Іуда Гріберц, який здійснює нагляд за процесом виплати компенсацій, заявив, що швейцарські банки, посилаючись на закони про банківську таємницю, обмежили доступ до інформації про мільйони рахунків часів нацизму. «Відсутність повного доступу до наявної документації та недоступність інших даних ускладнюють процес заявлення прав», — написав Гріберц у доповіді Едварду Корману, судді бруклінського суду, куди було подано позов. Позов часто називають прикладом бажання американських судів спробувати покінчити з несправедливістю не лише у себе вдома.
Відповідно до умов урегулювання, банки погодилися виплатити $1,25 млрд для задоволення претензій усіх постраждалих від того, що позивачі називають співпрацею швейцарських організацій з нацистами. $800 млн призначалося вкладникам банків або їхнім спадкоємцям. Решта суми мала піти тим, хто стверджував, що вони або їхні родичі постраждали від дій Швейцарії в той час, коли людей змушували працювати в таборах, які, за твердженням позивачів, фінансувалися швейцарськими банками. Корман заявив, що на сьогодні між людьми, які живуть у різних країнах, із різними претензіями розподілено $485 млн, з яких 131,5 млн виплачено вкладникам. «Особливо прикро, — написав у доповіді Гріберц, — визнавати можливість того, що не всі реєстраційні документи жертв доступні і не всі рахунки жертв буде повернуто власникам».
Банки заявляють, що повною мірою співпрацюють у процесі виплати компенсацій. Адвокат Роджер Віттен, який представляє інтереси банків, не відповів на телефонні дзвінки з проханням про коментарі.
У попередніх рішеннях Корман висловлював своє невдоволення зволіканнями, провину за які він покладав на представників швейцарських банків. У 1999 році він призначив Гріберца судовим виконавцем, який здійснює нагляд за процесом виплати компенсацій. Гріберц у доповіді часто уникав прямої критики на адресу швейцарських банків, але включив до неї обширний матеріал, що викликає питання щодо їхніх дій. Так, у 2000 році Пол Фолкер, тодішній голова комісії, що розслідує роль швейцарських банків, заявив, що вони повинні оприлюднити дані про 4,1 млн рахунків, відкритих у 1933-1945 роках. Банки оприлюднили інформацію лише про 36 тисяч рахунків, повідомив Гріберц.
У доповіді Гріберц наводить витяги зі звіту, підготовленого у 2002 році групою істориків на замовлення уряду Швейцарії. Вони дійшли висновку, що під час війни деякі швейцарські банки майже нічого не робили, коли вкладників змушували переказувати рахунки на ім'я нацистської влади.
Швейцарські банки оскаржують деякі висновки комісії, заперечуючи, наприклад, те, що у багатьох випадках банки невірно інформували родичів жертв Голокосту, які зверталися із запитами щодо рахунків. Банки стверджують, що документація, яка стосується 4,1 млн рахунків, фрагментарна, знаходиться в різних місцях і навряд чи допоможе знайти жертв Голокосту. Вони зазначають, що йдеться про вкладників, які вказали швейцарські адреси, і швейцарські закони про банківську таємницю забороняють розголошення інформації про них. Банки наголошують, що відкриють інформацію про ці рахунки за наявності «розумних і достатніх підстав» для того факту, що вкладники є жертвами Голокосту.
Переклад Inopressa.ru.