Вояж на хорватські курорти Адріатичного моря стає зараз звичним і популярним відпочинком. Не те щоб зовсім уже модне місце, але все-таки близьке до нього. Самі хорвати докладають чимало зусиль для просування на складному туристичному ринку своєї торгової марки, пише журнал «Новые рубежи».
Туризм - загальнонаціональна політика
Курорти Хорватії потрібні, в першу чергу, самим хорватам. Розбита війною економіка країни не має інших шляхів оздоровлення, окрім туристичного бізнесу. Справляє враження та одностайність, з якою весь хорватський народ у єдиному пориві відновлює свою туристичну репутацію. «Відновлює» - навіть не те слово: створює майже на порожньому місці. І, треба віддати належне, не без успіху. Чому на «порожньому»? Адже курорти на східному березі Адріатики здавна користувалися заслуженою репутацією, і народ із навколишніх, позбавлених теплого моря країн (в післявоєнні роки - в першу чергу з Німеччини) сюди стікався тисячами.
Так-то воно так, та от тільки відомо все це було під маркою «Югославія». Такого бренду, як «Хорватія», на туристичному ринку не існувало! Наприкінці 1990-х країні, що здобула незалежність, довелося починати з нуля. Та це ще півбіди, якби не війна. У бойові дії країна виявилася втягнутою з 1991-го по 1995 роки після розпаду Югославії, частиною якої вона довгі роки була. Реально про закінчення воєнної години можна говорити до початку 1997-го. Про те, що ж тоді реально відбувалося, продовжують судити та рядити політики, поступово передаючи таке невдячне заняття історикам. Хоча розвішані в колишніх гарячих точках меморіальні таблички говорять про «агресію Сербії та Чорногорії проти незалежної Хорватії», мова все-таки йде здебільшого про руйнування, заподіяні, по суті, громадянською війною. Хорвати палили будинки сербів, що жили з ними по сусідству, а ті, відчуваючи підтримку регулярної югославської армії, своєю чергою громили хорватів. Справжні бої велися лише в деяких, до того ж зовсім не туристичних районах. Не заглиблюючись у складні питання на кшталт «Хто перший почав?» або «Хто правий, хто винуватий?» (у вересні минулого року президенти Сербії, Чорногорії та Хорватії офіційно принесли взаємні вибачення), лише констатуємо цей факт, він нам ще знадобиться при виборі туристичного маршруту в нинішній ситуації.
Вийшовши з війни, країна опинилася в надзвичайно складному становищі: економіка розбита, старі зв'язки порушені, значних корисних копалин немає. Тільки й є, що Адріатичне узбережжя, - гроші заробляти залишалося лише на ньому. У Хорватії це дуже добре розуміють, тому про що б не доводилося заговорювати з хорватами, розмова обов'язково зверталася до теми про прекрасні курорти на Адріатиці: «Як? Ви там ще не були? Обов'язково подивіться!» Подивитися справді є на що. Хоча на деякі речі очі краще заплющити, а в інших випадках, навпаки, треба тримати їх широко розплющеними.
За кадром
За п'ять з лишком років, що минули після закінчення війни, хорватам вдалося зробити на диво багато. Зараз їхні адріатичні маршрути пропонуються в більшості каталогів найбільших туристичних агентств Європи, а, наприклад, у нас поїздки до Хорватії стали чи не загальноприйнятим ритуалом, здебільшого для людей із «нижчим середнім» статком (якось не дуже рука піднімається написати «середній клас»). Причому всі чомусь переконані, що це дешева країна. Зовсім ні. Ціни на узбережжі (Спліт, Дубровник) у ресторанах і магазинах уже аж ніяк не нижчі за європейські. Загреб, столиця Хорватії, трішки дешевший.
Зростання цін зрозуміле - кількість іноземних туристів стабільно зростає з кожним днем. У 2002 році вона наблизилася до семи мільйонів, на півмільйона більше, ніж роком раніше. У готельному бізнесі є такий важливий показник, як ночівлі, тобто коли турист залишається в готелі на добу і більше. Таких ночівель у 2002-му зафіксовано майже 40 млн. А це гроші! І чималі - при населенні самої Хорватії в 4,5 млн. мешканців.
На першому місці за постачанням клієнтів для хорватського турбізнесу стоїть Німеччина, потім Італія, далі йдуть сусідні Словенія, Чехія, Австрія, Польща. Стрімко зростає кількість наших співвітчизників. Набагато частіше стали з'являтися обережні шведи чи датчани.
Вражаюча перемога далася хорватському турбізнесу нелегко. Знову ж таки через воєнні наслідки. Від міністра у справах туризму пані Паве Жупан Рускович вдалося дізнатися про грандіозні складнощі, з якими зіткнулися при відновленні зруйнованого туристичного господарства. За її словами, Хорватія, єдина з країн, втягнутих у югославський конфлікт, надала для проживання біженців п'ятизіркові готелі. У сусідній Боснії, треба сказати, і надавати було нічого - там їх просто зруйнували. Але на хорватській території воєнні дії мали, як уже говорилося, фрагментарний характер, і основні готельні комплекси, за невеликим винятком, уціліли. Але після перебування в них біженців можна собі уявити, на що вони перетворилися.
Але й це ще не все. Необхідність не просто капітального ремонту, а повної перебудови готелів високого класу наштовхнулася на непереборну відсутність коштів. Як водиться в соціалістичній країні - а Югославія була саме такою, хоча й у більш ліберальному варіанті за моделлю Йосипа Броза Тіто, - готелі належали державі. Тому їх і змусили діяти в державних інтересах. Держава зобов'язалася забезпечити біженців за свій рахунок, а на практиці - за рахунок тих самих госпрозрахункових готелів, де їх поселили. Уряд, зі свого боку, виділяв на день на прожиток приблизно п'ять євро, що явно недостатньо, та й ці гроші надходили нерегулярно. Витрати компенсувалися з бюджету готелів, яких зобов'язали брати кредити в державних же банках, - ті, у свою чергу, підняли відсотки до тридцяти й більше. Таким чином, одна державна структура обдирала іншу.
У підсумку всі великі готелі залишилися з грандіозними боргами, і брати гроші на реконструкцію їм було нізвідки. Спроба подальшої приватизації натрапила на явно недобросовісні пропозиції, і шахрайство з доведеною до плачевного стану готельною нерухомістю набуло загрозливо масового масштабу. Після довгих суперечок уряд прийняв рішення при перепродажі готелю якійсь солідній міжнародній мережі з відомою маркою анулювати всі попередні борги. «Пиріжок» набув певної привабливості, і в Хорватію потягнулися Sheraton, Intercontinental, Hilton, а також трохи менш відомі, але не менш авторитетні Millennium, Wren’s Hotels, Sagrada Hotels.
Але, як зазначила пані Русковіч, три роки були втрачені на дебати навколо старих боргів та умов продажу. Тим не менш, робота виконана титанічна. На узбережжі воєнних ран не помітно зовсім, готелі та історичні центри сяють новизною, система обслуговування діє бездоганно. Чи втримає міністр свою посаду після нещодавніх парламентських виборів, можуть сказати фахівці з хорватської політики, але те, що вона справу знає і веде її грамотно, мабуть, не викликає сумнівів. Один із моїх знайомих німецьких журналістів, що спеціалізується на туризмі, не поскупився на комплімент: «Я б будь-якій країні побажав такого міністра!» Але для Хорватії це не просто одна з галузей економіки, це питання виживання та процвітання країни. Тому й людина на такій посаді має бути відповідальною.
Дивись в обидва
Їхати в Хорватію варто. Від тижневого знайомства з країною залишилися деякі конкретні враження, які склалися у своєрідну пам'ятку на випадок нової поїздки.
По-перше, краще вирушати одразу на узбережжя, минаючи столицю Загреб, незважаючи на її історичні заслуги. У Загребі, звісно, теж багато всього, вартого уваги, але надто вже це за зовнішніми даними цілком європейське місто зіпсоване соціалізмом. Справа навіть не в сервісі, обслуговування тут загалом на рівні, а в якійсь загальній напрузі, яка відчувається в міській атмосфері. Соціалістична пошарпаність і стурбованість на обличчях легко пояснюються нещодавніми подіями, але є не найкращим тлом для відпочинку, всупереч доброзичливим зусиллям господарів. За запевненнями гідів, злочинність у місті не загрожує туризму (рекламні буклети називають Хорватію однією з найбезпечніших країн Європи), і за особистими спостереженнями з цим, мабуть, можна погодитися, коли йдеться про хуліганство та інші серйозні неприємності. Однак усе одно потрібно зберігати пильність: безтурботний швейцарський журналіст, який повісив свій піджак на спинку стільця під час званої вечері - не де-небудь, а в солідному п'ятизірковому загребському «Шератоні» - одразу ж залишився без гаманця. Велика кількість пам'яток не компенсує психологічних витрат, тому краще - прямо до моря, там затишніше.
У країні дуже багато всіляких цікавих місць: замків, маленьких містечок із збереженими історичними центрами, унікальних природних заповідників. Один із них - Плитвицькі озера - з 1979 року входить до скарбниці ЮНЕСКО і є надзвичайно цікавим природним явищем. Вириваючись із гірських надр, струмки та річечки виносять у великій кількості розчинений карбонат кальцію, який за першої ж зручної нагоди випадає в осад і утворює вапнякові пороги. У результаті з'являються заводі та водоспади. Крихкі перешкоди швидко ростуть, але легко ламаються, тому процес має безперервний творчий характер: виникають нові озера, зникають, зливаються старі, збільшується або зменшується висота падіння води, змінюються напрямки потоків. Вся система постійно живе в обрамленні чудових краєвидів - цілком природно, таке місце вже давно облюбували туристи. Плитвицькі озера - лише приклад тих дивовижних картин, які відкриваються під час подорожі Хорватією.
І все ж таки вирушати в таку подорож має сенс лише із застереженнями. По-перше, дуже «повільні» дороги. Автострад небагато (їхня загальна протяжність 1.400 км), вони платні та зосереджені переважно в північній частині країни. Узбережжя та прилеглі до нього визначні регіони дорожники тільки починають по-справжньому освоювати. Таким чином, ідея проїхати Хорватію на власному чи орендованому автомобілі навряд чи обґрунтована: вона потребуватиме занадто багато сил і часу. «Повзти» по вузькій дорозі за якимось громіздким тихоходом - не найприємніше заняття.
По-друге, гнітюче діють розбиті будинки та селища на всьому напрямку південно-західніше Загреба майже до узбережжя, якщо рухатися від столиці до моря. Ці райони завжди вважалися найбіднішими ще в соціалістичні часи. Саме тут сусід ішов на сусіда. Частково будинки відновлені, але багато покинутих, іноді цілі селища пустують. Або на великому колишньому фундаменті маленька будівля, свого роду символ утраченого благополуччя. Пробиті дахи та проламані стіни красивих особняків, розкидані навколо кам'яні уламки - звичайна картина. І не можна сказати, що вона тішить око.
Нічого подібного на узбережжі вже немає. Люди заможніші, та й вкладені сюди сили і засоби дозволили насамперед відновити «вітрину» Хорватії. Ось тут якраз машина може дуже знадобитися: містечка, одне мальовничіше за інше, ланцюжком лежать уздовж Адріатичного моря. Спліт, Дубровник - найвідоміші з них. Але є ще дивовижний Трогір, а якщо додати острови Хвар, Корчулу та багато інших - то повірте, нудно не буде.
Уже один Дубровник за своєю архітектурою незрівнянний ні з чим, раніше побаченим. Своєрідність хорватських міст комусь може подобатися, комусь ні, але вони самобутні, барвисті, багаті на славне історичне минуле. У них привабливо пожити, поринаючи в це минуле, відключившись від настирливої повсякденної суєти.
Сформульований для себе висновок дозволив визначити оптимальний хорватський маршрут: літаком до Спліта або Дубровника (і в тому, і в іншому місті є аеропорти, хоча їхнє оснащення поки що бажає кращого); з готелями тут усе гаразд, їх багато - за різною вартістю та запитами; автомобіль напрокат - і неспішне освоєння узбережжя з усіма його привабливими закутками та численними розвагами (дайвінг, гольф та інший джентльменський набір). На даний момент, як видається, це найкраще, що може запропонувати Хорватія. З огляду на минулі події зовсім немало, тим більше коли все навколо дуже швидко змінюється. Головне - хорватам поки що вдається цілком успішно зміцнювати свій туристичний бренд.