Виступаючи в Палаті громад, міністр внутрішніх справ Великої Британії Девід Бланкетт повідомив, що громадяни цих держав, які відповідно до чинних в ЄС правил відтепер зможуть безперешкодно оселитися в будь-якій з 25-ти країн Союзу, будуть протягом щонайменше двох років позбавлені права отримувати соціальні допомоги. Більше того, вони втратять право проживання у Великій Британії, якщо виявляться нездатними забезпечувати себе, і в такому разі їм доведеться повернутися додому.
Саме таким чином Лондон має намір боротися з явищем, яке Бланкетт назвав соціальним туризмом. З технічної точки зору контроль забезпечуватиметься завдяки спеціальному реєстру, до якого внесуть дані про місце роботи новоприбулих та про роботодавця.
Не можна сказати, що рішення, ухвалені Лондоном і Дубліном, стали по-справжньому несподіваними. Велика Британія та Ірландія залишалися одними з небагатьох старих членів ЄС, які не виторгували собі під час переговорів з державами-кандидатами особливого перехідного режиму тривалістю до семи років, щоб захистити свої ринки праці від можливого напливу робочої сили. Так вчинили, наприклад, Німеччина, Франція, Італія, Австрія, які отримали право обмежувати та регулювати цей приплив.
Запровадження Лондоном і Дубліном обмежувальних заходів - до речі, набагато ліберальніших, ніж у їхніх партнерів, - або навіть напівзаходів, як їх називає опозиція, стало наслідком хвилі панічних настроїв, що охопили частину суспільства. Ці ожилі в останні місяці страхи серйозно турбують Європейську комісію, яка вважає, що вони значною мірою необґрунтовані.
У Брюсселі вважають, що ці настрої не в останню чергу стали результатом відсутності серйозного обговорення громадськістю проблем, пов'язаних із розширенням ЄС, та роз'яснювальної роботи політичних кіл. Виступаючи в Європейському парламенті, член Європейської комісії Гюнтер Ферхойген заявив: «Ми не можемо заплющувати очі на той факт, що лише зараз, коли на годиннику без п'яти дванадцять, почалася справжня дискусія про розширення ЄС, і ця тема посіла перше місце і на сторінках газет, і в умах».
Наскільки насправді обґрунтовані всі панічні прогнози? Низка серйозних досліджень свідчить про те, що вони сильно перебільшені.
Згідно з нещодавно опублікованою доповіддю, підготовленою Європейською комісією та Європейським фондом покращення умов життя та праці, навіть у разі зняття всіх обмежень протягом найближчих п'яти років міграційний потік з десяти країн-новачків становитиме загалом близько 1% працездатного населення ЄС, що налічує 25 членів, - це приблизно 220 тис. іммігрантів на рік. Нагадаємо, що загальна чисельність населення Європейського Союзу становитиме після 1 травня 450 млн осіб. Для порівняння: зараз до ЄС щороку прибуває півтора мільйона іммігрантів з третіх країн.
До того ж досвід свідчить, що після прийому нових членів потік іммігрантів з них має радше тенденцію до скорочення, ніж до розширення. Прикладом може слугувати Іспанія, яка при вступі до ЄС мала розрив у рівні життя з провідними країнами Союзу, порівнянний з тим, що існує зараз, скажімо, у Словаччини. Кількість іммігрантів з Іспанії впала зі 120 тис. на момент подання заявки на вступ до ЄС наприкінці 1970-х років до двох-трьох тисяч після її прийому.
Те саме дослідження показало, що посилення імміграції з країн Центральної та Східної Європи може, навпаки, виявитися корисним для ЄС. За оцінкою його авторів, бажання іммігрувати в цих країнах висловлюють від 2 до 3% молодих людей віком від 15 до 24 років. Третина з них - студенти, чверть - мають вищу освіту. Нові країни-члени принесуть нам висококваліфіковані людські ресурси, вважає член Європейської комісії Маргот Вальстрем.
Одночасно з'явилася доповідь Верховного комісаріату ООН у справах біженців. З неї випливає, що приплив до ЄС іммігрантів з 10-ти нових країн-членів взагалі має тенденцію до скорочення. Так, у 2003 році він зменшився на 22% порівняно з попереднім роком.
Нарешті, прихильники зняття обмежень наводять ще один аргумент: це вже не перша хвиля страхів, яку роздмухують євроскептики. У 1986 році те саме говорилося про ймовірний катастрофічний наплив іммігрантів із Португалії та Іспанії, які приєдналися того року до ЄС. Тоді було введено семирічний перехідний період для вільного переміщення робочої сили. Однак покращення економічного становища цих двох країн виявилося настільки швидким, що всі обмежувальні заходи були скасовані до його завершення.