На стику XX і XXI століть чітко позначився новий етап в імміграційній політиці країн Заходу. Основний вектор – посилення. Причому не лише в «Старій Європі», а й у країнах «класичної імміграції» – США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії. У 1999-2005 роках ніби синхронно прийнято нові, жорсткіші імміграційні закони в США, Австралії, Новій Зеландії, Канаді, Великобританії, Ірландії, Іспанії, Нідерландах, Греції, Португалії, Данії, Швеції, Італії, Німеччині, Чехії. Це стало відповіддю на зростання нелегальної імміграції, на посилення терористичних загроз і на загострення проблеми інтеграції іммігрантів, особливо з ісламського світу. Знаковими подіями, що різко прискорили зміни в імміграційній політиці, стали терористичні акти 11 вересня 2001 року в США, 11 березня 2004 року в Мадриді, 7 липня 2005 року в Лондоні, заворушення іммігрантської молоді в жовтні-листопаді 2005 року у Франції та «карикатурний скандал» у лютому цього року.
Країни «класичної імміграції»: відхід від традиційного лібералізму
Вже 26 жовтня 2001 року в США був прийнятий «Патріотичний акт», що передбачає посилення правил в’їзду до Сполучених Штатів, впроваджено систему спеціальної реєстрації для окремих категорій осіб, введено спеціальний (біометричний) контроль осіб, які в’їжджають і виїжджають в (із) США, почала діяти вимога наявності паспорта для автоматичного сканування у громадян 27 країн-учасниць «Програми безвізового в’їзду». 14 травня 2002 року прийнято «Закон про посилення безпеки кордонів та реформу порядку видачі в’їзних віз». І, нарешті, 25 листопада 2002 року приймається «Закон про безпеку батьківщини», а 1 березня 2003 року створюється Міністерство національної безпеки, якому перепідпорядковуються майже всі служби, відповідальні за імміграційну політику. Ці акти і прямо, і опосередковано одразу ж позначилися на наших громадянах. Наприклад, посилилися візові вимоги до учасників навчальних та обмінних програм, які стали отримувати набагато більше відмов.
Серйозні зміни в імміграційній політиці США неминуче тягнуть за «принципом доміно» зміни в імміграційній політиці багатьох інших країн. Так, новий імміграційний закон Канади, який набрав чинності 28 червня 2002 року, суттєво підвищив суму балів, яку має набрати претендент на імміграційну візу, і тим самим перетворив для багатьох еміграцію до Канади на нездійсненну мрію.
Під впливом теракту 11 вересня Нова Зеландія підняла з 7 жовтня 2002 року прохідний бал для іммігрантів за професійною категорією (General Skills) і знизила імміграційну квоту до 45.000 осіб на рік. Крім того, суттєво підвищено вимоги до знання англійської мови. За оцінками експертів, навіть Австралія, яка завжди була досить складною країною для імміграції, тепер більш доступна для іммігрантів, ніж Нова Зеландія.
«Стара Європа» – нові бар’єри
У Великобританії вже з середини 90-х років політика влади набула чіткої спрямованості на обмеження імміграції. Зусилля були зосереджені на посиленні візових правил і правил надання притулку, спрощенні порядку депортації нелегалів та обмеженні, а то й зовсім позбавленні їх соціальної допомоги. У міру зростання загрози з боку ісламських «радикалів» в імміграційну процедуру вводилися тести на лояльність британській короні, британському законодавству та способу життя. Після теракту 7 липня сам прем’єр Блер оголосив про «зміну правил гри» в імміграційній політиці.
Згідно з урядовою п’ятирічною програмою, встановлено перелік «неприпустимих дій», які можуть спричинити депортацію іммігрантів, що загрожують національній безпеці. До неприпустимих дій належать, зокрема, розпалювання національної чи релігійної ворожнечі та спонукання до тероризму усно чи письмово. МВС Великобританії і раніше мало право не допускати в країну та висвляти з країни іноземців на тій підставі, що їхня присутність загрожує національній безпеці. Однак влада воліла не користуватися ним тому, що, як учасник Європейської конвенції з прав людини, Великобританія зобов’язалася не висвляти на батьківщину осіб, яких там може очікувати смертна кара. Але вже укладено угоди про права екстрадованих (незастосування до них смертної кари) з Йорданією і ведуться переговори про це ж з Тунісом, Алжиром та Єгиптом.
У центрі урядового плану також запровадження системи балів, яка дозволить виділити тих, хто корисний британській економіці, та поголовне зняття відбитків пальців в іноземців із візами. Цей крок має покласти край практиці, коли власники візи знищують свої документи. Адже таких людей не можна видворити з країни, оскільки незрозуміло, куди саме їх видворяти. Інший захід спрямований на боротьбу з так званою ланцюговою міграцією, коли іноземець, який отримує вид на проживання, викликає до себе купу родичів. Ось що заявив міністр внутрішніх справ Кларк: «Ми вважаємо, що цілком виправдано, коли людина, яка приїжджає сюди працювати, привозить із собою дружину чи чоловіка та своїх дітей. Але решта, на мою думку, вже не обов’язково...»
Планується також запровадити обмеження на право отримання постійного виду на проживання. Зокрема, іноземці, які прожили за робочою візою в Британії чотири роки, вже не зможуть автоматично отримати постійний вид на проживання, як це було раніше. Резидентство буде надаватися лише кваліфікованим працівникам, які спроможні матеріально себе забезпечувати. Крім того, з подання опозиційної Консервативної партії почалося обговорення можливості запровадження імміграційних квот – щорічного ліміту на іммігрантів, у тому числі на біженців.
У Франції після листопадових погромів парламент схвалив урядовий план посилення імміграційної політики. Передбачається збільшити мінімальний термін отримання громадянства іноземцями, які одружилися з громадянами Франції, а також ускладнити правила возз'єднання сімей і, навпаки, полегшити процедуру депортації. Крім того, пропонується проводити більш ретельний відбір іноземних студентів, які прибувають на навчання до Франції.
У Німеччині віднедавна діють нові правила, згідно з якими той, хто бажає стати громадянином ФРН, зобов'язаний не лише скласти мовний іспит, а й підписати так звану декларацію лояльності, що передбачає повагу до основ конституції Німеччини та дотримання демократичних цінностей. А щоб переконатися, що майбутній громадянин ФРН справді дотримується демократичних поглядів, протягом кількох місяців до отримання ним громадянства співробітники служби у справах громадянства регулярно розмовляють із претендентами та довідуються про їхню поведінку в поліції.
Більше того, нещодавно міністерства внутрішніх справ земель Баден-Вюртемберг і Гессен виступили з пропозицією запровадити спеціальну анкету, яка містить близько півсотні питань. Охочим отримати тимчасовий або постійний дозвіл на проживання пропонується чесно відповісти, що вони думають про рівноправність жінок, про укладання примусових шлюбів, про багатоженство, про кровну помсту, про сіоністську змову та Голокост, про публікації карикатур на релігійні теми тощо. Чиновники мають намір аналізувати відповіді на відповідність демократичним стандартам. Причому потенційним іммігрантам проходити усний і письмовий тест пропонується ще на батьківщині – у консульствах ФРН. Щоправда, не факт, що пропозицію МВС Баден-Вюртемберга і Гессена буде прийнято – вона вже викликала в Німеччині запеклу полеміку.
Як би там не було, але є речі, з якими не можна не рахуватися: за опитуваннями, 66% німців вважають, що країна страждає від засилля іноземців. Майже третина німців зізналися, що почуваються іноземцями у власній країні. І це цілком зрозуміло, адже значна частина іммігрантів, насамперед із мусульманських країн, не лише не може, а й не хоче інтегруватися, воліючи жити «герметичними» громадами, не визнаючи місцевих законів, мови, культури та способу життя. І не просто не визнають, а нав'язують країнам перебування свої порядки.
Так, багато галасу наробила історія в одній із австрійських шкіл: батьки двох учнів (йорданець і чеченець) зажадали, щоб усі працівниці школи жіночої статі, включно з директоркою, з'являлися на роботі лише в хустках, щоб учням-мусульманам було дозволено звертатися до вчительки на «ти» (оскільки більшого жінка не заслуговує), а також щоб підлітків-мусульман було звільнено від уроків співу, які є «проституцією». Скарга батьків залишилася без задоволення, але й австрійці, й німці сприйняли цей сигнал дуже серйозно. Прибульці диктують нам правила життя – саме таким був лейтмотив більшості коментарів. І ось уже у відповідь з'являються такі ініціативи на місцях: у берлінській школі імені Герберта Гувера, де 90% учнів – іммігранти, було ухвалено рішення заборонити школярам розмовляти між собою не німецькою, навіть під час перерв.
Щоб закінчити з Німеччиною, слід зазначити, що у 2005 році суттєво посилено правила прийому так званого «обмеженого імміграційного контингенту», тобто євреїв із колишнього СРСР. Через рік-півтора планується взагалі закрити цю імміграційну програму. Ще в середині 90-х посилено вимоги, насамперед мовні, до прийому «пізніх переселенців» – закордонних етнічних німців, знижено щорічну квоту – з 225 тис. до 150 тис. (щоправда, ця квота до середини 90-х уже «не вибиралася»). Прийом «пізніх переселенців» завершиться у 2025 році.
Посилення імміграційної політики відбулося і в скандинавських країнах, які донедавна відрізнялися надзвичайно ліберальним підходом до іммігрантів. До речі, пропозиція МВС Баден-Вюртемберга і Гессена щодо запровадження системи тестів на лояльність ґрунтується на прикладі Данії, де така система вже діє. Уряд Данії ще навесні 2002 року посилив раніше існуючі правила, зокрема ті, що стосуються возз'єднання подружжя або претендентів на політичний притулок. Іммігранти та біженці, які живуть на допомогу, втратили право запрошувати до себе на постійне проживання родичів незалежно від їхнього віку. Претенденти на політичний притулок тепер можуть отримати постійний дозвіл на проживання лише після 7 років законного перебування в Данії (раніше – 3 роки). Причому ті, хто не має статусу постійного жителя, не можуть розраховувати на жодні соціальні допомоги, включно з допомогою по безробіттю.
Після «карикатурного скандалу», у центрі якого якраз і опинилася Данія, там ще гучніше залунали голоси за подальше посилення імміграційних правил. Різкіше за інших висловився колишній міністр у справах біженців, громадянства та інтеграції Бертель Хаардер: «Іноземці – тягар для нашого суспільства. Ми витрачаємо на них більше, ніж вони приносять нам. Ми повинні покінчити з цим». Якщо у 2001 році статус біженця отримали понад 6.000 осіб, то у 2005 році – лише 1.500 іноземців.
У Швеції також посилено правила прийому біженців, зокрема, спрощено правила депортації нелегалів, насамперед тих з них, хто не має документів. Міністр у справах іноземців Нідерландів Ріта Фердонк виступила в середині січня з пропозицією обов'язкового тестування охочих оселитися в країні на знання нідерландської мови. На думку міністра, тестування повинні проводити співробітники консульства ще на батьківщині майбутнього іммігранта. Тут ідеальним зразком для наслідування вона вбачає рішення магістрату Роттердама, де минулого року мешканцям було офіційно рекомендовано спілкуватися в людних місцях – у школі, на роботі, в магазинах, із сусідами – лише нідерландською. Усі нідерландці повинні брати приклад із жителів Роттердама, заявила міністр, і навіть вимагала оголосити нідерландську єдиною мовою, допустимою в суспільній сфері.
Рятівна «селекція»
Можна, звісно, вважати, що всі ці суворі заходи спрямовані насамперед проти вихідців з ісламського світу, а російськомовних іммігрантів, які набагато ближчі західноєвропейцям у цивілізаційному плані, вони зачеплять мало. Але, по-перше, в жодному європейському законодавстві ніколи не буде зазначено, що та чи інша норма застосовується лише до осіб певної релігійної чи національної приналежності. Отже, всі обмежувальні заходи стосуються всіх однаковою мірою. Але головне навіть не в цьому, а в тому самому загальному векторі на стримування імміграції, який об'єктивно спрямований на те, щоб не робити відмінностей між іммігрантом та іммігрантом.
У цих умовах навіть Шенгенська зона, яка, здавалося б, полегшила пересування по Європі, стає серйозним бар'єром на шляху вже сформованих міграційних маршрутів. Особливо це помітно в міру її просування на схід.
Візьмемо, наприклад, еміграцію до Чехії, яка користується з початку 90-х років популярністю в країнах колишнього Союзу. Наявність капіталу приблизно в €8 тис. плюс від €750 до €1.950 на лише 6-місячну імміграційну процедуру робить еміграцію до цієї країни вельми доступною. До того ж вступ Чехії у 2007 році до Шенгену ще й дає можливість вільного пересування майже всіма країнами ЄС. Але ось тут і виникає проблема: західні партнери Чехії вимагають від неї безумовного посилення імміграційної процедури. І ось у лютому минулого року МВС Чехії заявляє про необхідність зупинити «еміграційний туризм», потім ухвалюється закон про нові правила надання політичного притулку. Треба думати, що й корекція імміграційних програм не за горами. Отже, вже через рік-два поїхати до Чехії буде не легше, ніж до тієї ж Німеччини.
По суті, знову створюється бар'єр на шляху міграцій наших співвітчизників. Це, по-перше, перериває наші тісні міграційні зв'язки зі східноєвропейськими країнами. По-друге, що небезпечніше, породжує масові сумніви у щирості західних країн, які таврували раніше радянські порядки. По-третє, сприяє зростанню ретроградних настроїв щодо «особливого шляху» тощо. Таким чином, цілком зрозуміла необхідність швидких рішень, спрямованих на розширення можливостей виїзду громадян до країн Заходу – як тимчасового, так і на ПМП: хоча б для того, щоб наша країна знову не перетворилася для того ж Заходу на велику і неприємну проблему.
На жаль, прогрес у справі підвищення інтенсивності індивідуальних зв'язків тих самих росіян із західним світом поки що вкрай незначний. Нещодавнє парафування рамкової угоди про реадмісію між Росією та ЄС дещо покращує ситуацію і робить можливим, на думку найбільш оптимістично налаштованих експертів, запровадження безвізового режиму для росіян приблизно у 2008 році. Але від можливості до реальності дистанція далеко не завжди коротка. А поки що в ЄС обговорюється можливість подорожчання віз для нерезидентів Євросоюзу з €35 до €60.
При цьому Заходу аж ніяк не слід розглядати полегшення в'їзду як благодіяння лише для російськомовних. Говорячи без горезвісної політкоректності, наші мігранти та іммігранти необхідні самому Заходу. Імміграцію йому все одно не зупинити, адже він не може без неї обійтися, насамперед з демографічних причин – старіння населення, низька народжуваність і випливаюча звідси катастрофічна нестача робочої сили для обслуговування економіки та підтримання рівня добробуту. Отже, єдиний вихід (поряд із протидією нелегальній імміграції) – «селекція» імміграційного контингенту, тобто відбір найбільш «якісної» і не небезпечної, тобто цивілізаційно близької його частини. І, відповідно, відсікання найбільш неякісної, неінтегровної і, отже, небезпечної частини.
Думаю, зрозуміло, кого можна віднести до останніх, а кого до перших. Наші співвітчизники, безумовно, за всіма параметрами належать до першої категорії, причому за досить високих своїх «якостей» (освіта, кваліфікація, цивілізаційна близькість) вони до того ж готові задовольнитися невисокими, за західними мірками, доходами.
І деякі ознаки руху в цьому напрямку вже є. Наприклад, в Австралії, де спостерігається явний надлишок студентів з Китаю та Південно-Східної Азії, проявляють зацікавленість у ширшому залученні студентів із країн колишнього Союзу. У тих же Німеччині та Данії заходи, пов'язані з планованим запровадженням інституту green card, здатні привабити в ці країни наших кваліфікованих спеціалістів.
Загалом, відкриваються, як кажуть, взаємовигідні перспективи. Головне – їх не втратити, якщо Захід справді хоче залишитися Заходом.