Голова Єврокомісії Жозе Мануель Дурау Баррозу заявив, що «цей договір посилює працездатність Співдружності». Він закликав уряди країн ЄС якомога швидше подбати про якнайшвидшу ратифікацію угоди. Особливої подяки при підписанні Лісабонського договору удостоїлася канцлер Німеччини Ангела Меркель. Саме вона та її міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмаєр, очолюючи протягом шести місяців Єврораду, буквально підняли з руїн ідею інтеграції Європи. Причому в переломний момент, коли після провалу референдумів у Франції та Нідерландах був похований проект Євроконституції, два роки підготовлений Євроконвентом під керівництвом колишнього французького президента Валері Жискар д’Естена. Заслугою Ангели Меркель є також найскладніший процес переговорів із президентом Польщі Лехом Качинським, який, як відомо, тривалий час просто блокував будь-які спроби створення нового договору, домагаючись для своєї країни особливих привілеїв.
Підписаний договір являє собою, по суті, видозмінену версію Євроконституції, компромісний варіант, який влаштував усі зацікавлені сторони – навіть вічно невдоволену Польщу. Які ж зміни очікують Європу з набуттям чинності нових правил?
Лісабонський договір після ратифікації покликаний змінити правову основу, на якій базується наразі ЄС. Зараз вона спирається на два основоположні документи: Договір про Європейський Союз та Договір про принципи дії Європейського Союзу. Новий документ об'єднує їх у собі, але з деякими принциповими змінами. Передусім вони стосуються системи прийняття рішень у рамках ЄС. По-перше, найпізніше, з 2017 року країни-члени Євросоюзу не будуть представлені в даному процесі пропорційною їхній «вазі» кількістю голосів. Натомість у Європарламенті вводиться принцип «подвійної більшості»: за ухвалення того чи іншого рішення мають проголосувати щонайменше 55% депутатів, які представляють не менше 65% населення ЄС.
Саме проти цього принципу два роки поспіль «воювало» польське уряд, який домагався прийняття вигаданого особисто братами Качинськими принципу «квадратного кореня». Згідно з ним, країни Європи мали бути представлені в Європарламенті пропорційно квадратному кореню з кількості їхнього населення – ця система призвела б до того, що Польща отримала б додаткові депутатські мандати. Але з приходом у Польщі до влади ліберального уряду під керівництвом Дональда Туска «польська перешкода» зникла.
Крім того, у прийнятті загальноєвропейських рішень більше не буде дотримуватися принцип одностайності: тепер буде достатньо більшості голосів. При цьому окремі країни мають можливість накласти на те чи інше рішення вето лише в тому випадку, якщо цим правом захочуть скористатися не менше чотирьох країн.
Далі, кількість єврокомісарів та депутатів Європарламенту має бути скорочена. Євродепутатів залишиться 751, включаючи спікера (на даний момент - 781 депутат), а Єврокомісія не буде більше формуватися за принципом «одна країна – один єврокомісар». Тепер у Єврокомісії будуть представлені лише дві третини держав ЄС. Принцип піврічного головування однієї з 27 країн-членів ЄС скасують. Натомість вводиться посада президента Євросоюзу, розрахована на 2,5 роки. Крім того, Європа отримує фактичного міністра закордонних справ, який, однак, не має права так називатися (його посада зберігає назву «уповноваженого»). Він автоматично стає віце-президентом Єврокомісії та отримує у своє розпорядження не лише адміністративний, а навіть військовий ресурс: окреме управління та 20 тис. солдатів так званого Єврокорпусу.
Під час підписання документа не обійшлося без курйозів: прем'єр-міністр Великобританії Гордон Браун запізнився на церемонію, так що замість нього свій підпис під договором від імені Сполученого Королівства довелося поставити міністру закордонних справ Девіду Міллібенду.
Договір набуде чинності лише після того, як він буде ратифікований парламентами країн-членів ЄС. Статися це має не пізніше початку 2009 року – щоб встигнути до виборів нового складу Європарламенту. Примітно, що саме з ратифікацією ще далеко не все зрозуміло: як мінімум одна країна – Ірландія – має намір винести це питання на всенародний референдум. Втім, ірландці, згідно з соціологічними опитуваннями, в більшості своїй його підтримують. А от їхні сусіди, британці, цілком ще можуть упиратися: в обох палатах британського парламенту підтримка нового договору – питання вельми спірне.
Борис АЛЬТНЕР.
ІА Росбалт