На ці та інші запитання «Ленті.ру» відповів провідний науковий співробітник Інституту соціології РАН Ігор Кузнецов.
– Чому мігрантів у Росії не люблять?
– Тому що в нашому суспільстві розвинулася мігрантофобія. Її не треба плутати з етнофобією та ксенофобією, це саме мігрантофобія. Вона заснована на тому, що поведінка мігрантів відрізняється від прийнятих у суспільстві норм. Мігранти не інтегруються в середовище. Їхня присутність поруч сприймається як культурна окупація.
– Окупація – це лезгинка на Манежній площі?
– Ми розуміємо, що всі люди танцюють, наприклад, у ресторанах – і росіяни, і кавказці, хто завгодно...
– То чому ж не можна танцювати на вулиці?
– Вуличний танець – це чисто символічна дія, що демонструє «ви нам не вказівка, маємо право». Якщо в Росії не прийнято танцювати на Манежній площі, то не треба танцювати. Тим більше якщо це сприймається оточуючими не як вираження почуттів, а як якийсь символ – «ми тут, ми є». Це дуже добре зчитується очевидцями.
– Тобто мігранти в Росії не асимілюються?
– Від них асиміляції й не вимагається. Місцеві жителі лише хочуть від них дотримання культурних стандартів. Суспільство просить, щоб вони поводилися як усі. У японців на цей випадок є приказка: «Цвях, який стирчить, треба забити».
– Але мігранти культурних стандартів не дотримуються.
– І не всі будуть. Справа в тому, що основна маса мігрантів не збирається в Росії залишатися. Тут вони лише вирішують свої фінансові питання. Їхнє життя та сім'я – на батьківщині, а Росія для них – тільки місце роботи. Вони чудово розуміють, що все одно поїдуть, тому не хочуть витрачати свої психологічні сили та час на інтеграцію. До того ж якщо зараз вони інтегруються, то із засвоєними тут нормами та стандартами поведінки на батьківщині вони стануть білими воронами.
– Це стосується всіх приїжджих?
– Йдеться про тимчасових мігрантів, які приїжджають до Росії на заробітки. У людей, які вирішили, що будуть тут жити, будувати дім та виховувати дітей, інтеграція відбувається.
Втім, не завжди вона проходить вдало. Існує феномен «випереджаючої модернізації». Молодий чоловік бачить в інтернеті, як в інших країнах юнаки спілкуються з дівчатами, які там технології, комфорт. Він не хоче чекати, коли його країна стане сучасною, і приїжджає сюди. Вони орієнтовані на інтеграцію, але вбудуватися в життя суспільства у них виходить по-різному. Потрапляючи в середовище, вони роблять «як усі». Відтак зараз у середовищі мігрантів з'явилася проблема пияцтва, хоч вони й мусульмани.
– А хто такий типовий тимчасовий мігрант?
– Що б не говорила ФМС, єдиної статистики щодо мігрантів немає. Є цифри щодо перетину кордонів, зайнятості в легальному секторі... Ми з соціологом Володимиром Мукомелем нещодавно провели найбільше в Росії дослідження – опитали вісім тисяч мігрантів по всій Росії, і на підставі отриманих даних, напевно, можна про щось говорити.
Типовий мігрант – це чоловік до 35 років, із середньою загальною освітою, який приїхав з Таджикистану, Узбекистану або Киргизії. Він приїхав з невеликого міста, де середовище не урбанізоване, а стандарти життя архаїчні. У таких суспільствах сильний зовнішній контроль. У тих умовах люди ведуть себе правильно та адекватно, лише поки їх контролює спільнота. У противному разі, у них «відмовляють гальма». Поки вони живуть компактно, все більш-менш, але можливі варіанти.
– Нещодавно в Москві біля Історичної мечеті сталася бійка за участю мігрантів та ОМОНу.
– Не треба плутати. До цієї мечеті ходять не тільки мігранти, і затримали там інгуша. У Росії трохи менше 20 відсотків населення – мусульмани. У Москві й взагалі «кожної тварі по парі», тому мусульман тут достатньо. Це були не мігранти, а громадяни Росії. Там було багато тих, хто молиться, їх можна було схвилювати тим, що заарештували мусульманина, і хтось цим скористався.
Безпосередньо мігранти збираються біля Соборної мечеті, наприклад на Курбан-байрам, і це вже можна вважати символічно-політичною дією, демонстрацією присутності.
– Наскільки ймовірно, що такі символічні демонстрації переростуть у масові мігрантські хвилювання в Москві?
– З приводу чого?
– З приводу того, що їм погано живеться і їх пригнічують.
– Вони малоймовірні, тому що все це не відповідає реальності. Вони живуть тут, і живуть нормально.
– Чи є різниця у сприйнятті законів у приїжджих та росіян? Є відчуття, що для них важливіші не юридичні норми, а традиції...
– Дивлячись про кого мова. Таджики та киргизи, навпаки, дуже законослухняні – це входить до їхніх традиційних стандартів. Бувають відморозки, але вони серед будь-якого народу є.
А от молоді приїжджі з Кавказу люблять самі вирішувати питання. У будь-якому традиційному суспільстві не по-чоловічому звертатися до поліції, якщо образили твого друга, принизили дружину, місію помсти там беруть на себе. У нас ще до 1917 року право на правосуддя було делеговано владі, а на Кавказі цього не сталося, зокрема в силу депортації. Ті народи не пройшли елементарної стадії модернізації, яка була в Радянському Союзі в інших. У депортації прихильність до традицій посилюється. Традиції – це те, що допомагає виживати, а модернізація йде, коли вже виживати не треба.
Ці люди, грубо кажучи, потрапили одразу з острова Пасхи до Нью-Йорка. Спочатку культурний шок був у них, а потім культурний шок відбувається у місцевих. Саме його ми зараз і спостерігаємо.
– Багато європейських країн, які хотіли, щоб приїжджі інтегрувалися в їхню культуру, заявляли про провал мультикультурного проекту.
– Він і в нас провалився. У нас в радянський час була дружба народів. Усі поважали один одного, поки спілкування йшло через посередників. А коли мешканці таджицьких сіл зіткнулися з російськими людьми та російським побутом, то вони зрозуміли, що життя тут абсолютно інше.
Те ж саме сталося і в Європі. Концепція мультикультуралізму передбачала, що всі приїжджі захочуть стати європейцями. А для архаїчного суспільства терпимість та заохочення гомосексуальної поведінки і взагалі будь-яка поведінкова свобода сприймаються як розкладання, для них це не прийнятно. І так всюди.
– Чи допомагають діаспори влаштовуватися своїм співгромадянам далеко від батьківщини?
– Підтримка та значущість діаспори в житті мігранта – це міф. У Росії своїми займаються тільки таджицька та киргизька діаспори. Мігранти діаспорам заважають, для них це зайве навантаження – вони ж тут танцюють-співають. Крім того, у багатьох діаспор непрозора економічна структура: відкрито рахунок, а звідки і куди йдуть пожертви, не дуже зрозуміло.
Лише 15 відсотків опитаних мігрантів чули, що такі товариства існують, і лише шість відсотків мали з ними контакт. Є ще профспілка мігрантів, але я дуже сумніваюся, що вона працює як справжня профспілка.
– Наскільки толерантні самі приїжджі по відношенню до місцевих жителів?
– За нашим опитуванням, вони більш сприятливо та оптимістично за всіма параметрами думають про місцевих, ніж саме приймаюче населення. Але у них і запити менші.
– А негативне ставлення москвичів до мігрантів впливає на їхню поведінку?
– Впливає тільки політизоване, стереотипне ставлення – «понаїхали!». Але таке рідко буває. У повсякденному житті цієї мітинговості, яка присутня на «Російських маршах», немає.
– У повсякденному житті мігрантів воліють не помічати.
– Ні, ми починаємо до них звикати. Ксенофобії чи етнофобії у нас немає.
Серед претензій росіян до приїжджих на першому місці (70 відсотків) недотримання правил поведінки. А претензії до іншої віри, зовнішнього вигляду, національності – це все разом близько семи відсотків.
– Тобто дружба народів у нашій країні можлива?
– Це натягнутий лозунг. Справа не в дружбі, а у взаємоповазі особистостей. Як тільки ми розуміємо, що мігранти такі ж люди, як ми, ми починаємо їх поважати.