5000 років до н.е. Австралія
У глухих куточках Австралії досі можна побачити аборигенів з татуюваннями на тілі та протягнутими через носовий хрящ кістками. Вони й зараз ведуть лік за допомогою пальців рук і ніг, а хід часу відзначають за кількістю «снів».
Під час посухи аборигени добувають воду з серцевини пляшкового дерева, п'ють кров кенгуру або готують питво з товчених зелених мурах. Полюючи на ему, вони опускають у джерело отруйну рослину і хапають одурманену птицю. Харчуються переважно рослинною їжею: бульбами, насінням, листям, корінням, стручками. Але найбільшим делікатесом аборигени вважають дощових черв'яків. Їх кидають у гарячий попіл і злегка обсмажують - на смак страва схожа на підсолоджену яєчню.
Перед сном аборигени натираються жиром і обвалюються в золі - для тепла. Матері лягають в обійми з дітьми, одружені чоловіки сплять з однією зі своїх дружин, притиснувшись спинами один до одного.
Як туди потрапити: потрібно летіти Австрійськими авіалініями через Відень до Сіднея протягом 19 годин, включаючи 2 години, проведені у Відні. Наступний переліт Сідней - Національний парк Какаду, ще 6 годин.
1000 рік. Туніс
Щороку під час збору врожаю фініків поруч із туніським містечком Дузом збираються бедуїни з усієї пустелі Сахари.
Бедуїни чудово орієнтуються в пустелі, можуть передбачити піщану бурю, дощ або похолодання. Кочівники переганяють стада курдючних овець і шиють намети з козячих шкур. Коли йде дощ, шкури стискаються і не пропускають вологу, а в посушливу погоду розтягуються до дірок, пропускаючи вітер і пом'якшуючи спеку.
На відміну від намету звичайного бедуїна, шатро шейха ставиться не на чотирьох кілках, а на шести. Звання шейха успадковується. Але бедуїни мають право обрати іншу людину - вони не цінують ні знатність, ні багатство, а судять про людину лише за її особистими якостями - щедрістю, хоробрістю, волелюбністю. На відміну від інших мусульман, бедуїн має одну дружину. Є прислів'я: «Чоловік між двох дружин, немов шия між двох палиць».
Як туди потрапити: прямий рейс Київ - Туніс виконується компанією Air Ukraine. Далі до Дуза рейсовим автобусом або автомобілем.
1500 рік. Непал
Жителі найдавнішого королівства досі тягають вантажі на плечах, залишають покійників на поталу грифами і не їдять вуха вкрадених слонів, бо вважають, що від цього болить голова.
Вигляд Катманду мало змінився з часів середньовіччя: прикрашені різьбленням фасади, потемнілі від часу стовпи та вузькі звивисті провулки, в яких майстри вручну плетуть килими, виготовляють бронзове начиння і декоративні прикраси.
У Непалі богів більше, ніж людей, храмів більше, ніж будинків, а кількість свят перевищує кількість днів у році. У кожному селі є буддійська каплиця або монастир, біля воріт стоять довгі жердини з молитовними прапорами, на яких написані молитви. Всемогутній Шива - найбільш шанований бог. Біля входу в його храм завжди прив'язаний чорний цап - символ «цапа-відбувайла». Висловлюючи пошану старшим, непальці торкаються лобом до ніг матері й батька.
Як туди потрапити: прямим рейсом Київ - Делі «Австрійськими авіалініями». Весь переліт - 16 год, включаючи чотири з половиною години у Відні. Звідти потягом або автобусом до Непалу 4 години їзди.
1700 рік. Ізраїль
В єрусалимському районі Меа-Шеарим здається, ніби перебуваєш у XVIII столітті: навколо чорні капелюхи, лапсердаки, панчохи до колін, величезні черевики, пейси.
У кожного з будинків один кут залишений незафарбованим - це на згадку про зруйнований Храм. З тієї ж причини ортодокси навіть саме слово «Єрусалим» пишуть із пропуском якоїсь літери, а під час весільного обряду наречений давить ногою кухоль або склянку: навіть у щасливу хвилину не можна забувати про найважливішу святиню іудаїзму.
Чоловік повинен носити бороду - таким його задумав Творець. З боків у нього бовтаються мотузочки-циціт - плутаються і заважають, зате весь час нагадують про заповіді. Вважається, що в народженні дитини беруть участь троє - чоловік, дружина і Всевишній. Заміжні жінки ходять з покритою головою, у довгій сукні без розрізів і без декольте. Особливо віруючі жінки голять голови наголо і носять перуки.
Як туди потрапити: «Аеросвіт» виконує прямі рейси до Тель-Авіва п'ять разів на тиждень. Звідти до Єрусалима. Квартал Меа-Шеарим знаходиться в центрі Нового міста.
1850 рік. США
В американському штаті Пенсільванія живе особлива релігійна група - аміші. Ці люди ведуть господарство по-старому, служать богу і обробляють землю. Аміші заперечують техніку, вони не користуються електрикою і тримають продукти в кошиках з льодом. Аміші орють на буйволах, використовують природні добрива, не визнають жодної хімії і пересуваються дорогами на возах, запряжених кіньми.
Жінки-аміші носять довгі однотонні сукні без жодних квіточок. Вони не мають ювелірних прикрас і застібають одяг не на ґудзики, а на шпильки. Чоловіки носять штани на підтяжках, великі солом'яні капелюхи та шкіряні гетри.
На своїх ринках аміші продають надзвичайно смачні та екологічно чисті молочні продукти, свіжі овочі та фрукти. Вино вони не вживають і не виробляють.
Аміші - законослухняні люди, вони платять навіть державний податок на школи, хоча своїх дітей вчать у власних школах. А дітей в амішів багато - контрацептивами вони, звісно, теж не користуються.
Як туди потрапити: прямим рейсом авіакомпанії «Аеросвіт» до Нью-Йорка. Далі на машині до штату Пенсільванія.
1989 рік. Куба
Сьогоднішня Куба - кінець наших вісімдесятих. Початок перебудови, все перемішано. Дискотеки належать Союзу комуністичної молоді, члени партії відоварюються в спецмагазинах. Простий народ «сидить» на талонах. Взуття, одяг, техніка відпускаються за регламентом. Продукти харчування в магазинах дешеві, але їх не знайдеш удень з вогнем. Щодня електрику відключають на півтори-дві години - економіка має бути економною. Зате населення може відкривати приватні ресторани - соціалізм з людським обличчям.
Модне кабаре «Тропікана» - щось на кшталт московської «Метли» двадцятирічної давнини. Тільки замість «Модерн Токінг» крутять Ріккі Мартіна, а замість брейку танцюють сальсу, румбу і хабанеру. Однак ром, тропічний місяць, запальна музика, еротичні мулатки дозволяють поки що соціалізму зберігати позиції в окремо взятій країні.
Як туди потрапити: регулярним рейсом «Аерофлоту» Київ - Гавана через Москву.
2003 рік. Росія
Найсуб'єктивніша категорія часу - «теперішнє». Для нас символом теперішнього часу міг би стати торговий комплекс на Маніжній площі. Навколо - аляпуваті фонтани з ведмедями, кіньми та добрими молодцями. Усередині - помпезна розкіш дорогих бутиків, запах фаст-фуду, дзвін гральних автоматів і скляні ліфти. Угорі - надуті півсфери турецьких лазень і Георгій Побідоносець, який перемагає змія.
Народу все це подобається. За один раз можна і до мистецтва долучитися, і модні речі помацати, і піцу з'їсти, і в боулінгу кулі поганяти. Нехай позолота несправжня і товари не по кишені, а все одно чудово.
Як туди потрапити: регулярними щоденними рейсами Air Ukraine Київ - Москва. Потім на метро до станції «Площа Революції» або «Театральна».
2010 рік. Японія
Сьогодні в Японії громіздкі комп'ютери виставляють на вулицю як непотрібний мотлох - на їхню заміну прийшли плоскі монітори та міні-процесори. По залитих неоновим світлом вулицях Токіо ходять натовпи людей із крихітними пристроями, які розкриваються, як кольорові набори косметики. Такі телефони дають можливість доступу до Інтернету та перегляду графічних зображень. Крім того, провівши дисплеєм такої «іграшки» по сенсору на станційному турнікеті, можна пройти на вокзал. Магнітна картка для проїзду у вагоні тепер не потрібна.
Керовані комп'ютерами потяги бігають багатоярусними залізничними коліями, що перетинають житлові квартали. Урбанізація дійшла до межі, мільйони токійців змушені витрачати кілька годин на дорогу з дому до роботи. Щоб зекономити час, багато хто ночує в готелях із номерами-сотами. Тіснувато тулитися на площі два кубометри, зате економно щодо грошей і часу. Та й зручності дещо є - кондиціонер, телевізор, стелаж зі свіжими газетами та ваза зі штучною трояндочкою. А сім'ю можна відвідувати раз на тиждень, у вихідний день.
Як туди потрапити: «Турецькі авіалінії» виконують два регулярні рейси на тиждень через Стамбул. З аеропорту Нарита до центру Токіо година їзди на поїзді.
2030 рік. Німеччина
На берлінській Потсдамерплатц розігрується грандіозна архітектурна вистава. Десять років тому компанії Daimler-Benz і Sony розгорнули тут найвражаюче будівництво XX століття. Найкращі світові містобудівники зробили ансамбль не «нудним божевіллям», а «веселим порядком». Втім, який же це ансамбль? Мікс, колаж, вінегрет: будівлі з різних країн і з різних епох - Дефанс, імперський стиль, Чикаго тридцятих років, лондонський хай-тек вісімдесятих. Простір постійно змінюється, що не крок, то новий ракурс: прозорі фасади перетнуті сухими стінами, у вигнутому дзеркальному цоколі відображається класична цегляна кладка.
Sony Center американського німця Гельмута Яна схожий на скляний конструктор «зроби сам». Овальний «Форум» ні дверима, ні стінами не відділений від міських вулиць. Хмарочос Ганса Колхофа - об'ємний тетрис із паралелепіпедами, поруч блищить на сонці скляний «оселедець» Ренцо Піано. Думаємо, якраз до 2030 року подібний пейзаж стане землянам цілком звичним.
Як туди потрапити: одним із трьох прямих щотижневих рейсів «Міжнародних авіаліній України», поїздом із Центрального залізничного вокзалу або автобусом.
2045 рік. Велика Британія
У вагоні лондонського метро перемішані всі раси, народи й нації, у ньому їдуть африканці й араби, китайці й латиноси, індійці й турки. Білі люди тут у меншості - створюється враження, ніби «кольорові» становлять основну частину мешканців міста. Звичайно, це не так. Просто корінні лондонці воліють пересуватися автомобілями і рідше, ніж приїжджі, спускаються в підземку.
У середині минулого століття Британія відчинила двері для громадян своїх колишніх колоній. З часом імміграційні закони посилилися, але представники «третього світу» уже встигли облаштуватися в Європі. З кожним роком їхня кількість зростає шаленими темпами. За прогнозами демографів, у найближчому майбутньому частка самих лише темношкірих британців збільшиться з нинішніх семи відсотків до двадцяти.
Що за цивілізація вийде - важко сказати. Але вже зараз можна перевірити, як ми почуватимемося років через сорок. Для цього потрібно лише здійснити поїздку у вагоні лондонського метро.
Як туди потрапити: одним із п'яти щотижневих регулярних рейсів «Міжнародних авіаліній України» або British Airways.