Заборонивши «гумові квартири» та закривши в'їзд іноземцям, які раніше порушили міграційне законодавство, депутати недостатньо уваги приділили питанню, як все це має працювати насправді. Допомогти в пошуку рішень, вочевидь, може досвід Петербурга, який набагато далі за інші регіони просунувся у створенні ефективної системи контролю над міграційними потоками.
Петербурзький «Єдиний міграційний центр» (ЄМЦ), що відкрився у 2010 році, – це перший і поки єдиний в Росії проект створення тієї самої цивілізованої системи регулювання трудової міграції, про яку сьогодні говорять з найвищих трибун. Якщо подивитися на роботу центру з позиції простого обивателя, доводиться визнати, що вона значною мірою відповідає на ключові претензії, які суспільство висуває до гастарбайтерів. Іноземні громадяни не просто звертаються до ЄМЦ за дозволом на роботу або патентом, але й проходять обов'язкове тестування на знання російської мови, повноцінне медичне огляд у розташованому тут же медичному центрі, а крім того, їхні фотографії та відбитки пальців вносять до єдиної інформаційної бази, яка доступна правоохоронним органам.
За день центр приймає до 3 000 осіб, і одна з головних претензій городян до його роботи – це величезні черги приїжджих на вулиці Червоного Текстильщика. Зате всі процеси максимально автоматизовані, інформація вноситься до комп'ютера, і на кожного мігранта заводиться, по суті, ціле досьє, де є всі дані, включаючи інформацію про щеплення та результати аналізів. Як зазначають у петербурзькому УФМС, це дозволило ліквідувати ринок торгівлі підробленими медичними висновками та знизити ризики влаштування на роботу іноземних робітників з небезпечними захворюваннями.
У цій благостній картині є одна суттєва вада. До Єдиного центру звертаються лише ті, хто планує працювати легально та отримує дозволи на роботу в межах встановленої для регіону річної квоти на залучення іноземної робочої сили. Таких, згідно з даними комітету з праці та зайнятості населення Петербурга, близько 250 тис. осіб. Ще близько півмільйона приїжджих працюють у місті нелегально. Здавалося б, на цьому ті смішно говорити про якісь досягнення. Але не слід забувати, що регулювання офіційної міграції та боротьба з нелегальною – це два різні, хоча й пов'язані одне з одним завдання.
Наприклад, у Москві частка осіб, які пройшли медичне обстеження, у загальній кількості тих, хто звернувся за дозволами на роботу, становить лише близько 20-30%. У Петербурзі ще недавно справа була не набагато кращою, але всього за три роки вдалося досягти практично 100% охоплення. У цьому сенсі накопичений петербурзьким УФМС у співпраці з іншими органами влади досвід унікальний. Вже озвучувалися пропозиції використати його для створення аналогічних центрів у Москві та Підмосков'ї, а також інших великих містах, куди в основному прагнуть приїжджі з ближнього зарубіжжя. Однак цьому поки що заважає недосконалість чинного законодавства, а також волюнтаризм окремих чиновників, які намагаються «рулити» міграційною сферою відповідно до своїх уявлень.
Перш за все, згідно з чинними нормами, дозвіл на роботу може бути оформлений без медичного огляду, а отримання патенту взагалі не вимагає надання даних про стан здоров'я. Заслуга УФМС та єдиного медичного центру якраз у тому, що їм вдалося на практиці зробити цю норму обов'язковою. До речі, у законі взагалі відсутня вимога про необхідність придбання мігрантом полісу медичного страхування. Хоча це зовсім не зайве. Як показав нещодавній інцидент з масовим отруєнням робітників у Пулково, 97 осіб із 250, які потрапили до лікарні, були оформлені через Міграційний центр і мали медичну страховку, що дозволило місту відшкодувати витрати на їхнє лікування. Ведення єдиної інформаційної бази – це взагалі чисто пітерське ноу-хау, яке законом не передбачено, незважаючи на очевидну корисність такого нововведення.
Однак багато активно обговорюваних сьогодні законотворчих ініціатив щодо зміни міграційної політики не тільки не усувають існуючі прогалини, але й фактично перекреслюють багаторічні зусилля місцевого УФМС. Як, наприклад, пропозиція проводити медичний огляд мігрантів на території країни походження – якість висновків у цьому випадку неважко уявити. Або спроби запровадити заборону на працевлаштування в компаніях, які не мають квот на залучення робочої сили, хоча досвід Москви показує, що це призводить лише до появи недобросовісних посередників. Як це часто буває, позитивні зміни відбуваються не завдяки, а всупереч загальній тенденції, і легко приносяться в жертву швидкоплинним інтересам.
Глеб ИВАНОВ,
«Росбалт».