Мартіну Франке довелося зле: два роки тому його дружина перенесла важкий інсульт. Місця в пансіонаті для подібних хворих не знайшлося, і Франке вирішив забезпечити дружині домашній догляд. Спочатку йому допомагала одна приватна патронажна служба, однак незабаром ця фірма збанкрутувала.
Потім самому Франке було поставлено діагноз - хвороба Паркінсона. Пошук помічників по господарству за місцем проживання результатів не дав. Тому Мартін скористався своїми контактами в Литві. Там він знайшов чотирьох жінок, які вже три місяці по черзі допомагають йому по господарству, ходять за покупками, піклуються про його дружину. «Ці жінки - наші ангели», - каже Франке. Щоправда, у Німеччині вони перебувають нелегально.
Там, де футболісти чи артисти без проблем отримують вид на проживання та дозвіл на роботу, домробітниці зі Східної Європи досі повинні працювати нелегально, побоюючись будь-якої миті бути висланими з країни. Люди, які за необхідності вдаються до їхніх послуг, теж ризикують. «Становище гірше, ніж будь-коли», - каже Франк Леманн.
Біржовий аналітик і телеведучий Франк Леманн у 2001 році сам зіткнувся з подібною ситуацією. Прокуратура затримала і зрештою вислала з країни словачку, яку він найняв для догляду за своїм тестем. При цьому Леманн намагався отримати для неї офіційний дозвіл на роботу. Але нічого не добився, хоча німців, які бажають працювати на цьому місці, не знайшлося.
Становище, в якому опинився Леманн, типове для сотень інших німецьких сімей. Тому телеведучий виступив з ініціативою. І не без успіху: тодішній міністр з питань праці Вальтер Рістер (СДПН) дозволив домробітницям зі Східної Європи працювати в Німеччині легально. Однак це розпорядження мало обмежений термін дії - до кінця 2002 року. І воно було надто забюрократизоване.
Замість очікуваних 100 тис. дозволів було видано лише 1276. Близько тисячі домробітниць приїхали з Польщі, решта - зі Словаччини, Угорщини, Чехії та Словенії. До кінця 2005 року вони можуть працювати в німецьких сім'ях легально. «Однак більша частина досі працює незаконно, - каже Леманн. - І досі проводяться облави, причому стало гірше, ніж у 2001 році».
Нового розпорядження навіть не очікується. Рістер обіцяв, що до нового закону про імміграцію буде включено відповідний пункт, однак цей закон застряг у Бундестазі та бундесраті. Міністр з питань праці Вольфганг Клемент (СДПН) посилається на можливості, які дає положення про міні-роботу, яке набуло чинності з 1 квітня поточного року.
«Але це не той випадок, - каже Леманн. - Допомога старим і немічним людям не порівнянна з виготовленням пакетів». Дозволених 15 годин недостатньо для догляду за безпорадною людиною. І встановлених 400 євро як заробітку - це теж дуже мало.
У професійних патронажних службах Леманн теж не зустрічає розуміння. Не в змозі задовольнити навіть малу частку запитів, вони, посилаючись на проблеми, пов'язані з мовою та культурою, побоюються, що польки чи словачки відберуть у німців роботу, а у спілок - гроші. А деякі служби навіть оскаржують сам факт нестачі робочих рук. Що й не дивно - догляд за хворим, який здійснюється силами німців, коштує до 5000 євро на місяць.
«Щотижня до мене звертаються до 15 розчарованих людей, які не знають, як організувати обслуговування хворих чи похилих родичів», - розповідає Леманн. Найімовірніше, це лише верхівка айсберга. Згідно з оцінками, у країні в допомозі потребують 1,9 млн осіб, з яких 1,3 млн - одинокі.
У Мартіна Франке, незважаючи на всі проблеми, знову зажевріла надія. Його дружина, яка мовчала майже два роки, потроху починає говорити. «Ангели» з Литви їй дуже допомогли. Він хоче, щоб вони працювали в нього легально, він готовий платити податки. Але для цього в Німеччині бракує розумного закону.