Минулого тижня американський важковаговик Шеннон Бріггс посперечався за звання чемпіона світу за версією WBO у надважкій вазі з володарем цього титулу білорусом Сергієм Ляховичем. 11 листопада українець Володимир Кличко, володар титулу чемпіона за версією IBF, поміряється силами з Келвіном Броком на легендарній арені в «Медісон-сквер-гарден» у Нью-Йорку. А 10 грудня російський боксер і діючий чемпіон світу за версією WBC Олег Маскаєв відстоюватиме свій титул у бою з Пітером Охелло.
Виникає питання: чому ж чемпіонів так багато? «Итоги» спробували розібратися, у чому коріння подібного різноманіття версій і куди це може привести професійний бокс.
Конкуруючі фірми
Уявіть на секунду, що така сама, як у боксі, ситуація виникла у футболі. Бразилія, Німеччина, Франція та Італія — кожна збірна отримала по титулу. Начебто нікому не прикро. Приблизно раз на рік чемпіони за підказкою своїх менеджерів захищають титул, граючи з тим, хто займає високе положення в рейтингу, складеному за досить туманними критеріями. Яка з цих команд найсильніша у світі? Та ніяка. Всі одразу й ніхто зокрема. Але річ у тім, що у футболі цінний сам титул, до якого йдуть чотири роки (чи то чемпіонат світу чи Європи), а в боксі — радше протистояння особистостей, факт бою, сутичка. Бою потрібен гучний титул (не за звання ж чемпіона району боремося!), приваблива афіша — тоді цей продукт легше продати. Якби чемпіон світу був єдиним, то публіка змогла б побачити лише один титульний бій на рік, ну два з великою силою, тому що більшого навантаження не витримають навіть ці кам'яні щелепи й залізні організми. Адже в надважкій категорії обмежень за вагою фактично не існує, тут хлопці зростом під два метри й вище з вагою далеко за сто кілограмів молотять один одного пудовими кулаками з неймовірною силою. За поєдинок, якщо судити за суддівськими записками, боксер пропускає понад сто ударів силою в тонну: уявіть, на вас сто разів за годину-півтори падає автомобіль. Гадаю, що й одного разу буде достатньо. Майже після кожного бою учасникам доводиться лягати в лікарню. Багато великих боксерів, наприклад Мохаммед Алі, з віком починають страждати на такі недуги, як хвороби Альцгеймера та Паркінсона... Одним словом, виходити на ринг частіше рішуче неможливо. Звісно, є ще безліч претендентів на місце в еліті, але бої за їхньої участі, які називають рейтинговими, приваблюють набагато меншу аудиторію. Між тим потреба дивитися бокс існує, і, якщо вірити телерейтингам, вона зростає. Словом, для того щоб титульних боїв було більше, потрібно більше титулів. Тому й виникають версії різних організацій, які цілком мирно уживаються в професійному боксі.
Made in USA
Хоча всі ці організації називають себе всесвітніми або, на крайній випадок, міжнародними, орієнтовані вони передусім на американський ринок і отримують гроші з американських джерел. В основному від телебачення, яке транслює бої на платних каналах. Найбільші з них - Showtime і HBO - мають величезну аудиторію. Наприклад, кількість передплатників кабельної мережі HBO, що входить в імперію Time Warner, становить 35 млн осіб (вітчизняній публіці ця мережа відома завдяки серіалам «Секс у великому місті» та «Клан Сопрано»). До передплатників платних каналів приєднуються ще й любителі боксу, які спостерігають за поєдинками вибірково за системою pay per view, тобто «плати і дивись». У результаті набираються колосальні суми. Щоправда, тепер вони суттєво менші, ніж у часи, коли на ринг виходили Майк Тайсон або Евандер Холіфілд. Ці монстри боксу отримували гонорари в десятки мільйонів доларів. Для порівняння: Миколі Валуєву за останній бій з Монті Барреттом заплатили всього мільйон. Більше того, для популяризації величезного «російського ведмедя» в Штатах промоутери показали шоу на загальнодоступному каналі, тобто безкоштовно, що досить рідко для поєдинків такого рівня. Та й самі промоутери, до речі, при цьому взагалі нічого не заробили, вважаючи: спочатку потрібно вкласти гроші, а потім збирати врожай.
Чому ж так відбувається? Справа в тому, що інтерес до боксу в Америці дещо спав. І тому є логічне пояснення. Довгі роки чемпіонами світу з боксу серед важковаговиків були афроамериканці. І тамтешні промоутери давно шукали, як вони самі казали, «великий білий кулак», аби розбавити компанію чорношкірих хлопців. Але коли таких хлопців з'явилося одразу четверо, а їм на п'яти наступають ще щонайменше двоє - росіянин Олександр Повєткін, олімпійський чемпіон Афін, і узбецький боксер Тимур Ібрагімов, - місцевий шоу-бізнес трохи задумався. Відповісти Америці наразі практично нема кому. Це явно загрожує добробуту організаторів боїв і, зокрема, чотирьох організацій, які контролюють весь процес. Американська публіка набагато більше цікавиться «товаром» made in USA, ніж усім іншим. Звісно, сиквел кіношної історії про російського боксера Івана Драго значно підняв би рейтинги, а отже, і доходи, але за наявності Роккі. Якщо ж Роккі немає, то історія для американців стає нецікавою.
Взагалі бокс, як не дивно, дуже нагадує за своєю кухнею та антуражем шахи, хоча важко знайти більш несхожі одне на одного заняття. В одному випадку спортсмени працюють головою, а в іншому - переважно в голову. Так само, як і в шахах, у боксі прийнято розповідати багато цікавого про майбутнього опонента, фехтувати газетними інтерв'ю та обирати собі суперника простішого. Після завоювання титулу в справу йде тактика «ухилення» від найсильнішого противника під будь-якими приводами. Словом, роль особистості надзвичайно висока. Однак, як свідчить історія, без цих самих особистостей, хай навіть з огидним характером, видовище втрачає гостроту і перетворюється на маловікавну жуйку. Наприклад, після того як з шахів пішов Каспаров, титул чемпіона світу чимало знецінився. Коли перестав виступати Майк Тайсон, дивитися за тим, що відбувається, стало не так цікаво. І справа навіть не в тому, що ніхто не відкушує опоненту пів вуха. Тайсон же, окрім своєї кровожерності, чудово боксивував.
Тож які ж найближчі перспективи важкої ваги в професійному боксі? Зрозуміло, що промоутери так справу не залишать. Миритися з ситуацією, коли бої вигідніше проводити в Європі, а не в США, вони навряд чи стануть. А щоб подолати цю тенденцію, необхідний американський чемпіон. Поки на горизонті він не проглядається, тому можлива «реанімація» раніше діючих. Для цього згодиться навіть англієць Леннокс Льюїс, якого можуть умовити повернутися на ринг. Свого часу він переміг Кличка-старшого. Втім, можливо, гегемонія наших триватиме доти, доки не з'явиться новий Алі, Фрейзер або Тайсон, а в тому, що це станеться, сумніватися не доводиться. Інше питання – коли? Бувало, пошуки нового «бокс-символу» затягувалися надовго...