До цього гонщика ставитися байдуже просто неможливо. За великим рахунком, уся сучасна «Формула-1» ділиться на шанувальників Шумахера і тих, кому його успіхи не дають спокійно жити. Перших і других приблизно однакова кількість. Одні постійно нагадують, що Шумахер виграв таку кількість гонок, завоював стільки чемпіонських титулів, що поруч із ним нікого й поставити не можна, інші відзначають, що протягом усієї кар'єри «Червоний барон» робив на трасі маленькі підлості, які, на його думку, допомагали йому залишити конкурентів позаду.
Насправді, Шумахер – останній із могікан. Він бився з Айртоном Сенною та Аленом Простом, він обганяв і наздоганяв Міку Хаккінена та Жана Алезі, а тепер його конкурентами є Фернандо Алонсо та Кімі Райкконен. Саме з Шумахером нерозривно пов'язана історія «Формули-1» останніх п'ятнадцяти років. Згадаймо про те, як прийшов у королівські гонки німецький спортсмен, і чого він встиг досягти.
Лондонський таксист
Варто зазначити, що Міхаель Шумахер, як і практично всі автогонщики, розпочав свою кар'єру з картингу. Перший карт зробив йому сусід батька (Рольфа Шумахера), зібравши його з газонокосарки, а потім уже сам батько подарував Міхаелю старий, але справжній карт. Однак навряд чи світ автогонок дізнався б свого майбутнього героя, якби не три людини, які зробили серйозний вплив на становлення Шумахера як автогонщика.
Першим був друг сім'ї Шумахерів Юрген Ділк, який подарував юному даруванню справжній новий карт. Сталося це буквально за пару днів до того, як Міхаель Шумахер мав намір подати заяву до футбольної школи, заняття в якій були по кишені його сім'ї. Але Ділк врятував Шумахера для автоспорту. Він возив десятирічного Міхаеля на всі картингові гонки, а також допоміг Рольфу Шумахеру побудувати в Керпені власний картодром, на якому майбутній рекордсмен міг відточувати свою майстерність.
Міхаель Шумахер виграв у своїй віковій групі майже всі змагання з картингу, в яких брав участь, однак фінансові проблеми змусили його в 1986 році знаходити час не тільки на виступи в гонках, але й на роботу механіком в авторемонтній майстерні. Ось тут Шумахеру допоміг другий чоловік, який потім зайняв важливе місце в його житті. Ним виявився співвласник однієї з команд «Формули-3» Віллі Вебер. Проникливий менеджер миттєво розгледів у Шумахері майбутнього супергонщика і підписав з ним довгостроковий контракт.
Саме Вебер проштовхнув Міхаеля Шумахера як учасника програми Mercedes Junior, за якою німецький автогігант фінансував підготовку молодих гонщиків. І саме Вебер, який мав серйозні зв'язки у світі «Формули-1», найшвидше зреагував на інцидент, який відкрив Міхаелю дорогу в королівські гонки. Річ у тім, що в середині сезону 1991 року бельгійський гонщик команди Jordan Бертран Гашо в Лондоні потрапив в автомобільну аварію, перебуваючи в таксі. В аварії був винен водій таксі. 28-річний Гашо, розлючений поведінкою водія, посварився з ним, і під час сварки погрожував йому газовим пістолетом. Бельгієць порушив англійські закони, застосувавши газову зброю, і суд присяжних постановив, що пілот «Формули-1» деякий час проведе у в'язниці Брікстон (на той час занедбаного та обвітшаного закладу). Невідомий англійський таксист, таким чином, залишив вакантним місце в стайні Jordan. Власник команди Едді Джордан терміново почав шукати заміну і піддався вмовлянням Вебера.
Ірландець вирішив, що 22-річний Шумахер як рента-драйвер виглядатиме непогано, а його спонсори поповнять бюджет команди. Але Міхаель просто підірвав «Формулу-1». У кваліфікації Гран-прі Бельгії в Спа він посів сьоме місце, пропустивши вперед лише потужні Williams, McLaren і Ferrari. У гонці німець не зміг доїхати до фінішу, але своєю агресивною манерою їзди вразив босів усіх команд без винятку.
Сім чемпіонських титулів
Тоді й припустити ніхто не міг, що цей молодий німець найближчим часом стане грозою всіх авторитетів. Буквально через два тижні після дебюту в Спа контракт з Міхаелем Шумахером підписав Benetton, яким тоді керував Флавіо Бріаторе, а технічним штатом – Росс Браун і Рорі Бірн. Хитрий Бріаторе, як і Вебер, миттєво розгледів у німці майбутнього чемпіона.
Безсумнівно, італійський менеджер порушив усі канони «Формули-1» у плані трансферної політики, але юридично все було законно. Справа в тому, що адвокати, найняті Бріаторе, знайшли в контракті Шумахера з Jordan кілька лазівок, які в підсумку дозволили розірвати договір. Проти переходу Шумахера з Jordan в Benetton виступили буквально всі, навіть легендарний бразилець Айртон Сенна. Але поступово розмови про місце Міхаеля в кокпіті боліда «Формули-1» затихли, і його кар'єра почалася по-справжньому.
Талант, майстерність, працьовитість і удача визначили успіх Шумахера. Менеджери Benetton почали будувати команду навколо новачка. Німець прогресував гігантськими темпами, а разом з ним міцніла й команда. У 1992 році він став третім, а в 1993 році – четвертим у чемпіонаті пілотів. До 1994 року для майбутньої зірки світового автоспорту були створені ідеальні умови для перемоги. Такі гіганти, як Найджел Менселл, Нельсон Піке та Ален Прост залишили королівські гонки. Залишався Айртон Сенна, який перейшов з McLaren у Williams, але бразильський «чарівник» загинув у травні 1994 року, не впоравшись із машиною, що отримала технічні пошкодження, у повороті Тамбурелло на трасі в Імолі.
Здавалося, конкурентів у Міхаеля Шумахера вже немає, але напарник Сенни британець Деймон Хілл підтримав честь Williams, до останньої гонки зберігаючи шанси на чемпіонський титул. Тоді німець уперше змусив говорити про себе як про брудного пілота. На останньому Гран-прі сезону в Австралії він вилетів з траси, але встиг вибити й того, хто їхав слідом Хілла, зберігши мінімальну очкову перевагу. У наступному сезоні перевага Шумахера над Хіллом була вже незаперечною.
А перед початком сезону 1996 року німець перейшов у Ferrari – команду, яка нічого не вигравала з 1979 року. Ні величезний бюджет, ні запрошення найкращих гонщиків та менеджерів – нічого не допомагало. Боси FIAT вирішили, що для відновлення колишньої репутації потрібен гонщик, навколо якого згуртувалися б усі. Таким виявився Шумахер. Німець підписав з Ferrari довгостроковий контракт, за яким отримав стільки грошей, скільки не отримував ніхто і ніколи у світі автогонок.
Разом з ним у команду прийшов французький менеджер Жан Тодт, який став спортивним директором, а також гуру «Формули-1» Росс Браун, який став директором технічним. Команда була створена заново і за короткий період часу перетворилася на грізну силу. Навіть на не найкращому боліді Шумахер примудрявся вести боротьбу за чемпіонство. У 1996 році він програв Хіллу, а в 1997-му, маючи перевагу в одне очко перед канадцем Жаком Вільньовом (Williams), в останній гонці сезону в Хересі вибив його з траси.
Очевидно, Шумахер розраховував на повторення історії 1994 року, але цього разу чиновники Міжнародної федерації автоспорту вчинили дуже жорстко, дискваліфікувавши дворазового чемпіона світу і позбавивши його всіх зароблених у сезоні очок. У 1998 і 1999 роках Шумахер програвав боротьбу за чемпіонство фіну Міці Хаккінену з McLaren, але у 2000 році приніс «жеребцям з Маранелло» довгоочікуваний чемпіонський титул.
Концентрація зусиль Ferrari навколо Шумахера принесла свої плоди. Потужний технічний штат, серйозна фінансова підтримка з боку FIAT, великі спонсорські контракти, на які рекламодавці йшли заради Шумахера – все це не могло врешті-решт не позначитися. Італійська команда перетворилася на переможний механізм, який іноді давав дрібні збої, але регулярно приносив результат. 2001-2004 роки не змінили нічого у розстановці сил на формулічному небосхилі – був Шумахер і були всі інші, причому німець регулярно вигравав.
Ставши семиразовим чемпіоном світу, побивши всі мислимі та немислимі статистичні рекорди, «Червоний барон» (це прізвисько закріпилося за Шумахером після переходу в Ferrari) ледь не вбив «Формулу-1». Він позбавив її інтриги, раз у раз першим перетинаючи фінішну риску. Він залишився одним із представників тієї епохи, яка їздила ще на не напханих складною електронікою болідах, коли майстерність гонщика вирішувала все. Він зумів пристосувати нові реалії «під себе» і продовжував перемагати.
Хтось із гонщиків минулих років назвав Шумахера найпрагматичнішою людиною в історії «Формули-1», яка вміє домагатися результату будь-якими способами. При цьому Шумахеру пригадують усі «брудні» епізоди, якими, насправді, рясніє його кар'єра. Але ці епізоди меркнуть перед однією обставиною, про яку забувають його недоброзичливці. Він фактично поодинці підняв з колін легендарну команду, прищепив їй німецьку акуратність та відповідальність.
Чемпіон світу 1992 року Найджел Менселл називав гонщика наконечником стріли. Якщо лук натягнутий погано - стріла до цілі не долетить, яким би гострим не був наконечник. Міхаель Шумахер спростував твердження Менселла, змусивши лучника напружувати всі м'язи, лук гнутися, а тятиву дзвеніти. У цьому його принципова відмінність від усіх інших пілотів, які виходять з ним на трасу.
Остання гонка в Монці
Останньою гонкою Міхаеля Шумахера в «Формулі-1» буде Гран-прі Бразилії, який відбудеться в Інтерлагосі 22 жовтня поточного року. На той час Міхаель Шумахер може стати восьмиразовим чемпіоном світу. Справа в тому, що після Гран-прі Італії, на якому легендарний німець оголосив про те, що поточний сезон для нього – останній, він відстає від діючого чемпіона світу та лідера сезону іспанця Фернандо Алонсо з Renault всього на два очки.
Кваліфікацію перед Гран-прі Італії Міхаелю Шумахеру виграти не вдалося – це зробив Кімі Ряйкконен, а семиразовий чемпіон світу стартував з другого місця. Після старту Міхаель спробував вирватися вперед, однак випередити Ряйкконена одразу він не зумів, але міцно "сів на хвіст" пілоту McLaren. Ряйкконен першим вирушив у бокси на дозаправку, і Міхаелю вистачило всього кількох кіл, щоб скоротити розрив і випередити Кімі. Після того, як сам Шумахер побував у боксах і повернувся на трасу, Ряйкконен вже був позаду. Подібним прийомом Шумахер користувався вже не раз – йому завжди вдавалося зібратися і показати кілька феноменально швидких кіл, які дозволяли випередити суперників. Що характерно, для Шумахера, здається, все одно, хто заїде в бокси першим – залишаючись один на трасі, він був настільки швидкий, що його суперник, виїжджаючи з піт-лейн, майже завжди опинявся позаду.
Боротьби між Шумахером і Алонсо цього разу так і не сталося. Пілот Renault стартував з десятої позиції, після того, як його було покарано за блокування Феліпе Масси під час кваліфікації. Фернандо майже одразу зміг прорватися на шосте місце, де він "уп'явся" в болід Дженсона Батона. Британця Алонсо випередив під час піт-стопу, після чого довгий час їхав п'ятим. Під час останньої, другої дозаправки Алонсо, здавалося, пощастило: він разом випередив і Массу, і Кубицю. Однак щастя вболівальників Renault було недовгим – з боліда Алонсо повалив білий дим, і іспанець закінчив гонку.
У Монці також варто відзначити успіх нового пілота команди BMW Sauber Роберта Кубиці. Молодий польський гонщик, який проводив своє третє Гран-прі у Формулі-1, зміг на старті вирватися з сьомої на третю позицію і утримати її до кінця гонки. Результат – перший, і цілком заслужений подіум у кар'єрі.
Перемога в гонці, коли головний суперник у чемпіонаті не зміг фінішувати – найкраще, чого міг бажати Шумахер від домашнього для Ferrari Гран-прі. Коли він йшов до свого 153 подіуму, вболівальники ще не знали, що за кілька хвилин буде оголошено про завершення кар'єри найкращого (зі статистикою не посперечаєшся) гонщика в історії чемпіонату. А сам Міхаель, схоже, прощався і з публікою, і з командою: на подіумі, як нам здалося, він ледь стримував сльози.
Як би не закінчився нинішній сезон, за свою кар'єру в «Формулі-1» Міхаель Шумахер досяг видатних результатів. Він 245 разів стартував на етапах Гран-прі, здобув 90 перемог, 153 рази фінішував на подіумі, 68 разів стартував з поул-позиції, 114 разів – з першої лінії, набрав 1.354 очка, проїхав у гонках 65.344 кілометра. Навряд чи комусь із діючих гонщиків найближчим часом вдасться хоча б наблизитися до цих досягнень, – швидше за все, це рекорди з розряду вічних.
Місце Шумахера в Ferrari тепер займе фін Кімі Райкконен, найкращий гонщик 2005 року, який все ще мріє про те, що одного прекрасного дня стане чемпіоном світу. Можливо, він змусить італійських тіффозі менш болісно сприймати відхід з гонок свого кумира. Що стосується власне «Формули-1», то вона буде тепер зовсім іншою. З неї пішла ціла епоха, яку уособлював геніальний німецький автогонщик. У наступному сезоні за ним сумуватимуть усі, в тому числі й недоброзичливці. «Червоний барон» здав свої права…