Зникнення імперії спричинило надлам у національній самосвідомості британців, яка втратила звичну цілісність. Англійцям довелося в історично стислі терміни вибудовувати нову систему пріоритетів на світовій арені. У країні, для жителів якої раніше було характерне відчуття належності до метрополії, відбулася трансформація поняття «британство». Тепер британці стали англійцями, шотландцями, валлійцями та ірландцями.
Змінювалися й інші аспекти світосприйняття. Культурна парадигма, задана вікторіанською Англією, поступилася місцем неприйняттю конформізму, новим уявленням про суспільну мораль, мистецтво, стосунки між статями, людську індивідуальність. Однак жодні перипетії розвитку не стерли з історичної пам'яті жителів туманного Альбіону спогади про Pax Britannica.
Імперська ностальгія проявилася з усією очевидністю в 1982 році, коли через Фолклендські острови спалахнув британо-аргентинський збройний конфлікт. Ця війна, якщо її розглядати як захист британської заморської території від нападу ззовні, була справедливою. Однак риторика, що її супроводжувала, яка послужила відродженню джингоїзму – англійського агресивного патріотизму, – продемонструвала прагнення показати всьому світу, що Великобританія не просто європейська держава, а велика держава.
Однак фолклендський «сплеск» не отримав продовження. Британія вже не могла, та й не бажала почуватися спадкоємицею імперії. Ставлення британців до навколишнього світу змінилося. На противагу надії на відродження наддержави, яка час від часу давала про себе знати, виник комплекс «маленької Англії» – відчуття вразливості та прагнення будь-що відгородитися від джерела можливої небезпеки. Наслідком цього стало зростання націоналістичних і навіть шовіністичних настроїв.
Так, у 1962 році було введено імміграційний контроль за особами, які приїжджають з держав Співдружності, посилений у 1971-му. Після прийняття у 1981 та 1987 роках законів про імміграцію перебування в країні понад встановлений термін стало кримінально караним. До початку 1990-х у Британії заговорили про смерть ідеалів Співдружності, оскільки дискримінація за расовою та національною ознакою набула в країні інституційного характеру.
Вплив імперського минулого досі дає про себе знати, виявляючись насамперед у діяльності британських правих. Після Другої світової війни на перший план у їхній агітації вийшла імперська тематика та ідея «тягаря білої людини». Однак якщо раніше в основі подібних настроїв лежало відчуття поблажливої переваги над тубільними народами, то в період розпаду імперії та в наш час його змінили ворожість, неприязнь та агресія. Сьогодні головні гасла правих – заборона імміграції та захист етнічної чистоти корінних британців – поєднуються з відвертими проявами ворожості до Європейського Союзу.
Лейбористи, які змінили консерваторів у 1997 році, традиційно більш прихильно ставилися до вихідців із країн «третього світу», насамперед із колишніх британських колоній. Однак в останні роки і серед них намітилася тенденція до посилення імміграційної політики. Це відштовхнуло від лейбористського уряду багатьох представників етнічних меншин, передусім мусульман, що призвело до невдач правлячої лейбористської партії на місцевих виборах.
Перед лейбористами стояло важко вирішуване завдання: призупинити розмивання британської ідентичності, зберегти позитивні сторони мультикультуралізму, дотримати баланс між традиціями меншин та правами людини.
Уряд лейбористів традиційно дотримувався принципів толерантності та мультикультуралізму, однак не заплющував очі на антигромадську діяльність іммігрантів. Девід Бланкетт, міністр внутрішніх справ у 2001-2004 роках, зайняв тверду позицію в питанні захисту прав людини від практики тілесного покарання дітей у медресе чи насильницького видавання заміж (останнє має місце серед вихідців з Індії, Пакистану та Бангладеш). Крім того, в останні роки уряд став рішучіше діяти в питанні висилки з країни іммігрантів, які незаконно перебувають на її території, – депортації очікують понад 150 тис. осіб.
Одним з кроків щодо вирішення проблеми ідентичності став Закон про національність, імміграцію та притулок (2002 рік). На його підставі з 2004 року було введено церемонію вступу до громадянства, під час якої необхідно скласти клятву на вірність британській монархії та присягу на вірність країні. Крім того, претенденти на британське громадянство повинні продемонструвати добре знання історії та географії Сполученого Королівства. У 2006 році було прийнято закон про посвідчення особи, який не тільки спрямований на боротьбу з тероризмом та злочинністю, але також покликаний зміцнити статус громадянина шляхом надання доступу до послуг «держави добробуту». На початку 2006 року міністр фінансів Гордон Браун з метою зміцнення патріотичних настроїв запропонував заснувати нове національне свято – День Британії.
Ще нещодавно дев'ять із десяти жителів країни вважали, що британець необов'язково має бути білим, і четверо з п'яти вважали, що необхідно поважати права етнічних меншин. Зараз ситуація змінилася. Перегородки, що розділяють громади, які живуть у Великобританії, стають дедалі менш прозорими та проникними.
Олексій ГРОМИКО.
ІА Росбалт