Видача дозволів на перебування та оформлення видів на проживання було і залишається у Швейцарії прерогативою федерального центру
«Я чула, що у Швейцарії набагато краще», – каже Пуревма (Purevmaa) з Монголії, згадуючи про те, як приблизно 13 років тому вона потрапила до Женеви і прийняла рішення перейти на нелегальне становище. Сьогодні вона належить до числа мігрантів, які взяли участь в унікальному проєкті «Папірус», мета якого – вивести з тіні на світло людей, які живуть і працюють у Женеві без чинного офіційного дозволу на перебування. Загалом разом із нею учасниками проєкту стали понад тисячу осіб.
Пуревма опинилася у Швейцарії у 2005 році і з того часу вона заробляє собі на життя як прибиральниця. «Багато жінок з моєї країни змогли знайти тут у Женеві хорошу роботу, – каже вона. – Тому я вирішила теж приїхати сюди. Мені було тоді 24 роки, у Женеві я опинилася разом з іншою молодою жінкою, брат якої вже жив у місті. Ми всі разом поселилися у нього і скоро знайшли собі роботу».
Жінкам у Женеві, за її словами, дуже легко знайти роботу, наприклад, як приходящої домашньої працівниці. Крім того, роботодавці ставилися до неї, як правило, дуже добре. Заробітку їй цілком на життя вистачало, а разом із доходами свого чоловіка вона могла покривати всі потреби сім'ї. Почувши, однак, про проєкт «Папірус», вона вирішила все ж скористатися шансом і подати клопотання про визнання її нинішнього міграційного статусу.
Правильно заповнити всі папери їй допомогла «Профспілка найманих працівників і працівниць» (Gewerkschaft der Arbeiterinnen und Arbeiter – SIT). «На збір документів у мене пішло три місяці», – каже вона. Набагато важче їй було витримати шість місяців очікування рішення у її справі. Ризик був великий: відмова спричинила б негайну депортацію. Але їй пощастило, і вона залишилася.
За словами члена уряду кантону Женева та міністра безпеки П'єра Моде, проєкт «Папірус» переслідував одразу дві цілі: «По-перше, він мав сприяти нормалізації ситуації у сфері нелегальної міграції відповідно до суворих критеріїв та в рамках чітко прописаних юридичних процедур. По-друге, ми хотіли рішуче навести порядок у тих галузях економіки, де в результаті «чорної зайнятості» склалася особливо нетерпима ситуація в плані забезпечення елементарних соціальних умов, що стосуються, наприклад, справедливої оплати праці».
П'єр Моде розповів про це на прес-конференції, присвяченій першому року реалізації проєкту «Папірус», унікального починання, яке не має собі рівних ні в самій Швейцарії, ні за її межами. З моменту початку його реалізації у 2015 році легалізувати свій статус змогли 1 093 особи (244 сім'ї, 8 бездітних пар, 291 особа, яка не перебуває у шлюбі). Всі вони отримали офіційний вид на проживання. Відмову отримали і були вислані з країни лише 4 особи.
Звісно, такий проєкт не міг не потрапити в центр уваги громадськості. Будучи кантональним починанням, він отримав підтримку і з боку федерального центру. Для влади в Берні женевський досвід став «цікавим підходом до вирішення завдань та пошуку відповідей на проблеми та питання, що виникають у сфері міграції та чорної зайнятості», – підкреслює Маріо Гаттікер, керівник Державного секретаріату з питань міграції (Staatssekretariat für Migration – SEM, структурний підрозділ Федерального департаменту/Міністерства юстиції та поліції).
При цьому він нагадує, що взагалі-то видача дозволів на перебування та оформлення видів на проживання було і залишається у Швейцарії прерогативою федерального центру. Таким чином, всі клопотання про легалізацію міграційного статусу, подані в рамках операції «Папірус», будуть ще перевірені на їх відповідність чинному федеральному законодавству. Цей проєкт «не є якоюсь колективною індульгенцією чи амністією, це лише форма, яка дозволяє вирішувати питання кожної окремої особи, яка подала заяву про легалізацію, відповідно до її індивідуальних особливостей».
Операція «Папірус» є ще й результатом довгої, що тривала щонайменше 15 останніх років, і наполегливої боротьби цілого ряду швейцарських неурядових та благодійних організацій, як правило, лівого спрямування, які виступають за послідовне покращення становища так званих «людей без документів» (Sans Papiers). Головною ж складністю було знайти реальних людей, які відповідали критеріям легалізації.
Загалом за допомогою в рамках проєкту звернулися приблизно три тисячі осіб. Таку інформацію надала Маріанне Халле з організації «Швейцарський контактний центр для іммігрантів» (Schweizer Kontaktzentrum für Immigranten). За даними експертів Женевського університету, більшу частину осіб, які подали клопотання з проханням про легалізацію свого міграційного статусу, склали вихідці з Латинської Америки. На їхню частку припадають 80% всіх клопотань. На уродженців з Балканських країн (Косово, Македонія, Боснія і Герцеговина) припадають 10% клопотань, ще 6% – на країни Азії (Філіппіни, Монголія), 3% – країни Африки (Марокко, Алжир, Туніс). Багато з них, щоправда, не задовольняли всім критеріям.
На даний момент, за даними SEM, у Женеві на нелегальному становищі продовжують проживати приблизно 13 тисяч мігрантів. За інформацією Ремі Каммерманна, юриста з «Протестантського соціального центру» (Centre Social Protestant), не всі вони мали право взяти участь у проєкті через «наявність боргів або, наприклад, якщо дані особи не мали достатнього доходу, що дозволяє їм фінансувати своє перебування в країні».
Однак для тих, хто всі ці умови виконував, участь у проєкті «Папірус» означала суттєву зміну в їхньому житті, сповненому страхів і витрачених нервів. В даний час проєкт триває, щомісяця влада отримує до 15 нових заяв, при цьому як у самому кантоні, так і за його межами він, звісно, давно став предметом гарячих дискусій. Не всі розглядають його як вдалу ідею.
Наприклад, місцевий женевський осередок правоконсервативної «Швейцарської народної партії» переконаний у тому, що «Папірус» – це «катастрофічний сигнал» для всіх «дармоїдів і нелегалів, які тепер рядами й колонами прибуватимуть до Женеви». За наявними даними, у Женеві зараз проживають 17% від загальної кількості «людей без документів», які перебувають у Швейцарії. Незважаючи на це, ще до початку реалізації проекту «Папірус» влада кантону активніше за інші регіони займалася питаннями легалізації осіб, які перебувають у країні нелегально.
Цюрих, наприклад, у цьому значно відстає від Женеви. У місті на Лімматі проживає взагалі найбільша частка всіх швейцарських нелегалів, але тут у період з 2012 по 2016 рік легалізації свого статусу змогли добитися лише 10 осіб. Як каже Ремі Каммерманн, «влада німецькомовних кантонів часто просто не хоче визнавати наявність проблеми з «людьми без документів», а особливо дивно стикатися з такою позицією в Цюриху, де кількість таких людей коливається в діапазоні від 25 до 30 тис. осіб».
У цих кантонах, так само як і в англосаксонському світі, наприклад, у США, часто можна почути аргумент: мовляв, такі програми, як «Папірус», є ще одним стимулом для нелегальної імміграції. Однак факт залишається фактом: багато хто в німецькомовних кантонах спостерігає за ситуацією в Женеві дуже уважно і чекає, як каже М. Гаттікер, публікації завершального звітного доповіді за підсумками операції «Папірус» з тим, щоб, проаналізувавши його, запустити у себе схожий проект, «підігнаний» конкретно під свої власні, локальні умови.
На завершення Swissinfo.ch нагадує критерії участі в програмі «Папірус»: нелегали повинні довести свою фінансову незалежність; розкрити свої відносини у сфері зайнятості; не мати боргів і не бути під судом і слідством; прожити безперервно в країні протягом 10 років (для осіб з дітьми шкільного віку – 5 років) і володіти основами французької мови.