саме цей пейзаж спонукав Едварда Гріга до написання музики до «Пер Гюнта». І за Гріга, і зараз готелем керує сім'я Урне, щоправда, тоді він був набагато скромнішим за нинішні «п'ять зірок». Гріг, наприклад, зупинявся завжди в одному й тому ж крихітному будиночку, куди вміщувалися тільки піаніно та ліжко. Відтоді тут зіграли безліч весіль: біла сукня чудово виглядає на тлі темної води та яскравої трави.
Два найвідоміших і дуже «листівкових» види за участі фіорду, однак, знаходяться значно південніше, у губернії Рогаланд (Rogaland). Це рівненький майданчик на краю 600-метрового обриву Прекестулен (Preikestolen, «кафедра проповідника» норвезькою) і надійно застряглий між двох прямовисних скель у розщелині на висоті 1000 метрів камінь на горі Чераг (Kjeragsbolten).
Обидві ці пам'ятки, фото яких неодмінно знайдеться в будь-якому путівнику по фіордах, знаходяться над водами Люсефіорду (Lysefjord). До них прокладені пішохідні маршрути, однак для сходження знадобиться чимало терпіння. Охочих сфотографуватися на краю світу над блакитною безоднею буде предостатньо, так що й нагорі теж доведеться почекати. Якщо лізти на гору чомусь не хочеться, на висячий у повітрі камінь можна подивитися і з води, з борту порома (нітрохи не гірше круїзу, тільки дешевше).
Люсефіорд бере початок біля іншого древнього міста Норвегії – Ставангера, столиці жирної норвезької оселедця та (одне одному не заважає) нафтовидобутку, основі нинішнього добробуту королівства. Потрапити на нафтові платформи, схожі на величезні футуристичні будинки на курячих ніжках, складно, але можна сходити в музей нафтовидобутку. Є в місті й музей консервів, у тому числі й оселедцевих. Крім оселедця, тут чудово готують й іншу їжу: щорічно в Ставангері проходить великий гастрономічний фестиваль, найбільший у Північній Європі.
Самого оселедця, а також скумбрію з муаровою шкірою, тріску та палтуса варто вирушити ловити ще південніше, у Фарсунд, у найтихіше (якщо, звісно, не приїхало весілля) містечко Farsund Resort. Рибалити сюди приїжджає дуже різна публіка: і сім'ї з дітьми, і чоловічі компанії, і колеги по бізнесу. Уявна спочатку справою катастрофічно меланхолійною ловля ставриди у відкритому морі на спінінг виявляється заходом холеричного запалу.
Насамперед слід вдягти професійний комбінезон рибалки, непромокальний і теплий – точнісінько як убрання телепузика. Комічне це вбрання надійно захистить від вітру та холоду, який іде від морської води навіть влітку. Добиратися до місця лову моторка буде хвилин сорок, петляючи між островами з рідкісними різнокольоровими будинками. («Майне фрау», – скаже в якийсь момент вусатий і неговіркий, як і вимагала уява, капітан, тицяючи пальцем у жовтий будиночок, і замовкне ще на півтори години.)
Краще, хоча це й неспортивно, якщо на човні буде ехолот. Якщо пощастить знайти косяк скумбрії, навіть недосвідчений рибалка за годину натягає з сизої води десяток товстих по осені рибин, раніше знайомих тільки у вигляді безголового копчення. А якщо косяк трапиться великий і щільний, то ставрида ризикує чіплятися за гачки навіть боками, спинами та іншими ненадійними частинами.
Улов можна приготувати самому (у котеджах на три або чотири спальні є повноцінна кухня), а можна вмовити кухарів місцевого ресторану Moll&Nielsen, які його закоптять або приготують несподіване ставрида-сашімі. Закони Норвегії дозволяють вивозити з країни до 15 кг наловленої морської риби (на ловлю лосося, сьомги та раків у річках обмеження не поширюється, але на таку риболовлю потрібно купувати ліцензію у власника землі) плюс одну велику трофейну рибину. Розмір трофею обмежується по максимуму тільки удачею, а по мінімуму законом: не можна ловити тріску коротше 40 см, сайду та ставриду – коротше 32 см, палтуса – коротше 80 см. Ці числа, що обіцяють серйозну риболовлю, гріють серце навіть рибалки-чайника.
Включити Норвегію до списку потенційних місць призначення варто в першу чергу тим, для кого має значення можливість провести відпустку у відриві від широких народних мас співвітчизників, і тим, хто їде відпочивати різношерстою компанією і боїться, що у разі чого нікуди буде втекти на день-другий. Так, у Норвегії все ще не так багато мандрівників з Росії, у тому числі й на популярних гірськолижних курортах, зате багато англійців з міст по той бік Північного моря. Не те щоб усім це було важливо – але кому важливо, майте на увазі.
І так, у Норвегії компанії легко розділитися. Не хочеш лазити по горах – вирушай плавати на каное. Не хочеш гребти веслами – вирушай гуляти по лялькових набережних рибальських містечок. Не хочеш міста – сховайся на фермі та тисни сидр з місцевими уродженцями. Не хочеш нікого бачити – і такий варіант можливий. У Норвегії легко і, головне, приємно залишитися наодинці з собою. Іноді, знаєте, дуже хочеться.
Автор дякує туристичній компанії «Джаз-тур» (www.jazztour.ru), туроператору по Норвегії та іншим країнам Скандинавії, США, Південній Америці, Карибам за організацію поїздки.
Мария ЖЕЛЕЗНОВА.
