Практично кожен метр узбережжя на популярних в Італії курортах зайнятий приватними пляжами. Тут є все – від парасольок та зручних лежаків з шезлонгами, до комфортабельних роздягалень з душем та кафе. Такому комфорту можна тільки радіти, якби не одне «але». Комфорт коштує дорого – десятки євро, що по кишені далеко не всім відпочивальникам.
Натовпи місцевих жителів, як завжди, кинулися цього літа на міські та муніципальні пляжі, де на них чекав інший неприємний сюрприз. Незалежно від того, коли б вони не приходили на міський пляж Діано Марини, місць на ньому завжди не вистачало. Нечисленні купальники, всі як на підбір похилого віку, розстилали рушники на найбільш «стратегічних» позиціях, під деревами та ближче до моря, і стверджували, що їхні знайомі та рідні, для яких вони «забили» найбільш зручні місця, ось-ось підійдуть. Знайомі та рідні дійсно підходили, але не «ось-ось», а не поспішаючи, годин до 10-11. Коли терпіння городян лопнуло, вони почали писати скарги до муніципалітету. Звідти до рятувальної служби Діано Марини надійшло розпорядження розібратися.
Рятувальники з'явилися на міському пляжі, коли ще не було й шостої години ранку. На цей час на піску вже акуратно лежали кілька десятків рушників, між якими з войовничим виглядом розгулювали шестеро літніх людей. Оштрафувавши пенсіонерів за порушення закону, рятувальники для наведення порядку пообіцяли, якщо знадобиться, ходити на міський пляж щодня.
Діано Марина не є якимось унікальним містом. Подібне відбувається в Італії повсюдно. На сусідньому курорті, в Чіаварі, наприклад, найрозумніші відпочивальники залишають на міському пляжі замкнені на ніч на амбарні замки парасольки та шезлонги, щоб з'явитися наступного дня і зайняти вже готові місця. Причому перед відкриттям літнього сезону муніципалітети приморських курортів вирішили зрівняти в правах усіх італійців, незалежно від їхнього матеріального становища, і зобов'язали власників платних пляжів безкоштовно пропускати через свою територію всіх бажаючих скупатися. Власникам пляжів це рішення, природно, не сподобалося. Відвідуваність приватних зон відпочинку різко впала. Адже люди, які заплатили гроші за вхід, мають право розраховувати на тишу та спокій, а натомість їм доводиться миритися з тими, хто снує туди-сюди і заважає відпочивати «зайцями».
Крім того, постанова місцевої влади була складена нашвидкуруч, без урахування «тонкощів моменту». Наприклад, суспільним надбанням, куди доступ дозволено всім, вважається смужка берега завширшки п'ять метрів, через яку «зайці» повинні заходити в море та виходити з нього. При цьому їм заборонено не тільки сидіти, лежати або засмагати біля води, але й класти на пісок речі. У тому числі й рушник, і взуття! Виходить, що безквиткові зобов'язані заходити на платний пляж вже роздягненими та босоніж. Потім вони повинні, не зупиняючись, пройти до моря, швидко скупатися і так само, не зупиняючись, покинути територію пляжу.
Представники Асоціації споживачів, які стежать за виконанням постанови, тепер щодня, з рулетками в руках, вирушають у рейди по приватних пляжах. На їхню думку, дія нового правила має поширюватися на всіх. Ті, хто заплатив за вхід на приватний пляж відпочивальники, впевнені вони, теж не мають права лежати на п'ятиметровій смузі в шезлонгах і залишати біля води рушники та інші речі.
До речі, «пляжні війни» відбуваються не лише в Італії. Мільярдер Девід Геффен, засновник та власник кіностудії DreamWorks, довго намагався закрити доріжку, що веде на розташований перед його віллою в Малібу громадський пляж, але після тривалих три роки судів програв і був змушений поступитися. У Норвегії закон дозволяє вільно ходити по «необробленій» землі, до якої належать і всі пляжі. Власники ряду будинків на березі моря зараз судяться з владою і вимагають його скасування.
Сергій ЛАВІНОВ. Нові Вісті