Те, що в Канаді існує криза імміграційної системи, - вже не новина. Серйозні проблеми почалися ще наприкінці 90-х років, коли терміни розгляду імміграційних справ зросли з 6-8 місяців до кількох років. Нездатність імміграційних офісів своєчасно обробляти справи, що надходять, обернулася так званим backlog.
У червні 2002 року федеральний уряд Канади (сформований на той момент правлячою Ліберальною партією) ухвалив новий імміграційний закон IRPA. Його головні новини - прохідний бал встановили настільки високим, що мало хто міг розраховувати на успішне проходження процесу. Після низки судових розглядів і акцій протесту Міністерство громадянства та імміграції Канади знизило прохідний бал з 75 до 67, який діє досі. Настав етап відносного затишшя. Можливо, його причиною була боротьба за владу між Ліберальною та Консервативною партіями, яка в 2006 році завершилася перемогою консерваторів. Протягом цього періоду питаннями імміграції належним чином не займалися, що призвело до накопичення проблем.
Терміни розгляду імміграційних справ у Китаї, Індії та на Філіппінах на даний момент становлять 5-6 і більше років. У міністерстві накопичилося близько 900 тис. заяв, з них 600 тис. припадає на категорію Skilled Worker. У 2000 році заяв за категорією Skilled Worker було всього 374 тис., у 2004 році - вже 524 тис., а до кінця 2007-го – понад 600 тис. Якщо не вживати жодних заходів, то до 2012 року загальна кількість неопрацьованих заяв може досягти півтора мільйона.
Проблема ще й у тому, що через довгі терміни очікування до Канади не можуть потрапити спеціалісти, які потрібні їй саме зараз. За прогнозами Міністерства праці Канади, найближчим десятиліттям потреба в кваліфікованих спеціалістах буде покрита виключно за рахунок іммігрантів.
Доповнення до закону Bill C-50
Як зазначалося вище, уряд Канади вніс серйозні доповнення до імміграційного закону, подавши на розгляд Bill C-50, який у травні 2008 року успішно пройшов слухання і 18 червня поточного року був затверджений парламентом. Згідно з цими доповненнями міністр громадянства та імміграції Канади отримав право давати інструкції посольствам щодо того, які категорії працівників пропускати в першу чергу, які відправляти в «лист очікування», а які заяви повертати.
Тепер чиновники Міністерства громадянства та імміграції Канади серед поданих заяв можуть відбирати ті, що відповідають певним параметрам, і проводити їх розгляд за прискореною схемою, або відкладати на невизначений термін, або повертати заявнику. Йдеться не про відмову у видачі імміграційної візи Skilled Worker, а про відмову в розгляді заяви.
Нагадаю, що до цього моменту заяви на імміграцію обробляли в порядку їх надходження (тобто «живої черги»). При цьому в посольстві зобов'язані були приймати і розбирати всі подані на імміграцію заяви. Згідно з новими правилами, в першу чергу пройдуть заяви тих спеціалістів, на яких є найбільший попит у Канаді. Імміграційні служби країни тепер не зобов'язані розглядати всі подані заяви. При цьому квота на кількість щорічно прийнятих іммігрантів до Канади не зміниться і залишається в межах 240-265 тис. осіб.
Доповнення до імміграційного закону зазнали критики з боку громадськості, правозахисних груп, політичних рухів, етнічних громад, імміграційних адвокатів тощо. Основна причина протесту – неконтрольований вплив міністра громадянства та імміграції на прийняття рішень. Крім того, зникла можливість оскарження відповіді в суді.
На даний час заяви, що надійшли після 27 лютого 2008 року, розглядати не будуть до отримання інструкцій з Міністерства громадянства та імміграції Канади, які очікують на початку осені.
Що змінить Bill C-50?
Головна мета прийнятих змін - ліквідація завалів заяв у посольствах - навряд чи буде досягнута. По-перше, зелене світло певним категоріям дадуть тільки за заявами, які подані після 27 лютого 2008 року. Залишиться проблема накопичених документів за попередні роки. По-друге, відбираючи певні категорії, всі інші будуть відкладати в сторону, створюючи тим самим нові накопичення нерозглянутих справ.
По-третє, незрозуміло, як серед величезної кількості поданих заяв будуть відбирати ті, що відповідають певним вимогам. Це передбачає попереднє сканування кожної справи, необхідність вникати в неї - роботи для працівників посольств тільки додасться. Єдине, що можуть зробити в міністерстві - обмежити прийом нових заяв, тобто повторити досвід лібералів 2002 року (імміграційний закон IRPA).
А найголовніше те, що прийняті нині зміни взагалі ніяк не пов'язані з проблемою «завалів» заяв. Для її вирішення потрібен лише додатковий кваліфікований персонал у тих посольствах, де така проблема актуальна (в основному це Делі, Гонконг, Маніла), та збільшення квот на кількість віз, що видаються, на найближчі кілька років.
Існують також великі сумніви в тому, що прийняті зміни вирішать проблему нестачі робочої сили в Канаді. Імміграційна політика надто неповоротка для того, щоб оперативно задовольнити існуючий попит. Навряд чи розумно звалювати в одну купу питання імміграції та задоволення попиту на певні групи працівників. Треба б приймати як іммігрантів освічених і кваліфікованих спеціалістів, здатних швидко адаптуватися до нового життя. А для задоволення попиту на працівників тих чи інших спеціальностей просто полегшити отримання робочих віз і дати більше свободи роботодавцям.
До речі, як зазначають експерти, ситуація в посольствах Москви та Києва скоріше за все кардинально не зміниться. Справи в цих посольствах порівняно хороші (особливо в Москві), «завалів» та довгих черг там немає.
Елена РЯБИНИНА.
«Русский Торонто»