Спеціалісти одностайно почали з очевидного: все залежить від того, для чого ви будете використовувати свій цифровик.
У цьому питанні (виключаємо професіоналів і говоримо лише про аматорів) ми дуже умовно виділили людей, які просто фотографують для сімейного альбому, копіюють знімки на ПК та іноді їх друкують (форматом не більше А4). Цих людей ми (теж дуже умовно) назвемо «користувачами». Інша група – ті, хто збираються, хай і на аматорському рівні, займатися фотомистецтвом, хочуть робити цікаві не лише їм одним фотографії, друкувати їх великими форматами (до А3), приносити на виставки тощо. Їх ми умовно назвемо «художники».
Не заглиблюючись поки в технічні подробиці, одразу скажемо: спеціалісти радять звертати увагу на компанію-виробника. Серед компаній є такі, які давно займаються виробництвом фотоапаратів, а є ті, хто лише нещодавно долучився до цього процесу. До перших належать відомі марки з традиціями: Canon, Nikon, Olympus, Minolta та Pentax. До других належать відомі марки виробників побутової електроніки. Це важлива порада для всіх, але особливо важлива для «художників».
Щодо користувацького інтерфейсу, то виробники зазвичай намагаються збалансувати кількість кнопок і складність користувацького меню. Якщо меню складне, то має бути легкодоступна його гілка, де буде зібрано найважливіше. Так побудовано меню багатьох камер Nikon і Olympus. Також багато камер дозволяють редагувати меню, щоб туди можна було винести різні функції. Це становить інтерес для «художників», але не для «користувачів».
Переходимо до технічних характеристик. Тут, на думку Сергія Щербакова, насамперед треба дивитися на якість об'єктива, тобто на оптику. Дмитро Рудаков стверджує, що всі об'єктиви цієї категорії фотоапаратів практично однакові. Заглиблюватися в цю тему марно, оскільки вона навіть у 10 статей не вміститься, обмежимося загальними зауваженнями.
Якщо ви «художник», то пластикові лінзи краще не брати, вони не дають скільки-небудь прийнятного результату, тож увагу одразу варто зосередити на склі. Для «користувачів», навпаки, різниця між склом і пластиком несуттєва. Добре, якщо об'єктив має можливість оптичного збільшення зображення (не плутати з digital zoom - цифровим збільшенням, яке не покращує зображення, а просто розтягує його за допомогою спеціального алгоритму). Оптичний zoom (або трансфокація) дуже зручний, наприклад, у тих випадках, коли потрібно зняти крупний план. Просто наблизивши зображення, можна позбутися необхідності фізично підходити до об'єкта. Трикратна або чотирикратна трансфокація цілком прийнятна. Не варто гнатися, за словами Дмитра Рудакова, за універсальністю об'єктива, оскільки універсальність - це завжди компроміс між зручністю та якістю.
До речі, слід звернути увагу на те, що для різних фотоапаратів потрібні різні типи об'єктивів. Це пов'язано з тим, що багато фірм-виробників роблять свої камери несумісними з об'єктивами інших фірм. Тому об'єктиви Canon не підійдуть до фотоапарата Nikon і навпаки.
Важливо також звернути увагу на матрицю. Насамперед, на її роздільну здатність. У цій справі не варто захоплюватися великими мегапікселями. Для «художників» цілком підійде і 5Мпікс камера, для «користувачів», яким потрібно друкувати фотографії розміром А4 і менше – 3-4Мпікс. Для друку фотографій 10х15 см достатньо і 2Мпікс камери, але такі моделі камер уже застаріли і їх просто важко знайти в магазинах.
Сенсори в матрицях бувають двох типів: CMOS і CCD (КМОП і ПЗС). Відмінність сенсорів загалом несуттєва, хоча й впливає, зокрема, на споживання енергії.
Крім роздільної здатності та сенсора, у матриці є ще кілька важливих характеристик: динамічний діапазон, чутливість, рівень шумів (перешкоди в зображенні) та інші.
Динамічний діапазон - кількість ступенів у різниці контрасту, які здатна зафіксувати фотокамера. Аматорам доступний лише один спосіб з'ясувати динамічний діапазон для нової камери порівняно з іншими: доведеться зробити знімок однієї й тієї ж сцени різними камерами. Як правило, подібні тести проводяться спеціалізованими виданнями. Чутливість (ISO): чим вона більша, тим більші й шуми, але висока чутливість знадобиться для зйомок в умовах малої освітленості. «Художникам» варто купити камеру з великим діапазоном чутливості й при цьому подивитися, наскільки «шумить» картинка при максимальній чутливості.
«Художникам» потрібно також звернути увагу на наявність ручних установок витримки та діафрагми. «Користувачам» на такі речі звертати увагу не варто, вони все одно ними користуватися не будуть – через природну лінь.
Далеко не останнє за важливістю місце в отриманні результату займає процесор камери. Він суттєво впливає на якість картинки та на швидкість зйомки. Зазвичай камери можуть записувати результат у форматах JPEG (іноді RAW і TIFF). Формат RAW, а можливість його підтримки для «художників» важлива, повністю зберігає інформацію про кадр (все, що зафіксувала камера при зйомці без стиснення), даючи тим самим можливість більше вплинути на кінцевий результат, але файл у такому форматі займає більше простору. TIFF - це формат без стиснення та втрати інформації (саме така модифікація використовується у фотоапаратах), а JPEG - з великим стисненням, але і з втратою інформації. RAW-файл одного й того ж кадру більший, ніж JPEG, але менший, ніж TIFF. JPEG задумувався саме як формат стиснення, при якому частина даних хоч і втрачається, зате досягається суттєвий виграш в обсязі. Насправді втрати в JPEG практично непомітні оком (якщо коефіцієнт якість/розмір файлу стоїть відповідний). Отже, кажуть спеціалісти, «користувачам» цілком підійде JPEG, а фотохудожникам потрібен RAW.
Наявність дисплея для перегляду результату через лічені секунди після зйомки свого часу відіграла велику роль у переході з плівки на цифру. Дисплей має бути якомога більшим, а також має бути здатним відтворювати картинку при яскравому освітленні.
Для «художників» бажано, щоб можна було переглянути гістограму зображення (діаграму, де по горизонтальній осі відкладаються градації сірого від 0 (чорний) до 255 (білий), а по вертикальній – кількість точок відповідної градації в цьому зображенні – чим вищий стовпець, тим більше точок відповідного відтінку сірого міститься у фотографії).
Щодо електроживлення, то тут є два варіанти: жорстко прив'язані акумулятори (Li-Ion та інші) з великим часом заряджання, а також звичайні пальчикові батарейки. Цифровий фотоапарат, як правило, споживає багато, і пальчикові батарейки (а серед непрофесійних камер варіантів з батарейками повно) швидко розряджаються. У деяких невдалих моделях їх вистачає на 15-20 знімків.
Жорстко прив'язані акумулятори мають велику ємність, але й коштують дорожче. «Художникам», мабуть, варто зупинитися на акумуляторах з безліччю перехідників до зарядних пристроїв для різних розеток, «користувачам» – все ж на батарейках, які можна купити в будь-якому кіоску по всій земній кулі.
Щодо різних екзотичних функцій. Як приклад візьмемо «стабілізацію зображення» – фахівці стверджують, що вона потрібна лише камерам з довгофокусним об'єктивом (понад 300 мм). Якщо камера таким не володіє, але в неї є функція стабілізації зображення, то це, швидше за все, маркетинговий хід.
І, нарешті, про тенденції ринку, вони досить прості: якість камер підвищується, ціни знижуються. Сергій Щербаков навів такий приклад: зараз у столиці за $500 можна купити нову професійну камеру, а за $600 – любительську і не дуже ефективну. Дмитро Рудаков, навпаки, вважає, що та техніка, яка може називатися «професійною», у цю цінову категорію жодним чином не потрапляє.
Ринок ринком, а головне при покупці фотоапарата, як і в багатьох інших речах – ваша тверда впевненість у бажанні зайнятися обраною справою.