Перша дрейфуюча експедиція під назвою «Північний полюс» розпочала свою роботу 21 травня 1937 року. Нею керував герой громадянської війни Іван Папанін. Потім у полярних дослідженнях сталася перерва, зумовлена внутрішніми проблемами та війною. Станція «Північний полюс – 2» була встановлена на крижині лише у 1950 році. Зате з того часу полярні дрейфи організовувалися щороку.
Якщо основною метою роботи перших станцій був мирний розвиток науки і піднесення престижу СРСР, то з початком холодної війни вони стали оборонними об'єктами стратегічного значення: їхня діяльність допомагала уточнювати маршрути атомних субмарин, полярники контролювали гідроакустичні установки, відповідальні за виявлення підводних човнів противника, і брали участь у підготовці можливих нальотів радянських стратегічних бомбардувальників на США через Північний полюс.
Вдруге історія російських дрейфуючих станцій перервалася у 1991 році. Після того як у липні цього року завершила роботу станція «Північний полюс – 31», у Росгідрометі було прийнято рішення призупинити регулярні дослідження Арктики за допомогою дрейфуючих станцій. За офіційною версією, це було пов'язано з прийняттям доктрини, згідно з якою дослідження Півночі без участі людини є більш ефективними. Насправді, у вчених просто не було грошей на подальші дрейфуючі експедиції.
Можливість знову підняти російський прапор над Арктикою з'явилася лише у 2003 році. Фінансувати нову експедицію погодився Центр пропаганди, розвитку та освоєння територій Арктики й Антарктики «Полюс». Для того щоб проєкт окупився, «Полюс» навіть почав співпрацювати з туристичною компанією «Тур Ленд», яка зайнялася організацією дорогих арктичних турів. Щоправда, у 2003 році поїздку туристів до полюса організувати так і не вдалося, тому полярникам навіть довелося звернутися по додаткову допомогу до держави.
Дрейфуючу станцію «Північний полюс – 32» курирував особисто віце-спікер Держдуми від фракції «Єдина Росія», президент Асоціації полярників Росії Артур Чилінгаров. 26 квітня 2003 року 12 учасників проєкту (здебільшого співробітники Санкт-Петербурзького арктичного та антарктичного НДІ) висадилися на попередньо підібраній крижині товщиною 2,5 метра і розміром 0,5 на 9 кілометрів. Перед початком дрейфу на станцію прилетіли особисто Чилінгаров, а також тодішній віце-прем'єр Ілля Клебанов, мер міста Воркута Ігор Шпектор та один із лідерів КПРФ Валентин Купцов. З початком експедиції полярників по телефону привітав особисто Володимир Путін.
За 10 місяців станція «Північний полюс - 32» подолала в дрейфі 2.750 кілометрів. Полярники вже виконали поставлені перед ними наукові завдання, одним із яких було дослідження змін клімату в регіоні. Евакуація експедиції планувалася на 20 березня, для цього в бік крижини мав вирушити атомохід «Ямал». Про те, що крижина може розколотися, було відомо ще в січні. Тоді станція вперше зазнала торошення, внаслідок чого було знищено злітний майданчик, і полярники більше не могли приймати літаки, які до цього привозили їм їжу та інші необхідні речі.
Залишалася надія, що «Північний полюс - 32» протримається до евакуації. Однак 3 березня о 17:15 на дрейфуючу крижину рушив величезний вал торосів. Полярники, які в цей час були зайняті пакуванням обладнання, встигли вискочити з будиночків і взяти з собою найнеобхідніше. Тому ніхто з учасників експедиції не постраждав. Більше того, у них залишилися кілька мішків із продуктами, дизельна електростанція, змінний одяг і два будиночки. Однак 90% площі станції разом із житловими приміщеннями та дорогим обладнанням пішли під воду. Тоді керівник станції Володимир Кошелєв подав сигнал SOS в Арктичне регіональне управління прикордонних військ.
Стало зрозуміло, що станцію необхідно терміново евакуювати. Подібні рятувальні операції завжди важко здійсненні. Наприклад, увесь четвер у районі розташування крижини лютував циклон, що унеможливлювало появу там рятувальників. Тепер у районі дрейфу станції відновилася хороша погода, але це не сильно полегшує завдання. Приземлення літака на крижину неможливе через відсутність посадкової смуги. Що стосується вертольотів, то їм потрібен певний час для того, щоб знайти полярників.
Керівництво рятувальною операцією взяв на себе особисто Артур Чилінгаров. Загалом, план дій виглядає наступним чином: на острові Шпіцберген організовано штаб, куди вже до вечора п'ятниці прибудуть усі учасники операції та вся необхідна техніка. О 8 ранку п'ятниці з Архангельська вилетів вертоліт МІ-26, що належить Другому архангельському об'єднаному авіазагону. Цей вертоліт сяде на дозаправку в Мурманську, потім прибуде на Шпіцберген, а вранці в суботу вилетить на пошуки полярників, які зараз дрейфують за 700 кілометрів від узбережжя Гренландії.
МІ-26 - найпотужніший вертоліт у світі. Він здатний здійснювати безпосадковий переліт дальністю до тисячі кілометрів, а також піднімати на борт вантаж вагою до 20 тонн. Однак політ, який МІ-26 має здійснити зараз, стане першим подібним підприємством в історії. Це зумовлено дальністю польоту, а також відсутністю наземних орієнтирів. Фахівці стверджують, що вертольоту, швидше за все, не вдасться сісти на лід, і учасники експедиції будуть підніматися на борт за допомогою спеціальних пристосувань.
В операції візьмуть участь дві команди полярників, оперативно-рятувальна група МНС та представники Росгідромету. Вони вилетіли на Шпіцберген літаком Ан-47. Цей літак буде використано для доставки полярникам продовольства та додаткового теплого одягу. Одна команда, яка складається з рятувальників, лікарів та вертолітників, відправиться в суботу вранці до станції, друга чекатиме в іншій точці дислокації, щоб у разі потреби прийти на допомогу першій.
Самі учасники експедиції поки що почуваються нормально і готуються до евакуації. Вони зв'язуються з «великою землею» через супутник і навіть отримали можливість зателефонувати рідним. В принципі, як повідомив газеті «Газета» директор музею Арктики і Антарктики Віктор Боярський, ситуація з розколом крижини є звичайною, і будь-який полярник спочатку до неї готовий.
Дійсно, з 32 експедицій «Північних полюсів» рятувальною операцією закінчилися десять. Навіть найперша дрейфуюча станція - папанінська - була знищена торосами у лютому 1938 року. Четверо зимівників були евакуйовані криголамами. У січні 1966 року «Північний полюс - 14» зіткнувся з островом Жанетти і почав кришитися, а на початку лютого розвалився повністю, натрапивши на острів Генрієтти. Тоді полярники були евакуйовані вертольотами. У 1986 році учасники науково-спортивної експедиції «Комсомольської правди» були вивезені зі станції, що втратила аеродром, льотчиком Сергієм Горбиком, якому вдалося посадити літак на уламку крижини довжиною всього 350 метрів. Нарешті, остання радянська станція «СП-31» закінчила свою роботу після того, як потрапила у теплі течії, і крижина почала стрімко танути.
Отже, руйнування станції «СП-32» не повинно завадити здійсненню подальших арктичних досліджень. І не завадить: Центр «Полюс» уже повідомив, що у 2004 році на дрейф вийде «СП-33».
Олена ЛЮБАРСЬКА.
За матеріалами Lenta.ru