Отримати швейцарський паспорт нелегко, але ті, хто долають цей шлях, отримують у своє розпорядження права, яких немає практично в жодній іншій країні світу
Новий Закон про права громадянства у Швейцарії дуже нагадує швейцарський годинник: він складний, точний, хитромудрий, а робота над ним в адміністративних кулуарах тривала рекордний за тривалістю час. І ось тепер, після нескінченних дебатів та дискусій, швейцарські депутати нарешті домоглися прийняття такого тексту закону (Bürgerrechtsgesetz), який, здебільшого, задовольняє вимоги всіх основних політичних сил і партій країни. І це далеко не тривіальний результат, якщо врахувати, що законопроект п'ять разів переходив з великої палати парламенту до малої і назад, поки нарешті на світ не з'явився остаточний, очищений від останніх розбіжностей, варіант цього найважливішого для Швейцарії законодавчого акта.
Центральним аспектом у всій цій історії виступає навіть не звичне для Швейцарії прагнення домогтися компромісного рішення, яке влаштовувало б фактично всіх і кожного, а скоріше прагнення прийняти такий варіант документа, щоб після його прочитання ні в кого в країні не виникло бажання виносити цей закон на референдум.
Нагадаємо, що депутати у Швейцарії працюють під «дамокловим мечем» системи прямої демократії, яка дозволяє, зокрема, виносити на всенародне голосування будь-який документ, прийнятий парламентом, причому зробити це можна протягом ста днів з дня набрання чинності даним законом. Та й справді, влаштовувати референдум з такого делікатного питання, як права громадянства, нікому зараз не хочеться, надто вже довго це питання залишалося в підвішеному стані.
Настав час нарешті створити тут тверду правову базу і покласти край різного роду побоюванням та спекуляціям, не кажучи вже про те, що у 2015 році в країні відбудуться чергові парламентські вибори, а тому непотрібні дебати з питань громадянства «лили б воду» виключно на «млин» право-консервативних сил. Саме цими міркуваннями і керувалися депутати, голосуючи за остаточний варіант Закону про громадянські права.
Тепер за Законом про громадянські права, який був повністю переглянутий швейцарським парламентом і затверджений ним 20 червня 2014 року, претенденти на паспорт Конфедерації повинні прожити в цій країні не менше 10 років і лише потім вони можуть подати заяву про натуралізацію. Кандидати повинні мати дозвіл на перебування категорії «C», який видається тільки після п'яти або десяти років проживання у Швейцарії – залежно від країни походження заявника та від обставин. Дозвіл на перебування категорії «C» являє собою необмежений за часом вид на проживання.
Крім того, щоб подати заяву на отримання громадянства, зацікавлена сторона повинна прожити в одному і тому ж кантоні, не переїжджаючи з нього, певний строк, який залежно від регіону може становити від двох до п'яти років.
Юні іноземці можуть скористатися спрощеною процедурою натуралізації. Рік у період з 8 до 18 років, проведений у Швейцарії, вважається за два. В даний час швейцарське громадянство отримують від 30 до 40 тисяч осіб щорічно. На кінець квітня 2014 року у Швейцарії налічувалося 1,9 млн іноземців – це становить 23,5 відсотка від загальної чисельності населення.
Навіть після того, як термін мінімального проживання в країні для можливості подачі документів на отримання громадянства був знижений з 12 до 10 років, Швейцарія, як і раніше, залишається однією з тих європейських країн, де умови для отримання громадянства дуже суворі. За даними організації «Спостереження за демократичними процесами в Євросоюзі» (EUDO), лише шість країн, серед них Італія, Іспанія та Австрія, вимагають від іноземця прожити в країні той самий строк – 10 років, перш ніж він зможе подати документи на отримання громадянства. В Німеччині, Польщі, Словаччині, Угорщині та Румунії мінімальний термін проживання становить вісім років, у Норвегії та Греції – сім років, у Португалії – шість. Франція, Велика Британія, Нідерланди, Бельгія, Швеція та Чехія скоротили термін до п'яти років.
Спочатку федеральний уряд Швейцарії переслідував три основні цілі. По-перше, радикально модернізувати Закон про права громадянства, який був прийнятий вже у далекому 1952 році і з тих пір так і залишався без змін. По-друге, потрібно було нарешті врахувати та уніфікувати кантональні, багато в чому побудовані дуже по-різному, процедури отримання громадянства (нагадаємо, що права громадянства у Швейцарії людина отримує саме в громаді, на найнижчому поверсі системи швейцарського федералізму, і що тільки будучи громадянином даної громади людина є громадянином країни в цілому). Нарешті, необхідно було основним фактором під час прийняття рішення про натуралізацію тієї чи іншої людини зробити його «волю до реальної інтеграції» в суспільство країни. Новий Закон частково всі ці цілі досяг, але тільки частково.
«Метою Федеральної ради, уряду країни, зовсім не є збільшення кількості щорічно натуралізованих іноземців. Навпаки, мета наша полягає в тому, щоб давати громадянські права лише особам, найбільшою мірою інтегрованим у суспільство своєї нової батьківщини», – заявила під час дебатів щодо прийняття нової редакції закону міністр юстиції та поліції Швейцарії Симонетта Соммаруга (Simonetta Sommaruga). За її словами, «є іноземці, які вже через п'ять років проживання ідеально вписуються в суспільство країни, а є й такі, які не здатні на це і після десятиліть проживання у Швейцарії, і саме тому кількісний критерій (час проживання) повинен відійти в тінь перед обличчям якісного критерію (ступінь інтеграції)», – підкреслила міністр.
Виходячи з цього, федеральний кабінет пропонував скоротити мінімальний необхідний час проживання у Швейцарії з нинішніх 12 років до восьми, враховуючи, що навіть ці вісім років є просто гігантським строком порівняно з практикою натуралізації в інших західноєвропейських країнах. Партії та рухи лівого спрямування виступили за таке скорочення терміну перебування, виходячи з того, що такі реалістичні строки могли б «стимулювати іноземців докладати додаткових зусиль для підвищення ступеня своєї суспільної інтегрованості».
Праві партії та рухи виступали за збереження нинішнього строку в 12 років, щоб не допустити «зловживань та надмірного напливу іноземців, в іншому випадку Швейцарія ризикує почати в масовому порядку «гельветизувати всіх і кожного, включаючи відверто кримінальний елемент». У підсумку парламентарі досягли справжнього швейцарського компромісу, зійшовшись на 10 роках, необхідних для отримання права претендувати на жаданий червоний паспорт з білим хрестом.
Крім того, такий іноземець повинен певну кількість років прожити в одному і тому ж кантоні. На даний час різні кантони висувають до «своїх» іноземців у цьому сенсі різні вимоги, від 2 до 12 років. Федеральна рада пропонувала уніфікувати цю практику, ввівши у всіх кантонах мінімальний строк постійного проживання в три роки, виходячи з того, що такий строк буде найбільш реалістичною та адекватною відповіддю на сучасну мобільність людей у світі.
Парламент не став так урізати права кантонів, проте дещо звузив рамки, дозволивши залежно від місцевих умов вимагати від іноземців від двох до п'яти років постійного проживання в одному кантоні.
Складним дискусійним питанням до останнього залишалася проблема практики так званої «спрощеної натуралізації» молодих іноземців. На даний момент роки, проведені дитиною у Швейцарії у віці від 10 до 20 років, зараховуються виходячи з принципу «рік за два». Праві партії прагнули взагалі знищити це правило, тоді як ліві пропонували дозволити подвійно зараховувати всі роки, прожиті дитиною в країні, тобто не з 10 років, а з нуля. Після довгих дискусій і тут було знайдено компроміс – подвійно зараховуватимуться роки з 8 до 18.
Однак справжнім шедевром мистецтва гельветичного компромісу стало вирішення питання про те, як зараховувати роки, проведені даною особою у Швейцарії на становищі офіційно визнаного біженця. Побоюючись, що надто «щедре» вирішення цієї проблеми може дати правим привід запустити процедуру референдуму, парламент вирішив у підсумку зараховувати ці роки на основі зворотного принципу, тобто не «рік за два», а «два роки за один».
Враховуючи навіть за швейцарськими мірками довгий час, витрачений на підготовку нової редакції Закону про права громадянства, деякі ліві депутати нагадали своїм колегам по парламенту про знаменитий фільм 1978 року «Як стати швейцарцем» («Die Schweizermacher»), у якому сатиричній критиці піддаються надто вже педантичні співробітники швейцарського міграційного відомства.
А ось праві депутати не побачили тут нічого смішного. На їхню думку, перешкоди на шляху отримання прав швейцарського громадянства повинні залишатися високими, враховуючи те, що, на їхню думку, отримання червоного паспорта дорівнює, по суті, посвяченню в якесь благородне лицарство, що паспорт забезпечує допуск до спільноти людей, які володіють унікальними громадянськими правами, а мати такі права повинні тільки ті, хто здатен адекватно їх цінувати і правильно їх використовувати. Але саме тому в новій редакції Закону про громадянські права робиться ставка не на кількісні показники, а на якісні фактори.
Однак і після перегляду Закону про громадянські права іноземці повинні запастися терпінням, якщо вони хочуть отримати швейцарський паспорт. Навіть після 10-річного перебування в країні громадянство не надаватиметься автоматично. Проживши 10 років у Швейцарії, зацікавлені особи отримують лише формальну можливість подати заявку, яка потім буде розглянута на трьох рівнях – федеральному, кантональному та за місцем проживання. Весь процес може зайняти роки.
Кандидати на отримання швейцарського паспорта повинні відповідати ряду критеріїв. По-перше, продемонструвати, що вони насправді здатні інтегруватися. Вони повинні знати і поважати швейцарський спосіб життя, дотримуватися законів, суспільні правила та цінності, закріплені в Конституції. Крім того, претенденти повинні показати, що беруть участь в економічному житті країни та роблять внесок у її процвітання (мають роботу і сплачують податки), а також готові вдосконалювати свої знання, проходити курси підвищення кваліфікації тощо.
Але це ще не все. Парламент також постановив, що в майбутньому вже недостатньо буде просто говорити однією національною мовою. Від претендентів тепер вимагається ще й уміння грамотно писати цією мовою. Для німецької частини Швейцарії це означає, що іноземцям по факту доведеться часто опановувати дві німецькі мови: діалект (а діти, як правило, і так отримують його в подарунок) та письмову літературну німецьку, на що вже потрібні серйозні зусилля.
І, як і раніше, щоб паспорт Конфедерації вже точно був у кишені, іноземцю потрібно мати на банківському рахунку депозит у кілька тисяч швейцарських франків.
Армандо МОМБЕЛЛІ.
Переклад Надії Капоне та Ігоря Петрова.
\/\/swissinfo.ch