Що робити з усією цією міграцією, як уникнути породжуваних нею соціальних катаклізмів, які регулярно стрясають країни «золотого мільярда» і нашу власну країну? Розвинені держави зайняті пошуком оптимальної відповіді на ці питання.
Авторитетне міжнародне видання International Herald Tribune опублікувало дані опитування громадської думки, згідно з яким більшість британців, італійців та німців (відповідно 67% та по 55%) вважають, що «іммігрантів стало занадто багато». У тому числі й тих, які оселилися у Старому Світі легально. Приблизно стільки ж висловилося за безжальне виселення нелегалів незалежно від сімейного стану. Щоправда, в Іспанії та Франції люди налаштовані більш великодушно: відповідно лише 45% та 32% опитаних вважають кількість іммігрантів надмірною. На думку більшості респондентів, іноземці не повинні отримувати допомогу із соціальних фондів, доки не стануть громадянами країн проживання. При цьому той факт, що без імміграції Європі практично не вижити, усвідомлюють майже всі.
Комісія проти расизму та нетерпимості Ради Європи стурбована цією тенденцією. «Європа будувалася на певних цінностях, зокрема на толерантності, – зазначила у своєму виступі у Страсбурзі її голова Ева Сміт-Асмуссен. – І раптом на перше місце за важливістю виходить безпека, а все інше має бути принесене їй у жертву».
НІМЕЦЬКИЙ ВИХІД?
За кількістю іммігрантів у Західній Європі лідирує ФРН (приблизно 7 млн). Як нещодавно заявив депутат Бундестагу Лале Актюн, Німеччина «є такою ж іммігрантською країною, як США чи Ізраїль». Причому наплив нелегалів у цю країну завжди залежав від тих чи інших політичних катаклізмів на планеті. На самому початку цього століття позначилася, наприклад, так звана «російська хвиля»: приблизно 50 тис. жінок, шахрайським шляхом завербованих на різного роду «чорні» роботи, та кілька сотень військовослужбовців, які раніше дезертирували з групи радянських військ у Німеччині. Що стосується наших співвітчизниць, то далеко не всі з них були залучені до проституції, як прийнято вважати в рідних пенатах. За деякими підрахунками, понад 100 тис. мешканок Східної Європи та Азії й досі залишаються в Німеччині як підпільні домробітниці та доглядальниці. Адже систематичний догляд за немічними навіть за наявності страховок у Німеччині дуже не дешевий – він обходиться до €8 тис. на місяць. А «наші», хай і без дозволу на трудову діяльність у Німеччині, без соціальної та медичної страховки, але з безкоштовним дахом над головою та харчуванням за господарський рахунок, отримують, як правило, щомісячні €800-1.000.
Однак після чергового сплеску незаконної імміграції, спричиненого громадянською війною на Балканах, Німеччина все ж активізувала свої контрзаходи. Вона, зокрема, надала реальну допомогу південноєвропейській службі Frontex, яка намагається стримати натиск нинішньої «чорної хвилі» з Африки. Тепер в охороні та патрулюванні Середземноморського узбережжя беруть участь вертольоти та катери бундесверу.
Створено також єдину міждержавну базу даних на нелегалів, статус яких у Німеччині помітно прояснився після того, як Верховний суд ФРН визначив: «В'їзд до країни з візою, отриманою неправомірним шляхом, не може бути кримінально караним діянням». За ґрати тепер можна потрапити лише у разі спроби продовжити таку фальшиву візу вже всередині Німеччини. Але куди безпечніше перебувати тут зі статусом Duldung – «Продовження».
На сьогодні колишніх нелегальних іммігрантів, які заявили про себе владі та отримали Duldung у Німеччині, налічується понад 200 тис. Теоретично кожен з них у будь-яку хвилину може бути депортований на батьківщину. Однак на практиці більше 100 тис. з них живуть у ФРН уже по 10 років і багато хто повністю асимілювався та обзавівся сім'ями.
МЕТА – ЄВРОПА
Але далеко не всі нелегали можуть дістатися до таких благополучних країн, як Німеччина. Наприкінці травня два десятки безжиттєвих і вже розкладених тіл виявили в Середземному морі моряки французького фрегата «Мот-Піке». Це були нелегальні мігранти, які намагалися доплисти з Північної Африки до берегів хоч якоїсь держави Євросоюзу. До Мальти залишалося близько 200 миль. Жодного плавзасобу поблизу не було. Мабуть, воно згинуло в штормі. Незабаром неподалік від цього місця мальтійський літак-розвідник виявив і сфотографував якесь старе судно, в якому, як оселедці в бочці, тіснилися 53 людини. Потім плавзасіб разом із людьми зник...
Подібні трагедії йдуть одна за одною. У пошуках щастя африканці переходять через Сахару і пускаються в небезпечне плавання, усвідомлюючи, що шанс примарний, а ставка – життя. Європейці поки не знають, як вирішити цю проблему. Вони хочуть обмежити неконтрольовану імміграцію, але наштовхуються на свої ж моральні засади, європейську традицію допомагати бідним і гнаним. Стратегічний план посилити допомогу розвитку найбідніших африканських країн, обговорюваний днями на зустрічі «Великої вісімки» в Гайлігендаммі, якщо й обіцяє результати, то в дуже далекій перспективі. Поки ж європейці хочуть звести бар'єри для непроханих прохачів даху та хліба, але не можуть викинути назад у море тих, хто дістався берега.
Але що робити зі врятованими? Капітани не хочуть брати їх на борт, бо від них потім не позбутися. У липні минулого року іспанський суховантаж підібрав у морі 51 іммігранта і змушений був возити їх морем більше тижня. Мальта, Італія та Лівія відмовилися прийняти їх у своїх портах. За правилами ЄС, країна, на берег якої зійшли нелегальні іммігранти, повинна вирішувати їх подальшу долю: чи можуть вони претендувати на статус біженця з усіма витікаючими для цієї країни наслідками.
Не можна сказати, що європейці стали ксенофобами. У Бельгії, наприклад, нерідкі випадки, коли групи нелегальних іммігрантів, які отримали від влади наказ негайно покинути країну, ховалися в якій-небудь церкві. І бельгійці несли їм їжу та одяг, виставляли пікети, щоб не допустити примусової депортації, клопотали перед владою про перегляд справ. Особливо якщо йшлося про сусідів і сім'ї з дітьми. Однак картина поступово змінюється, і далеко не на краще.
НАОДИНЦІ НЕ ВПОРАТИСЯ
Напередодні Першої світової війни Швецію заполонили російські селяни, які блукали хуторами та селищами і пропонували наточити ножі та пили. Точильниками, підозріло часто з'являвшимися поблизу стратегічних об'єктів, чи то військові частини, мости чи вузлові залізничні станції, зацікавилася поліція безпеки. «Ці нібито неписьменні селяни – насправді офіцери російського генштабу! Звідки у них така кількість грошей і військові карти Швеції?» – писали газети. Для розколювання «шпигунів» запросили професора університету, відомого славіста. Під час допитів експерт мав встановити, до якого прошарку суспільства належать точильники, чи не прослизне в їхній новгородській або вологодській говірці петербурзька вимова? Але операція з викриття шпигунів провалилася. Точильники не прокололися, так і понісши назад до Росії свою таємницю.
Тим не менш, давній метод викриття непроханих гостей знову став затребуваним у Швеції. Цього разу мовні експерти міграційного відомства намагаються викрити в брехні біженців з екзотичних куточків світу, які видають себе за представників племен і народів, що населяють країни, які вважаються небезпечними для повернення. Насамперед – це Ірак.
За статистикою, 90% усіх здобувачів притулку в Швеції прибувають до країни без будь-яких документів. Зазвичай паспорти та інші папери, що дозволяють встановити особу людини, знищуються в туалеті літака ще на підльоті до Стокгольма. Поліція спробувала відсіяти хоча б тих, хто вже занесений до картотеки, знімаючи у біженців відбитки пальців. Відповіддю стала поява в країні «людей нізвідки» зі спаленими кислотою або зрізаними ножем подушечками пальців рук.
Більшість новоприбулих видають себе за представників народів, що населяють Ірак. Швеція надає притулок жителям цієї країни, яка викинула за свої межі близько 2 млн осіб. Тут уже осіли 70 тис. іракців і, за прогнозами Міграційного відомства, цього року очікується поява ще 20 тис. здобувачів посвідки на проживання.
Причому до Скандинавії їхали втікачі, які мали набір «вторинних» документів, що підтверджували їхнє іракське походження. На підставі цих паперів посольство Іраку в Стокгольмі, яке обслуговує також Норвегію, виписувало всім здобувачам справжні іракські паспорти. Ці посвідчення особи автоматично давали право на шведський притулок. Скандал спалахнув у січні цього року, коли норвезька поліція розколола злочинне угруповання, яке забезпечувало «весь Схід» іракськими паперами. Турки, іранці, сирійці, ліванці та представники ще десятків держав, у тому числі центрально-азійських країн СНД, валом валили до іракського посольства в Стокгольмі, де їм вручали заповітні кірочки. По Швеції та Норвегії поповзли чутки про те, що паспорти насправді продавалися. Міністерство юстиції викликало посла Іраку, однак той заявив, що підставою для видачі паспортів стали цілком достовірні документи…
У будь-якому разі ні Швеція, ні яка-небудь інша країна поодинці припинити подібну практику не може. Ті ж шведи головну небезпеку вбачають у «дірі на півдні». З Північної Африки та країн Сходу до Іспанії йде найбільший потік нелегалів, яким Мадрид періодично надає амністію. Зараз в Іспанії «під землею» живуть близько мільйона нелегалів. При отриманні посвідки на проживання та подальшого іспанського громадянства багато хто з них спрямовуються на північ Європи, до кращих соціальних умов. ЄС намагається залатати «іспанську діру», запропонувавши цілий пакет заходів. Серед них – створення об'єднаної європейської прикордонної служби, яка виловлює нелегалів на кордоні, а також організація Центрів зайнятості в проблемних країнах Близького Сходу та Північної Африки. У цих центрах місцеві жителі зможуть завербуватися за контрактом на роботу на ферми та в будівельні компанії європейських держав, переставши поповнювати собою ряди нелегалів.
Сергей ЛОПАТНИКОВ, Александр МИНЕЕВ,
Сергей ЗОЛОВКИН, Алексей СМИРНОВ.
Новые Известия