За рік життя у Варшаві Олексій Подорожній, молодий комерсант з Києва, встиг стати співзасновником трьох компаній
Як повідомляє Polskie Radio, у свої 26 років він встиг набратися досвіду в Україні та, переїхавши до Польщі, за рік стати співзасновником трьох компаній, дві з яких займаються імпортом українського алкоголю. Але найбільшим дітищем Олексія є компанія Post International, яка займається транспортними перевезеннями.
«Спочатку, коли ми переїхали, то зіткнулися з такою проблемою, що в Україні залишилося багато наших речей. Також ми хотіли передати щось в Україну і порадувати своїх рідних та близьких, знайомих. Ми зіткнулися з проблемою, що це дуже складно було зробити. Немає жодних гарантій, що ваші речі доїдуть у цілості, і ви чекаєте дуже довго. Після того, як ми кілька разів з цим зіткнулися, то вирішили, що тут має бути хороший якісний сервіс і люди повинні отримувати свої речі, посилки за три дні. Ми йдемо до цього. На жаль, на даний момент ми зіткнулися з тим, що законодавства Польщі та України дуже сильно відрізняються, а ми якраз працюємо на стику цих двох систем».
Олексій говорить про колосальну різницю ведення бізнесу в Україні та Польщі: «Тут все абсолютно не так, як в Україні. Перше, що складно було прийняти, це те, що абсолютно все потрібно робити офіційно. Ви щомісяця говорите державі, скільки заробляєте, на що витрачаєте ці гроші. У вас страх, що зараз до вас прийде податкова і буде ставити вам палки в колеса. Але цього не відбувається і ми поки всім задоволені. Все дуже швидко, гладко. І, насправді, зараз я навіть не знаю, як працювати по-іншому».
Виявляється, платити податки – це заняття, яке може бути дуже навіть приємним. Особливо, коли бачиш, на що ці кошти йдуть: «Дуже приємно тут платити податки: коли ви ходите по рівних дорогах, кайфуєте від громадського транспорту або від рівного автобану, або за дві години добираєтеся на швидкісному поїзді до будь-якого міста Польщі, або ж літаєте на літаку за 20 євро. Тобто ви розумієте, за що платите, ви бачите зміни навколо, коли буквально щомісяця, щодня з'являється щось нове, щось добудовується, з'являються двоповерхові електрички, нові арт-об'єкти. Я впевнений, що не тільки я один буду продовжувати тут займатися чимось, і не тільки я буду платити податки і насолоджуватися цією прекрасною країною».
Незважаючи на те, що Олексій одночасно займається трьома досить великими бізнес-проектами, він примудряється знайти час ще й на навчання в університеті. «Університет називається «Vistula», а спеціальність, на якій я навчаюсь – це програмування. Навчання в Україні та Польщі або ж взагалі в Євросоюзі – дуже відрізняється. Якщо у нас в Україні прагнуть навантажити людину і навіть першокурсник стикається з тим, що у нього 15-20 предметів за рік, то тут зробили все набагато простіше. У тебе чотири-п'ять основних предметів. Все інше винесено на самостійне вивчення. Лекції в університеті можна не відвідувати, якщо не хочеш. Ти можеш вивчати цей предмет з різних джерел, робити для себе висновки і в подальшому від цього відштовхуватися».
Зі студентами, викладачами та своїми діловими партнерами Олексій Подорожній спілкується в основному польською мовою. Як йому вдалося освоїти її всього за один рік? Вся справа в мовному середовищі: «Я зрозумів найголовніше – ви ніколи не навчитеся говорити нормально польською, якщо не будете спілкуватися з поляками. Ви можете читати дуже багато книг, дивитися фільми, але є сленг – теж немало важливий фактор. Я вам раджу – спілкуйтеся з поляками, шукайте друзів поляків».
Знайти друга-поляка, виявляється, не так вже й просто. І це одна з небагатьох труднощів, з якими довелося зіткнутися нашому герою: «Не всі жителі Варшави добре сприймають те, що приїжджає така кількість українців. Я їх звичайно розумію. Сюди приїжджають різні люди. І я думаю, що вони стикалися як з хорошими українцями, так і з поганими. Але, на жаль, я бачу, що поки що вони зустрічалися не з найкращими представниками нашої країни і в них залишився негативний осад. Відповідно, у них присутній якийсь страх, острах і вони не завжди йдуть на контакт, не завжди сприймають нас серйозно. Але сподіваюся, що це зміниться в найближчому майбутньому».
Зрештою, Олексію вдалося-таки знайти підхід до поляків, який, як виявилося, криється в історії цього народу: «Можу сказати, що поляків я пізнав. Вони все-таки слов'яни і в принципі зрозуміти їх не складно. Звичайно, перший час деякі речі змушують задуматися. Приїхавши в якусь країну, я рекомендую почати з вивчення її історії. Тоді ви зрозумієте дуже багато того, що відбувається навколо вас і чому це відбувається саме так».
Зараз у Льоші багато друзів-поляків, але найрідніших – він привіз з собою: «Я живу зі своєю дівчиною Валерією. Ще з нами живе її брат, який вчиться на програміста. Лера займається дизайном одягу, вона створює макети, виготовляє з них одяг, підбирає тканини, їздить по всій Польщі, купує їх, домовляється зі швейними фабриками. Вона хоче запустити свою лінію одягу тут».
Лера планує підкорити польський ринок моди, а Льоша, коли закінчить навчання – відкрити IT-компанію, яка буде займатися комп'ютерним забезпеченням для польських аграріїв. І щось мені підказує, що все у них вийде.