Поясню: «їм» - значить німцям російським (так називають усіх вихідців із колишнього Союзу). А «наші», тобто ті, у кого виникають такі питання, - це німці німецькі.
За винятком короткого періоду 70-х і середини 80-х років минулого століття, коли німецьких переселенців у ФРН зустрічали мало не з оркестрами, букетами квітів і червоними доріжками біля трапів літаків, ці «чому?» - тихіше чи голосніше, - лунають і в приватних розмовах, і в пресі, і в передвиборчих промовах політиків різного рівня. Громадська думка схиляється (а можливо, її схиляють?) до висновку, що російські німці - тягар для Німеччини. Адже, згідно з поширеною думкою, переселенці з колишнього СРСР малограмотні, схильні до алкоголізму та наркоманії, у їхньому середовищі високий рівень злочинності. І зростає невдоволення бюргера, яке виплескується в узагальнюючому питанні: та чому ж вони все їдуть і їдуть, а Німеччина їх приймає та приймає?!
Чому вони їдуть?
У Німеччині, як відомо, немає товариства «Знання», чиї лектори, поряд із засобами масової інформації, як уміли, так і просвітлювали населення з усіх питань буття. До засобів масової інформації я ще повернуся, а щодо відсутнього товариства «Знання» скажу, що тут, схоже, його з успіхом замінює церква. Принаймні, буклети із заголовком «Пізні переселенці. Чи можна їх ненавидіти? Аргументи проти упереджень» випустили й поширюють євангелісти. На відміну від діячів «Знання», вони несуть своє слово виключно за переконанням, а не заради «галочок» чи оплати. І відповідаючи на перше питання: «Чому вони їдуть?» - дохідливо пояснюють читачеві, що, згідно зі ст. 116 Конституції ФРН, шпетаусзидлери є німцями. Далі з контексту випливає: пізні переселенці - не іноземці в Німеччині, хоча їхній в'їзд до країни регулюється квотами та іншими обов'язковими умовами. Але їдуть вони сюди не в гості, а на батьківщину. Крім того, російські німці безпосередньо належать до тих, хто постраждав унаслідок Другої світової війни - зазнав тотальної депортації, у них повністю було відібрано майно, їх голослівно звинуватили в пособництві фашистам тощо.
І так, крок за кроком, з посиланнями на чинне законодавство, автори буклета ретельно розбирають й інші «болючі» питання. Чому, наприклад, російські німці, жодного дня не пропрацювавши в Німеччині, отримують тут пенсії? Та тому, що вони - громадяни ФРН, отже, підлягають пенсійному забезпеченню (хоча розмір нарахованих їм пенсій значно нижчий, ніж у їхніх ровесників - місцевих німців). Шпетаусзидлери відбирають у місцевих робочі місця? Зовсім ні. У ряді галузей економіки країни відчувається постійна нестача фахівців, яких, нагадаю, запрошували навіть з Індії. Крім того, не можна забувати про несприятливу демографічну ситуацію в Німеччині, а от за рахунок прийому аусзидлерів ця проблема хоч якось вирішується. І що особливо важливо, на мій погляд, у буклеті присутні цифри, які розвінчують усілякі домисли та чутки. Наприклад, у ньому, з посиланням на офіційні джерела, сказано, що російських німців віком до 45 років від загальної їхньої кількості в Німеччині у 1998 році було 71,2%. У місцевих цей показник становив 56,6%. А от тих, кому за 45, у руссланддойче було 28,8%, а у місцевих - 43,4%. Це я до розмови про те, хто кому виплачуватиме пенсію через десять-п'ятнадцять років.
Що ж стосується «подарунків» у вигляді коштів на будівництво чи купівлю житла, то точно такі ж «гешенки» у вигляді низьковідсоткових довгострокових позик можуть отримати всі без винятку люди, які постійно проживають у Німеччині. У тому числі й емігранти. Відповідно до умов спеціальної програми житлового будівництва, прийнятої урядом ще в 1989 році, на державну допомогу може розраховувати кожен, хто має невисокий дохід, - зокрема, багатодітні батьки або сім'ї, у яких є дитина-інвалід.
Кілька слів про ЗМІ
Думаю, я не відкрию Америки, якщо скажу, що німецькі засоби масової інформації розповідають про російських німців здебільшого упереджено, з глузуванням, із сентенціями на кшталт: «Не дозволимо перетворити Німеччину на колонію Казахстану!»
Пам'ятається, минулого року колега з місцевої газети, намагаючись спростувати таку мою оцінку, посилався на вельми позитивний, на його думку, матеріал, у якому йшлося про Ганноверське культурно-просвітницьке товариство та його активісток. Матеріал справді не мав характеру очорнення. Поруч із величезним (щонайменше на півсторінки) фото персонажів йшла вузесенька колонка тексту, де про діяльність самого товариства було сказано побіжно - мовляв, існує. Зате стіл, за яким відбувалася розмова репортера з його візаві, описувався аж надто барвисто: і горілочка там була в запітнілому графинчику, і млинці з ікрою, та інші делікатеси. Питаю колегу: а хіба читачам не корисніше було б дізнатися, чим, наприклад, займається товариство, чим славні його учасники? «Ні, - впевнено відповідає він, - читачеві потрібен або такий собі колорит «а-ля рюс», або якісь ефектні сюжети». Наприклад, про російську мафію, - невинно продовжую я вибудуваний ним ряд. «Ну так, - усміхається співрозмовник, - такий матеріал газета одразу купить, а позитив - ну кому він цікавий?»
На тему «російської мафії» я говорив із багатьма з тих, хто тією чи іншою мірою формує громадську думку. Серед них були працівники прес-служб різних відомств, чиновники, відповідальні за інтеграцію, політики. І всі вони, відповідаючи на питання «Чому німецька преса дає про російських німців переважно негативну інформацію?» відповідали, хоч і різними словами, але в принципі одне й те саме: «Ми надаємо пресі різнобічні та об'єктивні відомості, але в демократичній країні, якою є Німеччина, вона сама вирішує, як, що і про кого писати».
У дискусію з цього приводу ні тоді, ні зараз вступати не маю наміру. Наведу лише один приклад. За перші чотири місяці поточного року в Ганновері скоєно п'ять умисних убивств. У першому випадку було розстріляно вихідця з Сицилії, у другому — вбили турецького підприємця. Потім були застрелені двоє косовських албанців. І поки останнім у цьому сумному списку значиться турецьке подружжя — їх садистськи зарізали просто в приміщенні складу, що належав їм. Отже, у жодному з репортажів (а про кожен із цих випадків по два-три дні поспіль писала вся ганноверська преса) слівце «мафія» жодного разу не вживалося. Уявляю, які епітети прикрасили б ці матеріали, якби серед підозрюваних опинився хтось із російськомовних!
При цьому я анітрохи не ідеалізую нашу молодь і тих, хто буває не в ладах із законом, але навіщо ж мазати всіх чорною фарбою? І якщо німецькому читачеві нецікаво, яких успіхів досягають у Німеччині наші школярі, студенти, спортсмени, робітники, інженери, лікарі та представники багатьох інших професій, то чи не провина в цьому самих німецьких ЗМІ, які відбили охоту у споживачів їхньої інформації до «розумного, доброго, вічного»? Чи вважається апріорі, що до російських німців подібні категорії незастосовні?
Мені не раз доводилося чути два взаємовиключні судження. Перше виходить від активістів із числа російських німців. «Ми, — кажуть вони, — беремося за будь-яку роботу, зокрема й за ту, від якої відвертаються місцеві; ми даємо до пенсійних кас більше, ніж звідти виплачують нашим старим; нам ніхто не дарує гроші «за красиві очі» — ми беремо їх у кредит під відсотки». Друге судження в різних варіантах озвучують чиновники відомств, відповідальних за інтеграцію. «Оскільки російським німцям практично одразу після прибуття до Німеччини надають німецьке громадянство, — заявляють вони, — а окремої статистики щодо шпетаусзидлерів не існує, то й усі розмови на цю тему неконкретні».
Але в такому разі дозвольте запитати: на якій підставі преса й ті самі чиновники міркують про «непропорційно високий відсоток правопорушників серед пізніх переселенців»? Можливо, фантазують? А може, лякають? Але кого й навіщо?
Є така статистика
При тому, що загальна кількість безробітних у Німеччині у 2000 році досягла 10,7%, у 2001-му — 10,3% і у 2002-му — 10,8% (а серед іноземців і того вище — 17,3%, 17,4% і 19,1% відповідно), безробітних-аусзидлерів було у 2000 році — 9,1%, а у 2001-му — 9,8%. Більше того, якщо взяти за точку відліку 1997 рік, коли кількість безробітних російських німців становила 150 970 осіб, наявна стійка тенденція до суттєвого зниження цього показника. Так, у 1998 році їх уже налічувалося 126 035, у 1999-му — 99 659, у 2000-му — 77 377, у 2001-му — 64 770, а у 2002-му — 59 367 осіб (джерело: Федеральне відомство праці, Нюрнберг, 2003 рік).
Статистика неупереджено свідчить: російські німці вносять до державної скарбниці значно більше, ніж звідти доводиться витрачати на виплати цій категорії громадян Німеччини. Лише в 1989–1990 роках видатки перевищили надходження на 4,9 млрд. DM, у т.ч. по пенсійних фондах на 0,9 млрд. DM, по лікарняних касах на 1,2 млрд. DM і на допомогу з безробіття на 2,8 млрд. DM. Але вже з 1991 року картина радикально змінюється. У період з 1991 по 1995 рік перевищення доходів над видатками становило 8,1 млрд. DM, у 1996–2000 роках — 49,6 млрд. DM, а очікуваний показник на період 2001–2005 років становитиме, як стверджують експерти, не менше 22,3 млрд. євро! Із них до пенсійних фондів надійде на 16,5 млрд. євро більше, ніж планується виплат; до лікарняних кас — на 1,9 млрд. євро, а до фонду допомоги з безробіття — на 3,8 млрд. євро більше. Підсумок: на сьогодні Німеччина має близько 42 млрд. євро чистого прибутку від результатів трудової діяльності російських німців, яких, починаючи з 1989 року, до країни прибуло понад 2,2 млн. осіб (джерело: Інститут німецької економіки).
Федеральне адміністративне відомство наводить також дані про вікову структуру контингенту російських німців у Німеччині, зіставляючи їх із тими самими категоріями корінного населення. Судячи з них, перевага у переселенців. Так, у 2001 році їхня вікова група від 6 до 18 років у відсотковому вираженні становила 6,99% при 5,80% у місцевих; від 18 до 20 років — відповідно 22,11% і 13,41%; від 20 до 25 років — 4,14% і 2,24%; від 25 до 45 років — 32,35% і 31,42%; від 45 до 60 років — 14,03% і 19,32%; від 60 до 65 років — 3,99% і 6,45%, а понад 65 років — 6,29% і 15,92%.
Стосовно двох останніх пропорцій не можу не відзначити один нюанс. У пресі мусується такий собі пасаж: «Демографічна ситуація в Німеччині складається вельми несприятливо. Зростає частка населення, чий вік перевищує 60 років. Значною мірою цьому сприяють досягнення сучасної медицини та високий рівень життя в країні».
І так часто це твердять, що мимоволі ловиш себе на думці: та що ж це роблять німецькі вчені та політики! Це ж треба, як розтягнули життя своїх громадян! Та якби не наші старі, що прожили життя в країні «розвиненого соціалізму» й тому вмирають тут, ледь досягнувши пенсійного віку, зовсім би Німеччина на корені зачахла. А так, за нашої посильної підтримки, дивись — хоч демографічний показник підправить. Тому вважати російських німців тягарем абсолютно неправильно. Це я вам заявляю цілком відповідально і без найменшого побоювання бути оголошеним антидемократом.