Зокрема, експерти вже давно закликають уряд використати досвід Німеччини та створити преференції для натуралізації російськомовного населення колишніх союзних республік, у тому числі тих, хто народився в РРФСР.
ПРОБЛЕМИ БЕЗ РІШЕННЯ
Більшість незалежних експертів вважають, що для Росії, як і для будь-якої європейської держави, вельми актуальними є проблеми демографії та залучення трудової міграції. Визнають це й чиновники, констатуючи, що через недосконалість системи натуралізації Москва несе прямі фінансові витрати. Згідно з неодноразово озвученими представниками ФМС даними, щорічні економічні втрати Росії від нелегальних мігрантів становлять близько $8 млрд, у тому числі через те, що доходи нелегалів минають російську скарбницю.
Інша проблема — демпінгові розцінки на послуги гастарбайтерів, чисельність яких у Росії коливається від 7 до 14 млн. В умовах нульового оподаткування вони є свідомими переможцями в конкуренції за робочі місця з російськими безробітними, чисельність яких, за даними Росстату, перевищує 5 млн осіб. «Іммігранти нам потрібні, — заявив, виступаючи нещодавно в ефірі телеканалу «Росія», голова ФМС Костянтин Ромодановський. — Це об'єктивна необхідність. І тому потрібно використовувати можливості імміграції в інтересах Росії. І люди повинні це розуміти».
При цьому у сфері залучення та легалізації мігрантів Росія має колосальні переваги перед країнами Старого Світу. Гігантський ресурс трудових переселенців розташований уздовж кордонів країни, а залучення цих «робочих рук» не обтяжене такою проблемою, як культурна асиміляція переселенців. Адже йдеться про близьких росіянам «до ступеня ідентичності» людей, об'єднаних єдиною мовою, культурою та традиціями.
Тим не менш, незважаючи на гостроту цих проблем, уже понад десять років Москві не вдається розробити ефективні підходи до їх вирішення. Незрозумілість позиції уряду ілюструє і доля міграційного відомства, яке постійно змінює «дах» то одного, то іншого міністерства. Створена в 1992 році ФМС (на базі Головного управління з сільськогосподарського переселення та організованого набору робітників при Раді міністрів СРСР) мала допомогти натуралізуватися біженцям і вимушеним мігрантам головним чином з колишніх союзних республік. І, незважаючи на мізерне фінансування, служба чимало зробила для переселенців. Але наприкінці 90-х років ФМС опинилася підхоплена вихором адміністративної реформи — її то ліквідовували, то реструктуризували, то приєднували, поки нарешті Служба не осіла в МВС, яке сьогодні є «куратором» цього самостійного відомства. Не рідше змінювалися й керівники ФМС, — достатньо сказати, що з 2001 року її двічі очолював одна й та сама людина — Андрій Черненко.
Призначення ж минулого літа на цю «розстрільну» посаду колишнього глави Департаменту власної безпеки МВС Костянтина Ромодановського свого часу викликало масу чуток. Адже його називали «государевим оком», людиною, спеціально відрядженою президентом з ФСБ до МВС. У зв'язку з цим у ЗМІ почали висловлюватися припущення, що статус ФМС може бути підвищений. А на одній із зустрічей з громадськістю президент не виключив, що Міграційна служба взагалі буде виведена з підпорядкування МВС і перетвориться на самостійну цивільну структуру. «Спочатку ця служба була цивільною, але повністю налагодити її роботу та управління не вдалося, і тому її занурили в МВС», — зауважив президент.
А МИ ВАС НЕ ЧЕКАЛИ!
«Головне, над чим варто замислитися, — це інтеграція іммігрантів у суспільство, — вважає керівник Центру демографії та екології людини Анатолій Вишневський. — Тут основне завдання — зберегти російську мову, культуру, а в нас насамперед думають про розріз очей і колір волосся. Звичайно, найбажаніші іммігранти для нас — це росіяни та російськомовні, другий ешелон — громадяни колишніх радянських республік, які здебільшого знають російську мову і близькі нам за історичним бекграундом». Подібний підхід, до речі, близький до досвіду ФРН, яка активно залучала поволзьких і казахстанських німців, створивши для них особливий, пільговий режим переселення до республіки.
Однак адаптуватися в Росії сьогодні найскладніше саме етнічним російським іммігрантам і російськомовним громадянам колишніх радянських республік. «Цих людей не захищають, але зате оббирають у наших консульських установах, — розповіла Стране.Ru голова організації «Громадянське сприяння» Світлана Ганушкіна. — Треба, щоб наші консульські установи працювали швидко, не змушували людей стояти в нескінченних чергах, оперативно оформляли всі довідки, пересилали до Росії документи, що характеризують людей, яким потрібно терміново переселитися. Люди ж приїжджають сюди і вже в Росії намагаються натуралізуватися, тому що не в змозі вистояти ці величезні черги в консульства. Адже на відміну від гастарбайтерів, які через свою бідність готові задовольнятися хоча б нелегальним становищем, ці люди не згодні жити підпільно. Вони хочуть легально переїхати зі своїми сім'ями, зі своїм майном. Вони не збираються жити на ринку в коробці, вони Росію вважають своєю батьківщиною. Так, ми не можемо прийняти закон про репатріацію росіян за кров'ю. У нас же багатонаціональна країна. Але ми можемо пом'якшити, зробити прийнятним закон про іноземців, включити в нього преференції для тих, хто народився в Росії, чиї батьки, дідусі й бабусі народилися в Росії».
З іншого боку, російськомовні переселенці, які їдуть до Росії, стикаються з тим, що їм ніде жити, ніде працювати, нікому вони не потрібні. «Можливо, вони б усі переїхали давно, але якщо тут немає родичів, немає квартири - ці люди нікому не потрібні. У результаті вони приїжджають, покрутяться і телефонують нам. Але ми вже нічим їм допомогти не можемо, оскільки вони громадяни Росії, а ми займаємося конкретно лише тими росіянами, які перебувають за кордоном. Найчастіше просять допомоги: немає документів, на роботу не беруть, як нам бути? Ми говоримо: коли вас утискали в Туркменії, ми працювали через посольство, через МЗС. А тепер ви в Росії, як усі», - розповіли Стране.Ru у відділі Туркменістану МЗС РФ.
Іншими словами, відсутня державна програма підтримки мігрантів. Вони також не можуть розраховувати на материнський капітал, яким влада Росії підтримує сім'ї з дітьми. Заяву на його отримання можна подавати лише після отримання громадянства Російської Федерації. Планових переселень немає як таких. Немає державної рознарядки про переселення етнічних російських громадян. З деякими державами РФ, у тому числі й з країнами ближнього зарубіжжя, де проживає багато етнічних росіян, укладені угоди про добровільне переселення. У цих країнах існують представництва ФМС. Майбутні переселенці, які їдуть до Росії добровільно (для вимушених переселенців, так само як і для біженців, існує власне законодавче регулювання), отримують там спеціальні сертифікати, які роблять можливим їхній переїзд. Єдиною пільгою, яка надається за цією угодою, є безмитне переміщення особистих речей та майна. Наприклад, мова може йти про один автомобіль або про гроші, виручені за продаж будинку - за умови, якщо влада країни, звідки ви їдете, дозволяє вам його продати. У деяких республіках колишнього СРСР це не так просто.
Решта - на свій страх і ризик. Робота ФМС закінчується оформленням документів. Міграційна служба не займається навіть переїздом майбутніх повноправних громадян РФ. Держава не несе відповідальності за те, де житимуть добровільні переселенці, де працювати. Виникають і складнощі юридичного порядку: на місцях не завжди сприймають дозвіл на переселення як документ, який сигналізує про законний перетин кордону. «При перетині кордону людині ставлять штамп у паспорт. Але в нас існує міждержавна угода про переселення, згідно з якою віза не проставляється. Але десь у глибинці якийсь дільничний може запитати під час перевірки паспортного режиму: а де у вас штамп у паспорті? Де у вас в'їзна віза?», - розповідають у відділі міжнародних зв'язків управління правового забезпечення ФМС.
Ось і телефонують люди до МЗС, до ФМС, до МВС: а ось ми переселилися, а які нам покладені пільги? Не потрудившись дізнатися про своє незавидне становище заздалегідь, вони переселяються в РФ з масою звичайних російських проблем: пошук житла, роботи тощо. Виходить, що ті люди, які мали можливість переїхати та отримати підтримку від родичів або в яких достатньо власних матеріальних засобів, - вони вже давно переселилися. За кордоном залишилися співвітчизники, статус яких не дуже чітко визначений у чинному законодавстві, і це має свої причини: воно було складене нашвидкуруч, на початку 1990-х років, коли народ валом валив у РФ після розпаду СРСР, і міграційні відомства були буквально перевантажені роботою. Виходить, що зараз у цих покинутих росіян і стимулу немає добровільно переселятися в РФ, окрім, звісно, сумнівної пільги від безмитного провозу особистого майна.
ДРАКОНІВСЬКИЙ ЗАКОН
Досить «оригінальний» підхід до вирішення міграційних проблем існує в законодавчій сфері. Спочатку кілька мільйонів людей, які вважалися формально громадянами Росії та проживали в країні, були фактично позбавлені громадянства після того, як 1 липня 2002 року набрав чинності новий закон «Про громадянство». Нагадаємо, що за старим законом усі, хто проживав у Росії в 1992 році, на день набрання чинності новим законом визнавалися її громадянами, якщо тільки вони не висловлять протилежного бажання. Новий закон визнав їх усіх «негромадянами», спорудивши між ними та натуралізацією справжню Велику китайську стіну з численних умов прийняття до громадянства.
«З колосальними труднощами нам вдавалося відстоювати права цих людей, - говорить голова організації «Громадянське сприяння» Світлана Ганушкіна. - Ми отримували судові рішення про те, що люди проживали в Росії на момент 6 лютого 1992 року, після чого йшли в міліцію із заявами про натуралізацію, де домагалися остаточної перемоги. І то це стало можливим значною мірою завдяки втручанню заступника голови Верховного суду Віктора Жуйкова. А так було практично неможливо переконати чиновників, що якщо людина в силу закону автоматично визнається громадянином Росії, але не оформила громадянство, то жодним новим законом її не можна позбавити громадянства».
Півтора року навколо цієї проблеми кипіла справжня Бородінська битва, однак робота над поправками почалася лише після того, як відмашку на зміну закону дав президент, розкритикувавши цей акт у своєму посланні до Федеральних Зборів. І після того, як проєкт поправок надійшов до парламенту, центристи, які ще нещодавно топили будь-яку лібералізацію, восени 2004 року поспішно за них проголосували.
Чинний сьогодні закон створює для ряду категорій спрощений порядок натуралізації, зокрема для іноземних громадян та осіб без громадянства, зареєстрованих за місцем проживання в Росії станом на 1 липня 2002 року. А колишні громадяни СРСР, зареєстровані за місцем проживання в Росії станом на 1 липня 2002 року, будуть натуралізуватися без дотримання «цензу осілості», вимог про джерело засобів до існування та володіння російською мовою, а також без подання виду на проживання, якщо вони до 1 січня 2006 року заявлять про свій намір набути громадянство РФ. «Громадянство змогли отримати хоча б ті, хто мали постійну прописку в Росії, отримали освіту в нашій країні, мають батьків або повнолітніх дітей - громадян Росії, - розповіла Светлана Ганушкина. - Зараз пропонується продовжити цей період ще на 2 роки».
Було вжито й інших кроків для вирішення низки проблем. Так, цього року було введено міграційну картку нового зразка для іноземців, продовжено термін перебування (до 90 діб) без реєстрації для українських громадян. З іншого боку, було значно посилено відповідальність за порушення режиму реєстрації - зросли адміністративні штрафи за використання «чорної» робочої сили (до 3.000 МРОТ), а КК поповнився ст. 322.1, за якою за організацію незаконної міграції можна сісти на 5 років. Іншими словами, держава намагається всіляко примусити компанії реєструвати гастарбайтерів.
Втім, експерти вважають такі кроки півзаходами. «Головною перешкодою для легалізації мігрантів із колишніх союзних республік залишається закон «Про правове становище іноземних громадян у РФ», - пояснила Светлана Ганушкина. - Ось конкретний приклад: москвич, громадянин Росії з шістьма дітьми, одружений на українці. Вона не могла отримати дозвіл на тимчасове проживання, тому що їй потрібно було підтвердити, що в неї є кошти в розмірі прожиткового мінімуму на три роки. Нам вдалося допомогти їм, але можу сказати, що фактично співробітники міграційного відомства пішли на порушення власного закону».
Правозахисники розраховують, що в майбутньому політика держави буде пом'якшуватися. На користь готовності влади піти назустріч мігрантам свідчить і виступ Ромодановского в ефірі телеканалу «Россия». «Ми сподіваємося, що наступного року зуміємо легалізувати або визначити правовий статус близько мільйона людей, - зазначив він. - Тоді люди в нас не будуть ховатися по якихось підземеллях, а будуть спокійно працювати, будуть якимось чином інтегровані в трудову діяльність». Глава ФМС зазначив, що всі зусилля служби «спрямовані на те, щоб кожен іммігрант, який прибуває на територію Росії, отримав свій правовий статус».
Филипп СТЕРКИН, Ангелина ТИМОФЕЕВА,
Наталья КОРЧМАРЕК.