Ті, хто отримав відмову в отриманні статусу біженця, широко користуються прогалинами в законодавстві Німеччини
Як повідомляє «Русская Германия», за даними Федеральної поліції (Bundespolizei), у першому кварталі 2018 року органами Федерального відомства у справах міграції та біженців (BAMF) було прийнято 5548 рішень про відмову в наданні притулку в Німеччині. Але в 4752 випадках ці рішення виконані не були, оскільки осіб, які підлягали депортації, на дату їх видворення знайти не змогли.
І це не дивно: адже з літа 2015 року, тобто з початку міграційної кризи, і до сьогодні всі шукачі притулку проживають у приймальних таборах і гуртожитках, правила внутрішнього розпорядку яких не передбачають жодних обмежень свободи їх пересування. Причому пересування в найширшому сенсі цього слова: тобто не лише в межах населеного пункту, в якому знаходиться табір або гуртожиток, але й, як показує практика, по всій території Євросоюзу.
І особи, які отримали відмову в отриманні статусу біженця, широко користуються цією очевидною прогалиною в законодавстві. Отримавши повідомлення про майбутню депортацію, вони, не чекаючи, поки їх супроводять до літака для доставки в країну походження, «роблять ноги» в лише їм відомому напрямку.
Але ситуація змінюється. Згідно з коаліційним договором від 7 лютого 2018 року, укладеним між партіями ХДС/ХСС та СДПГ, які сформували нинішній уряд Німеччини, найближчим часом шукачів статусу біженця до повного завершення всієї процедури надання їм притулку розміщуватимуть у спеціальних центрах, вихід за територію яких для них буде обмежений. Німецька абревіатура назви цих центрів AnKER, що розшифровується як Ankunft, Entscheidung, kommunale Verteilung bzw. Rückführung (тобто прийом, прийняття рішення, розподіл по комунах для подальшого проживання в Німеччині або депортація).
Планується, що всього на території ФРН таких центрів, які отримали назву «якірні» (Ankerzentrum, від нім. Anker – якір), буде близько чотирьох десятків. Вони стануть не лише місцем тимчасового проживання шукачів притулку. На території центрів працюватимуть відділення всіх зацікавлених служб – BAMF, Агентства з працевлаштування, соціального захисту молоді, органів юстиції тощо. Пілотний проект, у якому поки погодилися взяти участь лише Саксонія та Баварія, має стартувати не пізніше осені поточного року.
Проти створення «якірних» центрів уже виступили керівники правозахисної організації Pro Asyl, представники католицької Caritas, євангелічної Diakonie та ін. Їхні аргументи зводяться до того, що ізоляція шукачів притулку в таких центрах не сприятиме їхній інтеграції, а для дітей та підлітків, частка яких у 2017 році склала 45% від загальної кількості прийнятих біженців, «проживання за колючим дротом – взагалі непідходяще місце».
Як не дивно, але проти створення таких центрів висловився і Йорг Радек – голова Профспілки поліцейських (GdP), членами якої є і співробітники Федеральної поліції. На його думку, «у цих таборах люди, які шукають притулку, будуть змушені місяцями проживати в некомфортних умовах та в ізоляції від місцевого населення. Це неминуче викликатиме в них агресію». Ніби передбачаючи розвиток подій, Радек заявив також, що «не слід залучати Федеральну поліцію до роботи з „якірними“ центрами, оскільки розміщення в них осіб, які шукають притулку, не є федеральним питанням».
На відміну від Радека, голова Об'єднання німецьких адміністративних суддів (BDVR) Роберт Зеегмюллер вітає створення «якірних» центрів: «Це дасть реальну можливість більш послідовно застосовувати законодавство про імміграцію та надання притулку і здійснювати депортації. Відомства та суди отримають більше можливостей для ідентифікації шукачів притулку, кращого їх вивчення та більш якісного проведення судових процедур. І слід мати на увазі, що з „якірного“ центру можлива пряма депортація».