Коли приїжджаєш до Пекіна і потрапляєш до мавзолею дідуся Мао, розумієш, що найпродуманіше щодо своєї національної мумії діяли і діють китайці. Як зазначають «Нові Известия», вони надзвичайно практично підійшли до такого делікатного питання. Раз витратили купу грошей, збудували гігантську усипальницю, раз піддали Великого Кормчого цій «екзекуції», значить, уся ця затія має працювати. А не просто так прикрашати своїм помпезним виглядом центр столиці Піднебесної.
Супермаркет на кладовищі
«Дім пам’яті Голови Мао» — так у Китаї називають мавзолей Мао Цзедуна, — видно з будь-якої точки найбільшої у світі площі Тяньаньмень. Порівняно з ним мавзолей на Красній площі в Москві — «дитяча робота». Монументальна будівля більше схожа на Палац з’їздів, ніж на усипальницю людини. Променисте обличчя самого голови гордо споглядає власну гробницю з великого портрета, вивішеного над входом до колишнього Забороненого імператорського міста, нині музею «Гугун». Саме з цих воріт Мао Цзедун проголосив 1 жовтня 1949 року створення Китайської Народної Республіки.
Тут дуже багато червоного кольору — величезні прапори, що майорять на вітрі, численні краватки китайських піонерів. Їх, як колись нас у радянському дитинстві, строєм і з піснею досі приводять сюди подивитися на дідуся Мао. Щоб потрапити до мавзолею, стаємо в годинну чергу шанувальників, багато з яких приїхали з різних куточків Китаю. Чимало й іноземних туристів, які терпляче переминаються з ноги на ногу. Черга йде дуже повільно. Процес гальмує продаж штучних квітів, які перед входом до мавзолею має придбати кожен самоповажний китаєць. Букет — це, звісно, голосно сказано. Річ у тім, що ці квіти — далеко не одноразові. Після того як китайці-відвідувачі покладуть їх до тіла, інші китайці збирають ці букетики і на спеціальному візку повертають назад — до торгового квіткового ларька перед входом у мавзолей. Від постійної та тривалої експлуатації ці квіткові композиції давно вицвіли. Але бізнес — процвітає.
Нарешті, після досконального обшуку та обмацування, потрапляємо до просторого холу, де височіє біломармурова статуя голови. Потім людський потік розпадається на дві частини. Через вузькі проходи, де доводиться йти по одному, люди потрапляють до поховальної камери. Муміфікований Мао лежить у вишуканій кришталевій труні, вкритий червоним партійним прапором. Китайські експерти підкреслюють унікальність методів збереження тіла Мао Цзедуна, які нібито не мають аналогів у світі. Суть китайського способу — державна таємниця; відомо лише, що використовується одночасно «газоподібне та рідке середовище». Китайські вчені запевняють, що завдяки цьому методу їхній Мао буде вічно як живий. Біля тіла ніхто не затримується, людський потік стрімко рухається до іншого приміщення.
Виявляється, що в сусідній із поховальною камерою залі розташований своєрідний супермаркет. На численних вітринах чого тільки немає — значки, запальнички, годинники, кружки, бронзові статуетки, запонки і навіть жіночі сережки. Усі ці дрібнички — із зображенням Мао. Торгівля йде жваво. Продавчиням ніколи перевести подих — з прилавків змітається все. А новий товар усе підносять і підносять.
Тінь Мао
Сказати, що в Китаї «Мао й тепер живіший за всіх живих» — це нічого не сказати. Попри те що, ставши головою уряду Китайської Народної Республіки, він досхочу наекспериментувався на мільйонах живих людей, і його, здавалося б, мають ненавидіти. «Боротьба за відновлення», потім «Великий стрибок», «Культурна революція» — усі ці «розваги» Мао коштували Китаю життя 60 млн. осіб. Ще в 70-х роках по всій країні були закриті за непотрібністю всі виші, а практично всю інтелігенцію відправили до віддалених місць — на «перевиховання» фізичною працею. Однак культ дідуся Мао ніхто не розвінчав і розвінчувати не збирається.
Мао Цзедун помер уночі 9 вересня 1976 року. Ден Сяопін, який виявився єдиним уцілілим опонентом Мао і сам відсидів у місцях не настільки віддалених, без зайвого галасу розвернув курс «великого кормчого» на 180 градусів і повів країну до «капіталізму з комуністичним обличчям». Ден виявився розумним і не став поливати брудом в очах китайців образ їхнього улюбленого вождя. Він вчинив так, як любив говорити й сам Мао: «Народ не схвалює скасування вироків і перегляд минулого». Хитрун Сяопін виклав офіційну точку зору, згідно з якою Мао — на 70% був правий, і лише на 30% помилявся. Сьогодні в Пекіні, як і раніше, вважають, що духовна історія та ідеї згуртовують народ в єдину націю. А заперечення певних періодів історії небезпечне для процвітання держави. Тому офіційне розвінчання культу особи Мао в Піднебесній навряд чи можливе. Та й чи потрібно?
Попри те що створений Мао в КНР зрівняльний соціальний лад уже демонтовано в ході реформ, через що спадщина вождя звелася до ідеї побудови могутнього й незалежного Китаю, здатного протистояти ворогам. Попри потужний економічний ривок і розвиток приватного бізнесу, мавзолей Мао Цзедуна, як і раніше, є головною національною святинею Китаю. Ніхто не думав і не думає віддати тіло Мао землі. А тому можна не сумніватися: всенародна любов до Мао Цзедуна буде довгою.
«Пошанування Мао на офіційному рівні — це прагнення правлячої партії виправдати все своє минуле, — вважає головний науковий співробітник Інституту Далекого Сходу РАН Юрій Галенович. — Щоб „тінь Мао Цзедуна“ не піднімалася знизу як новий прапор соціального протесту, китайська влада намагається використовувати спадщину Мао у своїх цілях». Китайські ж економісти стверджують, що при переході до ринкової економіки в Китаї бренд Мао Цзедуна продовжив працювати на могутність Китаю. І що так і було задумано. Тому сьогодні образ Мао в сучасному Китаї — це вже не лише фетиш чи ікона, а й чудовий спосіб заробити.
Мао в стилі реп
«Масква?» - радіє таксист, молодий добродушний китаєць, який пригальмовує поруч із нами свою стареньку Audi. І щойно ми рушаємо, одразу ж починає співати. Спочатку він затягує «Катюшу». Китайський варіант пісні звучить незвично і дуже смішно. Далі нескінченним потоком ідуть «І знову триває бій», «Здійміться вогнями, сині ночі», «Орленя» та «Підмосковні вечори». Він співає хвилин сорок, поки везе нас з аеропорту Пекіна до готелю. Співає сам, без музичного супроводу. А наостанок каже, що обожнює радянські пісні і знає напам'ять безліч.
Китайська компартія ніколи не переставала думати про те, як підтримувати в народі «градус закоханості» в дідуся Мао. Зі стариками, які застали правління Мао, - і так усе ясно. Ті, що не згинули в таборах і не були розстріляні, і так його довічні «адепти». Кажуть, інакодумців тоді винищили дощенту. Але треба ж щось робити і з молоддю, яка не застала правління Мао. Китайські керманичі довго ламали голову над цією темою. Але одного разу на одному зі з'їздів компартії народився геніальний план. Несподівано хтось із найкреативніших згадав, що за життя дідусь Мао страшенно любив співати. І співав переважно пісні радянські й патріотичні. Такі, як треба партії з комуністичним спрямуванням.
І ось два роки тому, до 110-ї річниці великого вождя в Китаї, вийшов диск «Червоне сонце» з новими обробками пісень Мао. І всі вони - у стилі реп. Молодь Піднебесної верещала від захвату. Після цього альбому на музичному ринку країни компакти із записами червонопрапорних пісень почали з'являтися як гриби після дощу. А нещодавно в Китаї з'явився новий хіт - збірка під назвою «Мао Цзедун і ми». У результаті на російські пісні радянських років «підсів» увесь Китай.
Книги про вождя - бестселери
«У дитинстві голова Мао Цзедун ходив до сільської школи, - наш перекладач Хеха, чиє ім'я означає «свято», перекладає нам дитячу барвисту книжечку про Мао. Це глянсова книжечка з малюнками, на яких у маленькому вузькоокому китайському пацаняті вгадується майбутній великий вождь. - Щоранку мама голови Мао Цзедуна готувала сніданок, який Мао брав зі собою до школи і там, на перерві, з'їдав. Одного разу на перерві голова звернув увагу на те, що його сусід по парті нічого не їсть. Тоді Мао запитав хлопчика, чому він не снідає. Хлопчик відповів, що його мама надто бідна, щоб давати йому з собою до школи сніданок. Почувши це, голова Мао Цзедун розламав свій сніданок навпіл і половину віддав хлопчику, який зі сльозами вдячності його з'їв».
У КНР виховання молоді, як і раніше, ведеться під чуйним керівництвом комсомолу. Такі книжечки для найменших продаються в торговельних рядах разом із соком і морозивом у китайському «Діснейленді», який західні бізнесмени за ідеологічний ухил називають «Міккі Мао». Будівництво парку спонсорувала Комуністична спілка молоді. І тепер не просто заробляє на цьому парку гроші, а й може спокійно відзвітувати перед старшими товаришами з компартії, що й онуки дідуся Мао знають із пелюшок про те, яким великим був їхній Вождь і Дід.
У книгарнях цілі відділи віддано виключно книгам Мао і про Мао. Обкладинка однієї з новинок прикрашена яскравою рекламою: «Не зрозумівши Мао Цзедуна, не можна зрозуміти Китай ХХ століття». Безперечний бестселер - «Мій дідусь Мао Цзедун», написаний, зрозуміло, онуком. Є, звісно, й інші шедеври, на кшталт «Мао Цзедун про лісове господарство» і «Статті Мао Цзедуна про прославлення і формування національного духу».
Як і більшість тиранів, Мао писав вірші - про бурі, про запеклу боротьбу, про безсмертя героїв. У боротьбі він бачив сенс життя, а люди були для нього лише союзниками або противниками. Відомий його вислів: «Народ - це чистий аркуш паперу, на якому можна писати будь-які ієрогліфи». Масштабне тиражування каліграфії та поезії Мао робить його все більш схожим на мудрих і художньо обдарованих китайських імператорів минулого. І, мабуть, уже зовсім скоро цю різницю відрізнити буде важко. Збірки його віршів і думок користуються великою популярністю - на прилавках нічого не залежується.
Гострий смак революції
Елітний і дорогий клуб «Червона столиця» в Пекіні оформлений у стилі перших років революції. Тут на почесному місці на загальний огляд виставлено телефонні апарати, що належали колись голові. Кожен може підняти слухавку і почути голос вождя. Фірмова страва ресторану - фрикадельки з тофу, креветок і грибів під дуже гострим соусом з овочами. Це улюблена страва Мао Цзедуна. У меню є епіграф, відомий вислів Мао: «Хто не любить гостре, той не може бути справжнім революціонером!» Найпопулярніша пропозиція клубу - 50-хвилинна прогулянка на автомобілі «Червоний прапор».
Ця машина - копія радянських урядових «ЗІЛів» 1950-х років - належала дружині Мао Цзян Цін. Вартість поїздки - $230. Незважаючи на таку пристойну ціну послуги, попит значно перевищує пропозицію. І взагалі, приторговує дрібничками, пов'язаними з ім'ям Мао, кожен поважаючий себе китаєць. Найкраще місце для придбання сувенірів часів «Культурної революції» - статуеток із розкаяними «ворогами народу», годинників із зображенням Мао і, звісно, червоного цитатника Мао - антикварний ринок Паньцзяюань.
Цитатник Мао коштує копійки. Його вам практично дадуть «на здачу». І це не дивно: бестселер усіх часів і народів у 60-х роках був виданий різними мовами накладом 5 млрд примірників. Є й російськомовні версії. Відкриваєш, читаєш, і душа співає: «Простолюдини - найрозумніші, аристократи - найдурніші», «Інтелігенція - найбільш неосвічена частина суспільства», «Більше читаєш - менше знаєш».
Плакати в найкращому стилі перемог соціалістичного реалізму, зелені кепки з червоною зіркою - тут є все. Можна навіть придбати окуляри, зняті червоними гвардійцями - «хунвейбінами» - з інтелігентів: «вони вам більше не знадобляться». Торгують цим багатством люди похилого віку. Зрозуміло, що режим Мао пройшовся своїм катком по них та їхніх сім'ях. А сьогодні ось приносить дохід.
«Мао» - китайською «кіт». Кажуть, голова справді нагадував великого, важливого і підступного кота. Він міг бути м'яким і люб'язним, легко зачаровував людей і так само легко підкоряв їхню волю. Після цього вони зносили будь-які капризи й причіпки, на які вождь був великим майстром. Сьогодні образ вождя-кота активно використовують умільці, які придумали новий сувенір - статуетку кота з головою Мао.
Дракон у тумані
Поки китайці використовують свого Мао на повну котушку, у Росії не вщухають суперечки, що робити з Мавзолеєм? Віддати землі тіло Ілліча чи продовжити його перебування у прозорому саркофазі, дуже схоже на шоу «За склом»? Очевидним є факт, що найближчим часом Кремль на винос тіла не піде - такий радикальний крок загрожує електоральними втратами. До того ж тільки-но починають бунтувати комуністи та оголошувати по всій країні показові збори грошових коштів у пенсіонерів на утримання улюбленої мумії.
Тривають розбірки щодо того, хто все-таки має фінансувати утримання тіла В. І. Леніна в Мавзолеї. З одного боку, Мавзолей перебуває на балансі Федеральної служби охорони РФ. А отже, кошти на його утримання щороку передбачаються у федеральному бюджеті. З іншого боку, медико-біологічні роботи фінансуються за рахунок коштів незалежного благодійного фонду «Мавзолей В. І. Леніна», куди надходять гроші від простих людей, громадських організацій. Цей фонд існує з 1992 року, коли вчених так званої мавзолейної групи було позбавлено державних субсидій.
«Мені незрозуміло, чому наша держава не хоче повністю взяти Мавзолей на своє утримання, - каже доктор історичних наук, голова благодійного фонду «Мавзолей В. І. Леніна» Олексій Абрамов. - Ленін - це наша історія. До 60-річчя Перемоги випущено орден, на якому зображено Мавзолей ім. Леніна. На Червоній площі відбудеться парад Перемоги. І знамена всі будуть часів війни - із зображенням Леніна. Отже, ми частково, але приймаємо нашу історію. Треба прийняти її повністю. Тоді в нашої країни буде майбутнє».
До речі, схожої думки дотримуються і в Китаї. Розмірковуючи про Росію, про майбутнє і минуле свого «старшого брата», китайські економісти кажуть, що в перебудову в Росії почали робити правильні речі, але не з того кінця. «Ви взяли і змінили політичний устрій, у нас же в країні зайнялися модернізацією економіки, залишивши політичний устрій як є, - каже доктор суспільних наук, співробітник Інституту Східної Європи, Росії та Центральної Азії (Китай) Сюй Веньхун. - Ми залишили народу його ідеали, бо сумніви - це черв'як, який точить державний устрій зсередини. А далі можна проводити будь-які, навіть найсміливіші реформи».
«Дракон у тумані» - так називається цей специфічний китайський стиль правління. Сенс його: підлеглі не повинні розуміти, звідки й куди рухається Дракон і на кого може напасти в наступну секунду. Може, нам цього просто не зрозуміти? Адже у нас у тумані ходять тільки їжаки.