А от з глювайном – справа зовсім особлива. Продавати його в Німеччині починають у середині листопада, а в січні він повністю зникає з прилавків. На наш погляд це, щонайменше, дивно. Так само, як і закриття різдвяних ринків із розлиттям та розпиттям вищезгаданого рівно на наступний день після Різдва. Здавалося б, народ веселиться, випиває і закушує, а йому бац – і крамничка закрилася!
Вражає це: все справно функціонує, приносить немалий дохід і раптом, з якоїсь невідомої причини, чудовому бізнесу приходить кінець. І хатинки, що випускають мільйони літрів глювайну до Різдва, замикають на ключки до наступного року. Само собою, хлестати глювайн влітку – верх ідіотизму, але ж попереду ще мінімум два холодних місяці!
Більше того, останнім часом у німецькій пресі з'явилися нарікання: мовляв, різдвяні прибамбаси – лебкухени, глювайн, штолени – починають продавати занадто рано, чим порушується звичний передсвятковий порядок речей. Німці з цього приводу жартують: якщо на вулиці хтось у середині жовтня жує лебкухен, – це або росіянин, або турок, або якийсь інший бусурман. Аборигенам до Адвенту – нізя, ні-ні!
Отже, у зв'язку з усім вищесказаним напитися глювайном слід у найкоротші терміни, відведені нам німецькими традиціями. До речі, переконаним шанувальникам «біленької», як найкращим представникам сильної статі, брутальним і заповзятливим, далі можна не читати. Та й до цього, чесно кажучи, не варто було, оскільки для них глювайн – це просто компот, солодке пійло зніжених іноземців з остаточно збабілої Європи. Ну а ті, в кому брутальності надлишок не спостерігається, можуть взяти до відома деякі факти, на яких я ризикну зупинитися. Тим більше, що, ймовірно, на вітчизняному алкогольному ринку тепер, тьху-тьху-тьху, як у Греції, все є і, сподіваюся, що глювайни не стали в цьому ряду винятком.
Досить багато хто заперечить мені: який же дурень купуватиме готовий глювайн замість того, щоб приготувати його власноруч? Воля ваша, відповім я, робіть, будь ласка, скільки хочете. Але тільки багаторазові спроби, мої та моїх друзів, завжди закінчувалися створенням якогось іншого напою. І повторити натуральний фабричний глювайн нам не вдавалося ніколи.
Отже, глювайни виробляють із червоного вина. Щоправда, його монополія останнім часом жорстоко порушена. Раніше, за розповідями знавців, глювайн із білого вина продавали тільки на «вайнахтсмаркті» в Страсбурзі. Воно зрозуміло: хоч і Франція, а майже Німеччина, одне слово – Ельзас. Спробував – сподобалося. А ось з минулого року на всіх різдвяних ринках з'явився білий глювайн, та ще з припискою «за старим баварським рецептом».
Це все стосується глювайну зі звичайного вина. Він теж поділяється на хороший і не дуже. Чим дорожче – тим краще, але після двох євро за літр покращення якості перестаєш відчувати.
Наступний номер нашої програми – глювайни з ягідних вин. На мій недосвідчений погляд, тут варто віддати перевагу глювайну, виготовленому з бузини (Holundergluehwein). Він не такий приторний і досить забористий на смак. Дуже смачні глювайни з чорниці, вишні, полуниці та суміші лісових ягід і фруктів. Скрізь у вищеперелічених напоях використовуються натуральні інгредієнти, а не якісь хімічні ароматизатори чи смакові добавки. Принаймні так пишуть на пляшках виробники, а не довіряти німецьким виробникам у мене підстав немає.
Особняком стоїть так званий «мисливський чай» (Jaegertee) – австрійський «шпеціалітет». Він робиться із чорного чаю з чималою добавкою фруктової горілки (Obstler) та/або рому. Jaegertee міцніше за глювайн (до 15%) і теж п'ється виключно гарячим. Це традиційний бадьорий напій при катанні на лижах.
Новинка цього сезону на німецьких «вайнахтсмарктах» – гаряче пиво (Gluebier). Це вже бельгійська теліга, вироблена з вишневого пива «кріік». Його виготовляють у східній Фландрії, з 1679 року. 6%, смачно і не так солодко. Подають його чомусь у скляних кухлях – охолоджується миттєво.
Головний заповіт при питті глювайну – в жодному разі не робити цього в закритих приміщеннях. Це жахлива профанація самого святого! Надзвичайно привабливий варіант виїзду на природу. Пиття глювайну з похідного казанка на багатті – це просто казка! Ну і певні добавки необхідні, про які ми скажемо трохи пізніше. Навіть якщо ви замутили глювайн вдома, закуріть добру стару люлечку і йдіть на балкон із термосом. Глювайн надзвичайно гріє кров, тож ніякий холод вас не пройме.
І ще: найкращий час доби для розпиття – під покровом нічної темряви. У зв'язку з цим надзвичайно актуальне питання посуду, тобто кухлів, аби глювайн не так швидко остигав на морозі. Ну, те, що вони мають бути глиняні, ясно, сподіваюся, всім. Ще краще, якщо ємність звужується догори: менше втрати тепла. А найкращий варіант – глиняний кухоль з кришкою. Тримати кухоль потрібно за саме його тіло: так і руки гріються, і напій остигає повільніше.
А ось тепер про найголовніше. Можна, звісно, пити звичайний глювайн, можна пити глювайн із ягідних вин, можна пити Jaegertee, але деякі, в тому числі і ваш покірний слуга, люблять все ж таки гарячіше. У зв'язку з цим основоположне питання вживання глювайну – «шусс» (дослівно - «постріл»). Так називають місцеві товариші додавання в гарячий глювайн деякої порції міцного алкоголю. На наш смак, перефразовуючи відому аксіому: глювайн без «шусса» – гроші на вітер. І ось тут-то ми вступаємо на тернистий шлях експериментаторства, пройдений до кінця нашим великим предтечею Венедиктом Єрофєєвим. Звичайно, ні на яку метафізичність експериментів, на відміну від предтечі, ми претендувати не сміємо. Та й де в сучасній Німеччині знайдеш справжню метафізику?! Але все ж деякими єрофєєвськими формулюваннями дозволимо собі скористатися, враховуючи їхнє неперехідне та загальнолюдське зміст.
Отже, пити просто глювайн, хай навіть півлітровими кухлями – «у цьому немає нічого, окрім томління духу та суєти». Додати до нього рому – «у цьому є відома примха, але немає жодного пафосу». Дехто додає до глювайну джину – це «заспокоює совість і примиряє людину з виразками життя». Якщо додати до кухля ту ж кількість доппелькорну, або, не дай боже, клареру – «у цьому немає жодної краплі благородства, але є букет». «Але якщо людина не хоче марно топтати світобудову, то нехай вона пошле до біса» і ром, і джин, а хлюпне собі в кухоль грам 50 віскі. Мається на увазі віскі ординарний, оскільки бодяжити глювайн «сінгл мальтом» дурнів немає. Дещо інший, але теж благотворний вплив має брандвайн (виноградна горілка) місцевого виробництва. А от поглиблювати глювайн обстлером нікому не раджу.
Але насправді, на мій невибагливий смак, «музика сфер» зазвучить для вас тільки при спільному вживанні глювайну з трав'яними (та іншими) лікерами. Багато хто з вас, здається мені, дорікне вашого покірного слугу в цілковитому божевіллі. «Ну ти дав, брате, – скажете ви. – Вони ж солодкі далі нікуди. Чи не злипнеться, брате, щось?» Перевірено, не злипнеться. При цьому глювайн та лікери абсолютно доповнюють одне одного! У такому поєднанні «музика сфер» найбільш гармонійна і чується абсолютно виразно. Навіть італійська самбука для цього підходить (краще, звичайно, кіпрська, чорна), не кажучи вже про споконвічно німецький продукт єгермайстер.
В загальних рисах це все, чим я мав намір поділитися з вами. Хочеться побажати вам вдалих дегустацій у наступному році. Пам'ятайте: «пити все це треба з появою першої зірки, великими ковтками, перемішуючи гілкою жимолості». Ось до жимолості на німецьких «вайнахтсмарктах» поки не додумалися. Ну ще б – куди їм!
Петр СЫТЕНКОВ.
Газета.Ru er="0">