Одні європейські країни поспішають принижено вибачитися перед натовпами, що закидають камінням та димовими шашками їхні посольства, інші намагаються зберегти обличчя, демонстративно відсторонившись від конфлікту, а треті просто перестають надсилати гроші державам, чиї жителі, схоже, розцінюють гуманітарну допомогу з Європи як свого роду данину, яку сплачують переможені переможцям.
«Священна війна» вже більше тижня стрясає стіни брюссельської мовної школи English Academy. Поки датчани та німці, французи та іспанці, навіть вічні суперники фламандці та валлони мирно опановують черговий «ф'ючер індефініт», їхні співучні-мусульмани з бельгійськими паспортами в кишенях раптом вирішили повправлятися у зовсім іншій дисципліні – боротьбі з дискримінацією. Як таку вони розцінюють шкільні навчальні плани – політика і релігія, любов і секс, а також інші ознаки європейської деградації мають стати табу для викладачів, яким випала висока честь навчати правовірних учнів. Викладацький склад школи здебільшого складається з жінок, і вони також не в захваті від цього контингенту учнів – учительки скаржаться на підкреслено зневажливе ставлення та грубі витівки своїх підопічних-мусульман. Вони навіть найняли адвоката, який має представляти їхні інтереси в суді. Однак керівництво школи виявилося абсолютно безпорадним. Що робити? Шукати компроміс, вести переговори, виявляти розуміння та згоду з вимогами, як-не-як, платоспроможних клієнтів чи вишвирнути їх геть із класів?
Лише за пару сотень метрів далі по вулиці, у скляних палацах Єврокомісії та Європарламенту, керівники об'єднаної Європи ламають голову над схожими питаннями – лише масштаб проблем, що стоять перед ними, куди вражаючіший. З того самого дня, як публікація злощасних данських карикатур спонукала ісламських активістів у всьому світі до протестів та актів насильства проти Данії та всього Заходу, ЄС зайнятий пошуком власної позиції в цьому конфлікті. Досі – безуспішно. В принципі, ця криза цілком могла б стати «зоряною годиною» ЄС: лише спільна зовнішня політика та політика безпеки, як уже давно на весь голос заявляє європейське керівництво, надає значущості цінностям та інтересам людей Старого континенту. Однак щойно йдеться про те, щоб на практиці здійснити ці чудові наміри, 25 країн-партнерів не можуть порозумітися між собою.
Ідея про скликання екстренної наради міністрів закордонних справ або навіть керівників країн Євросоюзу (з огляду на палаючі європейські посольства) була висловлена вже давно, однак відкинута – надто небезпечно. По-перше, серед країн-членів ЄС, так чи інакше, немає згоди щодо конфлікту між свободою слова та повагою до релігійних почуттів. По-друге, подібна зустріч може зайвий раз підхльоснути і без того несамовиті натовпи в ісламських країнах. Тож Європа воліла підкинути у вогнище пожежі тонни незрозумілих заяв, пояснень та закликів. Якщо послухати всі висловлювання лише за один тиждень, то картина вимальовується така: насильство – це погано, ми його рішуче засуджуємо і підтримуємо наших данських друзів. Однак наші данські друзі – дурні люди і мають поголовно вибачатися перед мусульманами до кінця своїх днів.
У ЗМІ лунають заклики «виявити витримку та відмовитися від ескалації насильства», причому заклики ці дивним чином звернені до європейців, досі не помічених у штурмах посольств чи викраденнях кого-небудь. Втім, усі ці словесні ухиляння так само мало тішать жителів Європи чи заспокоюють розбурхані пристрасті, як і фанатичні натовпи, що проголошують анафему Заходу. Навпаки – варто було єврокомісару з фінансів Пітеру Мендельсону попередити Іран про неприпустимість бойкоту данських продуктів (цей захід, як він висловився, є «абсолютно невідповідним»), як іранський уряд у відповідь оголосив безстроковий бойкот торгівлі з Данією.
Спільний заклик ЄС, ООН та Організації ісламських держав до «спокою та злагоди» також не мав бажаного ефекту. Релігійні погроми продовжують відбуватися в Лівані та Іраку, у Пакистані та індійському Кашмірі, в Індонезії та Ірані – десятки тисяч демонстрантів з однаковою легкістю спалюють як прапори ненависних держав, так і автомобілі з будинками. Дістається й Європі: тим самим Брюсселем маршем проходить новостворений «Фронт правовірних», у Лондоні невідомо звідки взяті заводили закликають тисячі своїх однодумців «відірвати голови християнам». Замість того щоб відреагувати на все це відповідально та рішуче, Європа не просто ставить себе в становище сторони, що обороняється, але й демонструє, що ця оборона зовсім не може похвалитися єдністю.
Пітер Мендельсон заявляє: «Бойкот данських товарів означає, за визначенням, бойкот європейських товарів». «Нічого подібного, – заперечують йому лідери великих торговельних корпорацій. – Ми тільки виграємо, якщо замість данських продуктів на Сході купуватимуть наші». І всіма силами намагаються догодити таким дорогим їхнім серцям клієнтам. Швейцарська фірма Nestle повідомила своїм покупцям на Близькому Сході, що її молочні продукти не містять молока від данських корів. Єгипетський філіал французької мережі супермаркетів Carrefour поспіхом очистив свої полиці від данських продуктів і догідливо повідомив «дорогим клієнтам» про те, що зроблено це було на знак солідарності зі справедливим протестом мусульман. Тобто, зокрема, на знак солідарності з підпалами посольств європейських країн і, зокрема, французького посольства в Тегерані.
З принципом свободи слова теж не все зрозуміло. З одного боку, це фундаментальна основа європейської демократії, про що йдеться в одній із резолюцій, ухвалених Європарламентом. З іншого боку, цей принцип має бути пов'язаний з «відповідальністю і повагою до релігійних почуттів», які були зачеплені данським карикатуристом. Чудові слова, однак їх дуже важко однозначно трактувати: зрештою, можна додуматися до жахливої думки, що свобода слова обмежується релігійними чинниками, причому з досвіду відомо, що ці чинники чомусь завжди виявляються продиктованими послідовниками Магомета – та й то не всіма, а лише тими, хто будь-якої миті може щось підірвати або хоча б закидати камінням. Як тут не згадати сталінське визначення свободи як усвідомленої необхідності?
Французький президент Жак Ширак, маючи перед очима шість мільйонів легкозбудливих мешканців країни, які сповідують іслам, раптом у своїй публічній аргументації перетворився чи не на зразкового іранського «вартового ісламської революції»: передрук данських карикатур французькими виданнями – це провокація. Ватикан, навпаки, закликає до хрестового походу. Папа Римський Бенедикт XVI зажадав від Роберта Кальдеролі, міністра держреформ в кабінеті Берлусконі, щоб той, подібно до своїх попередників з XVI-XVII століть, «став на чолі християнського світу проти ісламської загрози». Як і в ті часи, коли війська Османської імперії стояли під стінами Відня, вважає Папа, настав час боротьби.
Замість очікуваної досі відповіді італійського уряду реакція надійшла «з того боку»: син лідера лівійської революції, «чорного полковника» Муаммара аль-Каддафі, Сейф аль-Іслам аль-Каддафі, висунув свої вимоги до Берлусконі: останній має «звільнити міністра і попросити вибачення в ісламу». Інакше, мовляв, Лівія, арабський світ та іслам відреагують самі.
Втім, уже зараз ясно: по-перше, тема вибачень миттєво стала у мусульман дуже популярною – європейцям слід вибачатися за карикатури, за святкування дня святого Валентина (демонстрація протесту проти цієї події відбулася нещодавно в Лондоні), за підтримку Ізраїлю, за Америку... Загалом, за все, що заманеться висунути як звинувачення. Причому вибачатися ділом: звільняти неугодних, коригувати в потрібний бік зовнішню політику, а головне – платити, платити і платити данину. Пардон – гуманітарну допомогу. По-друге, обіцяна «реакція» абсолютно не залежить від того, чи є на що реагувати, чи ні. «Ти винний уже тим, що хочеться мені їсти».
Борис АЛЬТНЕР. ІА Росбалт