Минули ті часи, коли народ нічого не знав про закордонне життя, уявляв його земним раєм, готовий був усе покинути і з зубною щіткою в кишені мчати в західну благодать. Усі вже начиталися й наслухалися про інше життя. Та й надивитися встигли на найрізноманітніші, часом зовсім непрості - зокрема й не дуже успішні, і просто драматичні - шляхи входження в незнайомі суспільства. Усвідомили, що і в багатих країнах земля не для всіх тече молоком і медом, що й могутнім державам не завжди вдається забезпечити своїм громадянам безпеку. Словом, зрозуміли, що стовідсоткові гарантії, як казав усіма улюблений герой, дає лише страховий поліс. А зрозумівши все це, люди стали розбірливішими, обережнішими й вдумливішими, прицілюючись до імміграції. Тепер вони воліють не зачиняти за собою двері старого життя і в'їжджати в нове якомога поступовіше, спершу все там собі облаштувавши.
Клієнт готовий
Люди їдуть за кордон учитися, потім знаходять роботу, з часом отримують постійний вид на проживання і ще згодом років через п'ять - громадянство. Хтось цей цикл починає одразу з роботи, а хтось - з відкриття власного бізнесу. Причому цих останніх з кожним роком стає дедалі більше. Ця категорія, так би мовити, покрокових іммігрантів діє легально. Вони в'їжджають у західні країни на законних підставах - за навчальними, робочими або бізнес-візами. І лише пізніше змінюють статус. Нелегали - їх теж чимало - їдуть нібито в гості чи в турпоїздку, а опинившись на місці, ідуть у тінь, не маючи дозволу на роботу, все-таки працевлаштовуються, зазвичай вкалуючи «на чек» на будівництвах або допомагаючи комусь по дому. Деяким вдається рано чи пізно легалізуватися - у цьому їм допомагають періодично оголошувані в різних країнах амністії нелегалам; або знаходиться роботодавець, готовий узяти їх на роботу на законній підставі, виступаючи як трудовий гарант; або пощастить зустріти супутника життя з місцевих; або трапиться варіант піти вчитися. Можна перелічувати далі. Багатьом нічого такого не вдається, і вони десятиліттями перебувають на пташиних правах. А якщо вже зовсім не пощастить - спіймають і вишлють.
В окрему категорію виділимо тих клієнтів імміграційних фірм, хто взагалі нікуди їхати не збирається. Вони хочуть, залишаючись удома, отримати право на свободу пересування - обзавестися паспортом, що дозволяє без жодних віз безперешкодно перетинати кордони західних держав.
У результаті того, що народ нині віддає перевагу саме покроковій імміграції (втім, хтось, можливо, хотів би обрубати кінці й одразу отримати вид на проживання, але не має такої можливості), наші ОВІРи останнім часом фіксують зменшення кількості осіб, які виїжджають на ПМП. Якщо на початку 90-х основну частку тих, хто виїжджав, становили репатріанти - євреї до Ізраїлю, німці до Німеччини, греки до Греції, фіни до Фінляндії, іспанці до Іспанії, а також біженці (тобто ті, кого такими вважали приймаючі країни), - то за ці роки джерело репатріації помітно усохло, а вихідців із демократичних Росії та України світ уже біженцями не визнає. Виняток становить дуже обмежений контингент: євреїв приймають Сполучені Штати та Німеччина, а євангельських християн - лише Сполучені Штати. Крім того, за ці роки ті нечисленні країни, що мають імміграційні програми, відчутно посилили вимоги до претендентів. І, навпаки, деякі країни, зокрема Аргентина, де вибухнула глибока економічна криза, втратили свою привабливість.
Є ще одна важлива обставина, яка сильно впливає на імміграційні потоки з нашої країни. Це не власне рівень життя в країні, а рівень стабільності цього життя. Багатьма вже забувається дефолт 1998 року. А потрясіння було таке велике, що викликало справжній вибух імміграційної активності. Народ побіг, куди очі бачать, на старті цього бігу збагачуючи імміграційні фірми-одноденки, що росли як гриби після дощу.
Ось коли пишно розквітла імміграційна реклама.
Пропозиції сипалися одна неймовірніша за іншу. Імміграція до США за п'ять днів. Паспорт громадянина світу за дуже помірну плату. Імміграція до Швейцарії зі стовідсотковою гарантією. І т.д. Країнами-рекордсменами за частотою згадування в рекламних оголошеннях були Австралія, Аргентина, Канада, Нова Зеландія та Чехія. За ними з великим відривом ішли найрізноманітніші краї, зокрема й такі екзотичні, про які чули хіба що географи та філателісти.
Ще на початку 2001 року в одній лише Москві залишалося понад 200 імміграційних фірм. Але поступово ця бульбашка здувалася, і зараз, за оцінками експертів, їх залишилося ледь більше трьох десятків. Точне число встановити неможливо: імміграційники, на відміну від туристичних та освітніх контор, а також фірм із працевлаштування, не зобов'язані ліцензувати свою діяльність. Тобто мало того, що ніхто не знає, скільки фірм зайнято організацією імміграції наших співгромадян, жодна державна установа поняття не має, як це робиться на практиці. Діяльність фірм жодними положеннями не регламентується, жодними відомствами не контролюється, а отже, і претензії до них пред'являти вкрай складно. У випадках кричущого шахрайства, яких за часів розквіту цієї індустрії було безліч, обдуреним клієнтам іноді вдавалося залучити собі на допомогу правоохоронні органи, але, як правило, шарлатани встигали вислизнути.
Останні випадки «самозакриття» імміграційних фірм без попередження клієнтів збіглися з набранням чинності нового імміграційного закону Канади. Причому зникали з ринку фірми-ветерани, які протягом ряду років своєї роботи не давали приводу для підозр.
Обіцянки - двигун реклами
Тож і сьогодні, коли на ринку залишилися, здається, лише надійні фірми, зовсім уже розслаблятися не варто.
Хоча після всього вищесказаного може виникнути питання - а навіщо взагалі потрібні ці фірми? Чому майбутній емігрант не може обійтися власними силами?
Строго кажучи, може. Адже всі види легальної імміграції регламентовані законами та інструкціями. Припустімо, захотіла людина переїхати до Чехії. Взялася за справу ґрунтовно, вивчила закони країни й зрозуміла: треба зареєструвати в Чехії свою фірму, це стане підставою для отримання тимчасового виду на проживання, тоді можна стати у своїй фірмі директором і на ім'я фірми придбати нерухомість. Зрозуміла все це людина і почала діяти. Для початку купила туристичну путівку до Праги й поїхала на розвідку. Місто їй сподобалося, примітила навіть район, де дуже славно було б оселитися.
А далі що? Щоб зареєструвати фірму, мало знати закони, треба ще вміти чеською мовою правильно скласти документи й подати їх відповідному чиновнику, принагідно відповівши на низку запитань... Тим більше, якщо компанія реєструється на незнайомому просторі, де говорять іноземною мовою, де свій стиль ведення справ, свої порядки. Звичайно, якщо бізнесмен уже давно веде справи з Чехією, то він має там знайомих, які допоможуть йому грамотно впоратися з цим завданням. А якщо він там уперше і жодної знайомої душі? Можна, звичайно, зайнятися вивченням тамтешніх газет з метою знайти надійного місцевого юриста. А можна знайти такого спеціаліста прямо тут, тобто фірму, що має представництво в Чехії і надає подібні послуги.
Цей шлях імміграції - через відкриття власної фірми - протоптаний і в інші країни світу. Останнім часом таким шляхом іде все більше людей. При цьому вибір країни, звичайно, залежить від уподобань бізнес-іммігранта та від його фінансових можливостей: витрати на відкриття фірми в різних країнах різняться в рази. Але в усіх випадках доводиться вдаватися до допомоги спеціалістів.
Розгляньмо інший шлях. Імміграція до Сполучених Штатів за програмою видатних діячів науки, культури, спорту. І тут усе формалізовано: детально описано, які досягнення має продемонструвати претендент, як ці досягнення слід підтверджувати, які дипломи, грамоти, публікації додавати до заяви. Але той самий факт можна подати по-різному: виграшно, переконливо або блідо, невиразно. А потім, те, що нам здається переконливим, американцю може видатися вельми сумнівним. Тож і в цьому, здавалося б, безпрограшному випадку послуги «перекладача», «інтерпретатора» можуть бути дуже корисними. Не кажучи вже про спірні випадки або випадки відмов. Юрист, який узявся за ведення справи, домагається її перегляду, аж до звернення до суду. До суду американського, де дилетанту вже зовсім нема чого робити. Звичайно, можна залучити спеціаліста після отримання відмови. А що, якби його участь із самого початку дозволила б уникнути відмови?
Те саме можна сказати й про програми імміграції кваліфікованих спеціалістів до Австралії, Канади та Нової Зеландії. Зрозуміло, що найрозкішніший юрист не замінить вам знання англійської мови, вимоги до яких зростають із запаморочливою швидкістю. Але й той, хто знає мову, має всі документи оформити грамотно, зібрати підтвердження своєї кваліфікації у професії, яка котирується в країні імміграції. Не йдеться про підробки й обмани: із фірми, що пропонує такі маршрути, треба тікати без огляду. Але буває, наприклад, що одна й та сама кваліфікація застосовна в різних галузях науки й виробництва, і цим можна скористатися під час подання заявки на імміграцію...
До послуг імміграційних фірм вдаються й репатріанти, у яких, здавалося б, не повинно бути жодних проблем з отриманням імміграційної візи. У більшості їх справді немає. Але іноді в людини загублений ключ до репатріації: її батьки або навіть діди, пристосовуючись до радянського життя, «виправляли» свої документи й позбавлялися записів про «непрестижне» єврейське або, скажімо, німецьке походження. І ось тепер дітям чи внукам треба проробити зворотний шлях і знайти переконливі докази своєї національної належності. Нам відомі випадки, коли зробити це вдавалося тільки в суді із залученням експертів-генеалогів.
Ті, хто виїхав і успішно влаштувався на новому місці, іноді теж повертаються до своїх помічників - імміграційних консультантів. Зазвичай це відбувається вже тоді, коли вони вирішують запросити до себе на постійне проживання батьків. Возз'єднання сімей - найбеззаперечніша підстава для імміграції до тих країн, які мають таку програму. Тож отримати імміграційну візу за цією програмою можна самостійно. Але якщо дбайливі діти хочуть позбавити батьків зайвих клопотів і спроможні витратити на це кілька сотень доларів, то вони теж звертаються до імміграційних фірм. Тим більше це виправдано, коли батьки живуть не в столиці й оформлення виїзду пов'язане для них із виснажливими поїздками до чужого міста.
Так, схоже, до послуг імміграційних фірм вдаватися треба. За яким же принципом їх обирати? Які взагалі бувають імміграційні фірми й чим вони відрізняються одна від одної?
Усі імміграційні фірми можна поділити на дві групи: вузькі спеціалісти, які зосереджують свої зусилля на одній країні, і спеціалісти широкого профілю, готові виконати будь-які побажання клієнта.
Теоретично можна собі уявити, що якась дуже велика фірма перебуває в партнерських стосунках з адвокатськими конторами в багатьох країнах і готова працювати на замовлення: побажав клієнт переселитися до Швейцарії - зняли слухавку, подзвонили своєму партнеру в Женеву, і процес пішов. Але тоді й штат місцевої фірми має бути чималий. Адже перш ніж смикати партнера, треба ще переконатися, що клієнт - твій. А щоб отримати клієнта, потрібна допомога й консультація адвоката - треба відповісти на тисячі запитань як про власне імміграційний процес, так і про життя в новій країні. З іншого боку, фірмі, щоб вижити, потрібен постійний потік клієнтів. Тому вони змушені поширювати свою діяльність на групу країн. Клієнту від цього також є певна користь: наданий йому вибір дає змогу співвіднести пропозицію зі своїми можливостями та побажаннями. Скажімо, хочу переїхати до Європи. Грошей у мене небагато, на відкриття фірми та розкрутку у Великобританії, Франції чи Німеччині не вистачить. А от Угорщину, Болгарію чи Чехію потягну. Але угорську мову мені ніколи не опанувати. До Болгарії якось не тягне, вона ще за радянських часів за кордоном не вважалася. Інша річ Чехія, вона до того ж до ЄС зібралася. Тож поспішати треба, а то й вона подорожчає. Тільки фірма-багатоверстатник здатна видати вам інформацію з такого широкого спектра країн. Але все добре в міру. Оголошення типу «Спеціалізуємося на імміграції в усі країни світу» можна не дочитувати.
Але як відчути цю міру?
Достатньо показовий список країн, за імміграцію в які береться фірма. Скажімо, цілком виправдано, якщо фірма займається імміграцією до Австралії та Нової Зеландії. Імміграційні законодавства цих країн схожі - якщо Австралія посилює правила прийому іммігрантів сьогодні, отже, через півроку-рік до неї підтягнеться Нова Зеландія, і навпаки, а крім того, між країнами існують двосторонні домовленості, що дозволяють жителям однієї країни працювати в іншій. Обидві розмовляють однією й тією ж мовою, тобто претенденти на імміграцію до цих країн складають один і той самий іспит. Не абсурдне й включення до цього списку Канади: вона також приймає кваліфікованих спеціалістів зі знанням англійської або французької. Консультанти фірми оцінюють шанси претендента за критеріями кожної з трьох країн, враховують тривалість імміграційного процесу в цих країнах, а також побажання клієнта й обирають найреальніше з трьох можливих.
Інша річ, якщо фірма допомагає з імміграцією і до Канади, і до Чехії. З погляду імміграції, ці країни схожі лише в одному: на них порівняно великий попит. Або пара Канада - Сполучені Штати. Тільки дивлячись на географічну карту, можна подумати, що це близькі поняття. Насправді їхні імміграційні законодавства суттєво різняться. Навіть коли йдеться про одну й ту саму категорію іммігрантів. Скажімо, про кваліфікованого спеціаліста, який в'їжджає в країну: США приймають його за робочою візою, що діє обмежений час, і потрібні додаткові зусилля та везіння, щоб перетворити «тимчасовку» на постійний вид на проживання, а Канада одразу надає такому спеціалісту бажаний статус. Хоча задля справедливості треба сказати: працюють на вітчизняному ринку американські адвокати, які, спеціалізуючись здебільшого на імміграції до США, як виняток беруться за спірні справи, що стосуються обох цих країн. Беруться й ведуть їх кваліфіковано.
Про користь уважного читання
Отже, почали вибір фірми з перегляду рекламних оголошень. Перше, на що слід звернути увагу, - це на список країн, імміграцією до яких займається ця фірма. Вибравши низку кандидатів, читаємо далі.
У назві фірми інформації практично жодної не міститься. Дійсно важливо, і це ми вже зазначали, щоб імміграційна фірма мала партнерів або власні відділення в країні імміграції - або сама була представництвом якоїсь західної фірми. Однак невірно вважати, що цей факт неодмінно має відобразитися в назві імміграційної контори. Скажімо, якщо в назву фірми винесено ім'я адвоката, написане англійською, то зовсім не обов'язково, що ця фірма кваліфікованіша й авторитетніша за ту, яка теж носить ім'я свого американського засновника, але пише його російською. Тому при виборі фірми від цих іноземних приманок варто абстрагуватися.
Однак назва у фірми неодмінно має бути. Приватні оголошення типу «Імміграція до Канади, телефон:...» довіри викликати не можуть.
Сьогодні, коли ми живемо в кільці реклами, зайве говорити, що на високі епітети, які характеризують кваліфікацію працівників фірми та змальовують їхні видатні таланти й можливості, теж не можна клювати. Рейтингів імміграційних фірм ніхто ніколи не виводив, тож і знати ніхто не може, хто досвідченіший і вправніший.
Зате треба дуже уважно поставитися до реквізитів - телефону, факсу, адреси. Якщо замість усіх цих контактних атрибутів у рекламі вказано лише електронну адресу, наша порада: з цією фірмою не зв'язуйтеся. Адже не холодильник і навіть не автомобіль купуєте. Тут стільки запитань треба поставити, перш ніж прийняти рішення. А відповіді краще вислуховувати, дивлячись в очі консультанту. Та й що це за фірма така, у якої навіть офісу свого немає. Сьогодні вони вам електронною поштою дадуть консультацію, а завтра попросять за послуги гроші переказати невідомо куди.
Вказання телефону і факсу в Америці, Австралії чи Німеччині, безперечно, може вразити. Але варто, озброївшись телефонним довідником, за кодом міста з'ясувати, де ж ця фірма знаходиться - у великому місті чи в глухому селі. Колись на таку вудку попалися спраглі виграти американську Green Card з усього світу. У далекому 1999 році «дуже солідна» фірма National Visa Service Center - NVSC - запропонувала безпрограшний варіант участі в лотереї DV-2000. Знайшлися, на щастя, недовірливі серед спраглих. І з'ясували, що за вказаною адресою жодної поважаючої себе юридичної контори немає і бути не може. Як немає в цих краях і видатного адвоката Майкла Клайтона, і цей телефон зовсім не його.
Раз уже ми про ту історію згадали, то доречно зауважити, що будь-яка обіцянка безпрограшної лотереї - це стовідсотковий сигнал: брехня.
Закінчення в наступному номері