Справа також не в застарілій культурній інфраструктурі. У самому центрі Пекіна зводиться щось саркофагоподібне, округле; це Театр опери та балету. Три сцени; скляний купол; той самий французький архітектор, який будував Шанхайський аеропорт і той самий термінал у паризькому аеропорту імені Шарля де Голля, що благополучно завалився місяць тому. Китайці забобонно морщаться; французький проект не подобається їм не лише тому, що надто авангардний, а й тому, що занадто нагадує традиційний тутешній склеп, а це погана прикмета. Однак морщаться вони морщаться, але будують без зупинки - і невдовзі завершать будівництво. Обкатають сцену на своїх улюблених попсовиках (від ансамблю імені Александрова до ансамблю імені Моїсеєва), запросять раз-другий балетну трупу Державного Кремлівського палацу з незмінним «Лебединим озером», а потім замовлять щось надактуальне й надавангардне - і пред'являть просунутим гостям Олімпіади. Як пред'являють нове китайське кіно аудиторії міжнародних кінофестивалів; ця аудиторія навіть не здогадується, на яких серіалах накачує м'язи молодше покоління китайських кінематографістів.
А ці серіали споріднені з ансамблем імені Александрова: щойно з колосальним успіхом пройшов багатосерійний революційний бойовик «Як гартувалася сталь», слідом за ним ось-ось запуститься двосерійна революційна драма «Овід», а потім, можливо, справа дійде і до обіцяної, але не знятої серіальної стрічки «А зорі тут тихі». Зйомки відклали не з ідейних і тим більше не з художніх міркувань; їх відклали через фінансові причини. Дорогувато виходить. Навіть в Україні, де зазвичай і робляться китайські серіали за російськими книгами.
Тож справа не в готелях, не в стадіонах і не в театрах. У чому ж? Можливо, у відсутності інтелектуального середовища існування? У тому, що європейці, американці, японці потраплять у 2008-му в країну, де нічого не знають про останні досягнення західної цивілізації? Нічого подібного; нам би таке відставання в цій галузі. Пекінські книжкові магазини ломляться від перекладної літератури, причому поруч з ієрогліфами тут прямо на обкладинці відтворюють назву і прізвище автора мовою оригіналу. Є все: від сценарних розробок Фасбіндера до історії американського лібералізму і від фотоальбому з Путіним до зібрання лекцій Білла Гейтса. Студенти, яким на книжки не вистачає грошей, читають їх прямо в магазині. Одна дівчина навіть стояла на колінах перед стелажем з перекладними економічними трактатами, нагадуючи муллу, готового з'їсти Коран, щоб стати ближче до істини. Тут же, неподалік, полиці з працями Мао; ажіотажу я щось не помітив.
У сьогоднішньому Пекіні розумієш, наскільки права була Маргарет Тетчер, коли, приймаючи рішення про передачу Гонконгу, сказала своїм критикам, які передрікали комуністичну загибель гонконгській ринковій економіці: вірус капіталізму, запущений у комуністичну систему, роз'їсть її зсередини. Ось він і роз'їдає. Будівля пекінського міськкому недарма схожа на розкішний офіс великої банківської корпорації; теперішні китайські комуністи - це топ-менеджери державної монополії з усіма менеджерськими замашками і звичками. Якщо вони й покидають іноді салони своїх розкішних іномарок і спускаються в підземний перехід, то байдуже протискаються крізь натовп жебраків, бездомних і убогих - неминучий наслідок різких перетворень.
Але жебраків у 2008-му попросять прибратися з Пекіна по-доброму, по-здоровому. Тож і не в них головна причина пекінського відставання від графіка олімпійської підготовки. А в чому? У таксистах. Вони не лише не говорять англійською. (Вітчизняні водії, припустимо, теж не надто англомовні.) Але й не в змозі прочитати адресу, написану на папірці. Причому багато хто, приїхавший із села, погано розбирає навіть ієрогліфи, а Пекіна не знає зовсім.
Але це нічого. Комуністичні менеджери вже наказали всім вивчити англійську до 2008-го. І що найцікавіше - вивчать. А хто не вивчить, того звільнять і перестануть помічати в переході під площею Тяньаньмень, де він проведе решту днів, не вписавшись у рамки перехідного періоду.