Міністр громадянства та імміграції Канади Джон Маккаллум
Якщо говорити в цілому про заяву пана Маккаллума, то жодних серйозних змін він не анонсував. Основним у його заяві стало те, що зберігається квота 2016 року на кількість прийнятих іммігрантів, тобто 300 тисяч осіб на рік. Безсумнівно, це більше, ніж квота у 260 тисяч осіб на рік, яка діяла в попередні роки за уряду Гарпера, але диявол, як відомо, криється в деталях. Коли уряд Трюдо прийшов до влади, він збільшив квоту на 2016 рік, однак це збільшення відбулося в основному за рахунок зростання кількості біженців. Більше того, квота на федеральні програми економічного класу була навіть урізана.
На 2017 рік загальна квота збережена, з невеликим перерозподілом внутрішніх квот – зменшується кількість прийнятих біженців за рахунок збільшення кількості іммігрантів, що йдуть за економічним класом. Зокрема, планується знизити кількість біженців з 55 800 до 40 000 осіб, збільшивши кількість прийнятих за економічним класом іммігрантів зі 160 000 до 172 500 осіб. Також збільшується кількість прийнятих за сімейним спонсорством іммігрантів з 80 000 до 84 000 осіб.
Тобто жодних радикальних кроків, незважаючи на раніше подані сигнали, уряд Трюдо вирішив не робити. Принаймні, під час консультацій з представниками бізнесу та громадськими організаціями працівники міністерства погоджувалися, що Канада потребує помітного збільшення імміграції, і було враження, що уряд вийде на рекомендований рівень прийому іммігрантів у розмірі 1% від населення країни на рік. Однак цього не сталося.
Як уже видно за іншими сферами канадського життя, не лише за імміграцією, уряд Трюдо не налаштований на рішучі дії і не поспішає брати на себе відповідальність за зміну курсу. Рішення імміграційного відомства лежать у тому ж руслі, – тобто жодних радикальних покращень у цій сфері очікувати не доводиться. Фактично у 2017 році відновлюється статус-кво попередніх років за кількістю прийнятих за економічним класом іммігрантів. Що, звісно, вже добре, але по суті своїй картину в цілому це не змінює.
Те ж саме стосується прийнятих за сімейним спонсорством іммігрантів: додаткова квота у 4 000 осіб погоди точно не робить, враховуючи, що терміни розгляду заяв на спонсорство батьків розтягнуті на кілька років, і щорічно приймається лише 10 тисяч заяв.
Нічого не сказав міністр громадянства та імміграції щодо бізнес-програм, за якими на федеральному рівні зараз приймається зовсім невелика кількість іммігрантів. При тому, що саме бізнес-іммігранти могли б допомогти підйому канадської економіки, їм чомусь приділяється найменше уваги.
Також нічого не було сказано про систему Express Entry, чи збираються в ній щось міняти, і якщо збираються, то що. Було лише дано обіцянку, що роботи в цьому напрямку ведуться, і пізніше буде оголошено про заходи щодо покращення системи відбору іммігрантів, що проходять за економічним потоком. Йдеться, як можна зрозуміти, в першу чергу про іноземних студентів, які навчаються в Канаді. Принаймні, міністром було підкреслено, що це найкращі кандидати для імміграції.
Підбиваючи підсумок, можна констатувати, що особливих змін на найближчий рік у сфері імміграції не очікується. Погіршення не буде, але й на радикальні покращення сподіватися теж не доводиться. Звісно, це зовсім не те, що очікували від уряду Трюдо. Тим не менш, є й хороше: нарешті настала ясність, що жодних змін чекати не потрібно, правила гри зберігаються на найближчі роки, тому можна діяти, виходячи з них.
Найбільші шанси на успішне проходження імміграції, як і раніше, будуть у тих, хто закінчує канадський коледж або університет за затребуваною спеціальністю, а потім працевлаштовується в Канаді. Тому імміграція через навчання була і залишається найнадійнішим способом, незважаючи на наявні складнощі.