Тема еміграції до Канади, здавалося б, добре вивчена в нашій країні. Досить сказати, що на нашому еміграційному ринку «канадський напрямок» розробляють вже більше десятка фірм. Але реалії сучасного життя змушують задуматися про якнайшвидший переїзд за океан не лише добре підкованих «старичків», а й «новобранців», які практично нічого не знають про Країну кленового листа.
За статистикою, більшість наших співвітчизників їде до Канади за програмою незалежної (професійної) імміграції. Це, зокрема, означає, що вони не зможуть розраховувати ні на особливу допомогу держави – як біженці; ні на підтримку родичів – як іммігранти за сімейною категорією; ні на сприяння комерційних партнерів – як бізнес-іммігранти. Звичайно, певну допомогу своїм клієнтам можуть надати фірми, які ведуть імміграційні справи. Але здебільшого проблеми, пов'язані з адаптацією в новій країні, доведеться вирішувати самостійно. Тож незалежний іммігрант як ніякий інший має бути підготовлений до життя в Канаді – інформаційно, морально та матеріально.
ВСІ КАНАДИ ХОРОШІ...
Першими жителями великої території, розташованої між Тихим, Атлантичним та Льодовитим океанами, були індіанці та іннуїти, які прийшли сюди з Азії через нині зниклу землю, що колись з'єднувала Сибір з Аляскою. А перша хвиля європейських переселенців прийшла до Канади з Франції та Британії на початку XVII століття. Представники цих двох народів і започаткували державу на територіях, які в той час навіть не були позначені на географічних картах.
Звісно, Канада стала місцем жорстокого суперництва між Англією та Францією. Як відомо, французи програли. Однак у 1774 році було затверджено Квебекський пакт, який гарантував франкомовному населенню країни офіційне визнання французьких цивільних законів та релігійних свобод. У 1867 році Канада офіційно перетворилася з колонії Великобританії на її домініон. Але поділ на «англійську» та «французьку» Канаду зберігся дотепер.
У якій із двох частин країни жити – це і є перше питання, яке має вирішити переселенець. В принципі, франкомовна провінція Квебек – одна з тих, що має власну імміграційну програму. І претенденти на імміграційну візу, які володіють французькою мовою та відчувають прихильність до всього французького, можуть іммігрувати саме за квебекською програмою. Однак незалежно від того, за якою програмою – загальнофедеральною чи квебекською – ви приїхали до Канади, вибір місця проживання залишається за вами. За законом, ніхто не має права обмежувати вас у цьому. Питання лише в тому, якою мовою вам легше спілкуватися та який уклад життя вам ближчий – «французький» чи «англійський».
Другий критерій вибору конкретного місця проживання – економічна орієнтація кожної з 10 провінцій Канади, відповідність вашої професії потребам місцевого ринку праці та, отже, перспективи швидко знайти собі застосування.
Наприклад, у НЬЮФАУНДЛЕНДІ – найбільшій із так званих атлантичних провінцій країни – розташовані багато великих центрів високих технологій, промисловості та науки. Тому кваліфікованим «технарям» тут буде явно легше знайти роботу, ніж, скажімо, на ОСТРОВІ ПРИНЦА ЕДУАРДА, що славиться своїми сільгоспугіддями і навіть отримав назву «ферми в мільйон акрів».
Фахівцям, які працюють у галузі лісового господарства та лісозаготівель, має сенс оселитися в провінції НЬЮ-БРАНСУЇК, 85% якої займають ліси. А тим, хто планує знайти роботу у сфері сільського господарства, варто звернути увагу на САСКАЧЕВАН – південну провінцію Канади. Адже родючі землі Саскачевану дозволяють Канаді відігравати роль світового постачальника зернових культур.
Провінцію МАНІТОБА часто називають «землею тисячі озер». Всі головні річки західної Канади течуть по низовинній частині Манітоби і дають регіону близько 90% гідроелектроенергії. Тому колишнім співробітникам всіляких обленерго та суміжних галузей у Манітобі найкраще місце.
БРИТАНСЬКА КОЛУМБІЯ – найбільша західна провінція, тихоокеанські та азійські ворота країни. Особливий інтерес вона може становити для всіх, хто пов'язаний з морем і взагалі з водою – моряків, рибалок та рибоводів. Однак вважати Британську Колумбію виключно «рибальським» краєм не варто. Досить сказати, що тут знаходиться один із найбільших ділових та промислових центрів Канади – Ванкувер, у більшості будинків якого досі використовується для обігріву котел твердопаливний, і в якому традиційно та у великих кількостях осідають вихідці з колишнього Союзу.
Окремої розмови заслуговують дві провінції Канади – Квебек та Онтаріо. Що стосується КВЕБЕКА, то це не тільки край сепаратистські налаштованих франкофонів, але й найбільша канадська провінція – втричі більша за Францію та в сім разів більша за Великобританію. Майже 80% населення провінції живе в містах, розташованих по березі Річки Святого Лаврентія. Найбільше місто Квебека – Монреаль, де проживає понад 3 мільйони осіб.
За кількістю жителів із цим мегаполісом може зрівнятися лише 4-мільйонний Торонто – економічна столиця провінції ОНТАРІО. Торонто має репутацію «міста, яке працює»: тут виробляється левова частка канадських промислових товарів, знаходяться головні офіси більшості канадських фірм та корпорацій, центри англомовного канадського мистецтва та культурної індустрії. Вулиця Бей Стріт – серце фінансової системи країни, де розташувалися штаб-квартири більшості канадських банків, бірж та страхових компаній.
Монреаль і Торонто – міста, на яких зупиняють свій вибір більшість іммігрантів. Що зрозуміло: тут можна знайти роботу представникам практично всіх професій – і до того ж бути в центрі економічного, культурного та громадського життя країни. Різниця лише в тому, що Монреаль, як правило, обирають прихильники європейського стилю життя, а Торонто – американського.
Залишається додати, що на території Онтаріо знаходяться чи не найбільші у світі запаси корисних копалин та понад 50% найприбутковіших канадських фірм. До речі, саме тут знаходиться і столиця країни – двомовна Оттава.
_