Мені вдалося побувати в центрі з групою журналістів. Про його функціонування нам розповідала керівниця Божена Мишак. Наше знайомство ми почали з приймальні, куди прибувають іноземці з отриманим на кордоні документом, який видається на 6 місяців, поки триває процедура.
– До цього ми отримуємо по факсу інформацію від прикордонної служби, що такий-то іноземець протягом двох днів має прибути в центр. Бували такі ситуації, коли ми приходили на роботу, а там у приймальні чекало 100 осіб. Це було в період, коли Польща готувалася вступити в Шенгенську зону. Зараз тут живе близько 50 осіб, центр розрахований на 103 місця.
Спочатку всіх чекає обов'язкова процедура проходження епідеміологічного фільтру.
– Завдання фільтру – запобігти поширенню заразних хвороб. У центрі працюють дві амбулаторії. Одна – для тих, хто тільки що прибув. Друга – для тих, хто живе постійно. Щодня тут працює два лікарі першого контакту, чотири медсестри і раз на тиждень приймає психолог. У разі необхідності спеціального лікування ми забезпечуємо візит лікаря-спеціаліста. Також при необхідності іноземець отримує направлення до стоматолога. Так само з щепленнями для дітей.
Після прибуття в центр іноземець отримує правила перебування в центрі зрозумілою йому мовою. Усі написи на об'єкті – трьома мовами: польською, російською та англійською. Директорка запросила піднятися нас на перший поверх, щоб подивитися, як виглядає кімната, в якій живуть іноземці.
– Це двомісні кімнати. У кожній з них є холодильник, шафа, два стільці, стіл. При заселенні іноземці отримують ковдру, постільну білизну, чашки, столові прибори, тарілки – все, що необхідно для повсякденного функціонування. Мешканці тут вішають свої картини, килими. Кожен намагається організувати по-своєму цей шматочок дому, щоб почуватися краще. Але буває, що іноземці не висловлюють згоди залишатися в нашому центрі. У такій ситуації вони мають право приходити на уроки польської мови, можуть прийти в амбулаторію до лікаря, звернутися по допомогу до нашого співробітника, а Управління у справах іноземців виплачує їм допомогу.
Центр розташований у лісі. Це колишня військова частина, колись тут були бункери, стояв навіть вертоліт. Цього року на об'єкті проводиться капітальний ремонт. Одна частина буде повністю пристосована для людей з обмеженими можливостями.
– Наш центр розташований за 3 км від приміської електрички WKD, якою наші підопічні користуються безкоштовно на підставі свого документа. Якщо вони їздять на інтерв'ю в управління або до лікаря по Варшаві, то ми повертаємо їм гроші за проїзд. Крім того, є можливість користуватися нашим транспортом, наші водії відвозять, наприклад, іноземця до лікаря. Але маю сказати, що деякі іноземці приїжджають до нас з кордону на таксі, буває на двох, адже якось треба забрати весь багаж, а у деяких є власні автомобілі.
У розпорядженні мешканців – кімната відпочинку, кімната для навчальних занять, кімната для прання, а також кухні. Працює також їдальня, яка надає їжу з урахуванням різної дієти.
– Є дієта для хворих на цукровий діабет, для людей з високим рівнем холестерину. Ми також дотримуємося культурних особливостей – ми не даємо іноземцям свинину, так що наша їжа корисна – це м'ясо птиці, яловичина, риба. Складно було б готувати для всіх національних груп. Іноді ми проводимо збори з шеф-кухарем, у яких беруть участь жінки-мешканки центру. Вони просять щось змінити, наприклад, їм не подобається страва квасоля по-бретонськи, але обожнюють польський гороховий суп.
Дійсно було б складно врахувати смак усіх мешканців, тому що в центрі справжній інтернаціонал – представники з Конго, Сирії, Киргизстану, Грузії, України, і, як не дивно, навіть був громадянин Америки. З усіма Божена Мишак знаходить спільну мову.
– Мені дуже приємно, коли я отримую похвальну грамоту від директора школи, що у дітей моїх підопічних найкращі результати. Я не приховую, що дуже прив'язуєшся до людей. Але з іншого боку, приємно також вручати рішення, після якого вони виходять і починають нове життя.
Найдовше жила в Дембаку сім'я з Чечні – 4 роки. Саме стільки зайняла процедура присвоєння статусу біженця. Але не всі отримують цей статус. Мені вдалося поговорити з Русланом з Донбасу, який планує повертатися додому. Як підкреслив Руслан, умови в центрі хороші, а адміністрація дбає про збереження нормального ставлення до іноземців. У центрі в Дембаку постійно організовуються Дні відкритих дверей, в яких беруть участь мешканці околиць.