Америка і Росія - не подруги
Дуже велика кількість хокеїстів НХЛ осіла в Росії, чемпіонат якої всі дружно стали називати найсильнішим у світі. Сезон у російському хокеї справді пройшов чудово, та й збірна країни отримала можливість залучити під свої знамена майже всіх найсильніших професіоналів. Але чи зможуть росіяни й надалі наживо насолоджуватися грою Яшина, Каспарайтіса, Ковальова, Ягра, Хітлі, Хабібуліна, Гончара, Дацюка, Семіна, Фролова, Жердєва, Нюландера, Сікори, Еліаша та інших зірок?
Багато в цьому питанні залежить від того, наскільки успішними будуть чергові переговори керівників НХЛ та профспілки гравців. Адже в розстановці сил, яка існувала перед початком завершеного сезону, міцнішими були позиції саме хокеїстів. Але вони, мабуть, не розраховували на таке вперте небажання босів клубів розлучатися з великими грошима і надалі (саме фінансове питання стало одним з каменів спотикання на переговорах). А затяжний локаут виявився на руку саме Лізі, клуби якої здебільшого зуміли заощадити чималі суми на зарплатах і преміальних, а крім того - отримали право з нового сезону наймати так званих штрейкбрехерів.
Зіркам НХЛ це, природно, не подобається, і вони вже пішли на серйозні поступки. Але й боси НХЛ, виявившись хлопцями не з боязкого десятка, стали, простіше кажучи, викручувати руки непокірним: ще більше посилили свої вимоги, давши зрозуміти хокеїстам, що чим довше вони будуть наполягати, тим гірше врешті-решт буде для них. Адже багато хто в цьому сезоні не поїхав до Європи, присвятив рік відпочинку. А час же йде, віковий проміжок, у якому хокеїст затребуваний на ринку, скорочується, та й гроші в сім'ю приносити треба.
Іншими словами, НХЛ бере своїх гравців змором. При цьому колишні хокеїсти - чудовий Вейн Грецкі, наприклад, - дали зрозуміти, що не розуміють представників нинішнього покоління зірок. Грецкі (власник клубу «Фінікс Койотс») навіть заявив, що готовий почати набір у свою команду гравців, які не входять до профспілки, - вже згаданих вище штрейкбрехерів: «Моєму клубу не дуже подобається ідея заміни 700 хокеїстів НХЛ альтернативною робочою силою. Але якщо Ліга ухвалить таке рішення, ми, безперечно, йому підкоримося».
Недивно, що переговорний процес між НХЛ та НХЛ ПА пожвавився. Вимога Ліги - стеля зарплат хокеїстів одного клубу в $37,5 млн. (у багатьох клубів вона вища, ніж 50 млн.), а також жорсткий взаємозв'язок між зарплатою гравців і доходами Ліги - 54%.
Профспілці потрібно щось робити, щоб зберегти своє обличчя і своє значення, тому що в разі невдачі чергових переговорів і продовження локауту ще на один сезон нинішніх босів можуть звільнити. Для чого потрібна профспілка НХЛ, якщо хокеїсти виступають у Швеції, Чехії, Росії, Швейцарії, Фінляндії? Відповідь на це питання може бути отримана наприкінці травня, коли в Торонто відбудеться щорічні збори членів профспілки.
...Росії безлад у НХЛ вкрай вигідний. Російська хокейна ліга може зберегти багатьох провідних хокеїстів і знову порадувати шанувальників найшвидшої у світі гри достатком зірок. Тим більше що за рік ставлення до Росії з боку решти світу трішки покращилося. Ведмеді вулицями, виявляється, у цій країні не ходять, та й інші небилиці виявилися лише небилицями. Хоча, природно, при зустрічі бувалих гравців НХЛ із російською дійсністю в них був, м'яко кажучи, культурний шок. Російські журналісти, особливо ті, хто на власні очі бачив устрій НХЛ зсередини, багато писали з цього приводу. Не менш цікаві й матеріали спеціальних кореспондентів північноамериканських видань, які побували в Російській Федерації. Хокейним оглядачам, які на рік залишилися без звичної роботи, довелося подолати чимало кілометрів, щоб знову зустрітися з героями своїх репортажів. Враження у всіх, як з'ясувалося, виявилися дуже яскравими.
Півроку тому «Заграница» вже писала про те, що одним із головних чинників, який відлякував хокеїстів НХЛ від поїздки до Росії, був вкрай суворий режим життя тамтешніх хокейних команд. Навіть росіяни, які знають про це не з чужих слів, повернувшись на батьківщину, обурювалися (деякі навіть поїхали), що дало підставу назвати російську лігу лігою суворого режиму. Іноземці, природно, чули від росіян безліч історій про жорсткість порядків у їхній країні, і тому навіть спокуса заробити великі гроші під час локауту (у Росії зіркам пропонували найбільші зарплати у світі) не змогла підштовхнути багатьох із них до переїзду в цю країну. Північноамериканці чудово знають, що таке готель, палац, тренувальна ковзанка. Але заокеанський хокеїст не живе на базі. Більше того, він поняття не має, що це таке. І в того, хто захоче розтлумачити уродженцю США чи Канади принципи життя на базі, піде на це чимало часу і зусиль. Як, зрештою, і на пояснення, що таке прописка, реєстрація і для чого може стати в нагоді огірковий розсіл. Хоча з часом із фактором заїздів на базу та більш суворого режиму вдалося якось упоратися, і до наших східних сусідів поїхали справжні зірки НХЛ з іноземними паспортами.
Російська хокейна ліга наближається до своєї північноамериканської сестри, мабуть, лише за рівнем зарплат хокеїстів. В усьому іншому НХЛ на голову сильніша. І у великих питаннях (наприклад, забезпечення команд), і в дрібних (наприклад, умови для роботи журналістів). Почнемо з останнього. Північноамериканські журналісти, вирушаючи до Росії, були готові до того, що умови роботи їхніх місцевих колег не такі добрі, як їхні власні. Але те, що вони побачили, перевершило всі їхні очікування. Один російський оглядач порівняв їх із власниками блискучого «каділака», яким довелося пересісти на іржавий мопед: «Та й чи могли вони бути іншими, якщо після роботи в Торонто на Кубку світу в киплячому енергією та оснащеному за останнім словом техніки Air Canada Centre через п'ять днів тебе заносить у крихітну, герметично закупорену «люльку» з тьмяним склом, яку в Воскресенському льодовому палаці «Підмосков'я» гордо називають ложем для преси? У яку не можна й мріяти пронести повз охоронців стаканчик коли, куплений у вестибюлі. І яка за пару тижнів, після візитів на всі московські арени, ще видасться райським куточком просто тому, що в ній здогадалися змонтувати стіл...»
У кожному американському палаці під ложу для преси відведено окремий ярус, на який можна потрапити лише за акредитацією. На кожному місці, звісно, є і розетка, і виділена телефонна лінія. Взагалі, говорити в Америці про наявність подібних речей так само безглуздо, як згадувати про існування на майданчику льоду та хокейних воріт - настільки все це само собою зрозуміле. Навіть у Люксембурзі на крихітному заштатному стадіончику в Нідеркорні, де російська футбольна молодіжка зустрічалася з господарями, були розетки! Їх заздалегідь, без жодних прохань і скандалів, вмонтували в столи, спеціально встановлені заради одного матчу.
Якщо узагальнити стан справ однією фразою - в більшості палаців немає рівним рахунком нічого. На деяких аренах для журналістів не передбачено навіть столів. Роздруківки стартових складів залишається тримати хіба що в зубах. Інакше як наплювацтвом назвати таке ставлення неможливо - тим більше що матеріальних витрат на забезпечення журналістам елементарних умов роботи будь-який клуб зазнав би менше, ніж заробляє найменш оплачуваний гравець суперліги за півгодини.
Окрема тема - надпильність працівників спортивних споруд, які з усього великого й могутнього вміють вимовляти лише одну фразу: «Не велено!» І, отже, організувати інтерв'ю з хокеїстами прямо в роздягальні, як це прийнято в НХЛ, настільки ж реально, як і полетіти на Місяць. Доводиться ловити спортсменів у вестибюлях, віддираючи їх від родичів, або біля автобусів, змагаючись із колекціонерами автографів. Адже робота є робота, і інтерв'ю з героями матчів потребує редакція. А де ще їх узяти, якщо буквально через дві хвилини після фінальної сирени воскресенські бабусі - трудівниці льодового палацу «Підмосков'я» - із заздрісною для їхнього поважного віку спритністю виставили всіх надвір і миттєво замкнули зсередини двері? «Яка прес-конференція? Які інтерв'ю? Які репортажі, синку, у нас робочий день закінчився!»
Американський журналіст Джон Манассо з Атланти побував у Казані, де виступає один із головних символів «Атланти Трешерз» - Ілля Ковальчук. Але при всьому інтересі до гравців «Атланти», які виступають у Росії, у своїх нотатках Манассо не обійшов стороною і більш загальні речі. Як, наприклад, устрій російської хокейної ліги та побут її гравців.
«Доходи від продажу квитків і телевізійних контрактів становлять крихти від багатомільйонних витрат на утримання клубів, більша частина яких, як правило, лягає на плечі тієї чи іншої місцевої індустрії або заводу. Звідси й назви команд: «Хімік» - на честь хімічного заводу в Воскресенську, «Лада» - автовиробника в Тольятті, «Металург» - на честь металургійної промисловості в Магнітогорську та Новокузнецьку. Створена за комуністичної доби суперліга продовжує всіма силами опиратися вторгненню законів ринкової економіки - за винятком тих, за якими найкращі гравці дістаються тим, хто більше заплатить.
Тож поки Швейцарія - вибір більшості північноамериканців, - або Фінляндія, або Швеція, або Чехія пропонують комфортніший рівень життя, Росія, за браком подібних умов, заманює класним хокеєм і великими контрактами. Найбільша арена суперліги знаходиться в Санкт-Петербурзі та вміщує близько 13 тис. глядачів - показник, який в НХЛ був би на останньому місці з величезним відривом від передостаннього. Кілька російських клубів перебувають у процесі будівництва палаців місткістю в районі 10 тис. - щоб відповідати правилу, що набуває чинності з наступного сезону, за яким усі арени суперліги зобов'язані вміщувати щонайменше 5 тис. уболівальників.
Відсутність необхідності заробляти гроші може як захоплювати, так і доводити до шаленства: доступ для журналістів, а також продаж клубної символіки перебувають тут у доісторичному стані. У цієї ліги практично немає формалізованих правил доступу для працівників ЗМІ, якщо не зважати на післяматчеві прес-конференції головних тренерів. За рідкісними винятками, репортерам не дозволяють бути присутніми на тренуваннях, їх не пускають у роздягальні, і тому доступ до хокеїстів можна охарактеризувати в кращому разі як безсистемний. В очікуванні гравців журналісти, перелаюючись з охоронцями, змушені розбивати бівуаки у вестибюлях і на парковках. Відповідаючи на питання, скільки часу він не грав у Росії, захисник «Нью-Йорк Рейнджерс» і казанського «Ак Барса» Дарюс Каспарайтис усміхнувся: «Дванадцять чудових років. Багато характерних для НХЛ показників комфорту тут і справді відсутні. Наприклад, у тутешніх клубів немає менеджерів з екіпірування, які б носили баули хокеїстів і намагалися виконати будь-яке побажання гравця. Відповідальність за прибирання шайб з льоду після тренувань лягає на плечі одного з молодих хокеїстів. Якщо щось і здатне щиро схвилювати російського хокеїста - це, безумовно, суддівство. Виглядає подібне досить цинічно. Гравці міркують про підкупи арбітрів так, ніби це відбувається на кожному кроці».
Інший північноамериканець - Майкл Фарбер - після візиту до Росії теж звів усю перевагу російської хокейної ліги перед іншими європейськими чемпіонатами до фінансового фактора: «Саме гроші стали головною приманкою для енхаелівців. Неприязнь чеха Ягра до комуністичної влади була такою великою, що в молодості він носив у гаманці фотографію Рональда Рейгана, а на пам'ять про «празьку весну» всю кар'єру виступає під 68-м номером. Однак у листопаді він покинув команду свого рідного Кладно, провівши лише 17 матчів. Національна лояльність не оплачує рахунків, їх оплачує контракт від «Авангарда». Канадець Бретуейт зможе використати вдалий сезон в «Ак Барсі» як трамплін назад до НХЛ на позицію запасного воротаря, але й для нього головна частина привабливості Росії полягала в зарплаті, що перевищує його торішній дохід у «Коламбусі». Росіянин Ковальчук, який проводив би зараз свій четвертий сезон у «Трешерз», ймовірно, у Казані заробить більше, ніж отримав би в Атланті...»
Цікаво, що буде, якщо локаут триватиме ще рік і в Росію приїде ще більша кількість гравців з НХЛ?