Отримавши без особливих клопотів спеціальну чотиримісячну візу J1, студенти з різних країн вирушають за океан, де в курортний сезон різко зростає потреба в працьовитих, скромних і невибагливих гастарбайтерах. «Підсумки» оцінили ступінь комфортності перебування молодих сезонників в Америці.
Мрія про лептоп
Мені пощастило. Летів до Нью-Йорка, і вже в літаку на ловця прибіг звір. Вірніше, одразу два. Причому в подобі милих дівчаток, що виявилися сусідами в переповненому салоні «Боїнга». 22-річна Уляна Павлова вже втретє летіла підзаробити в Америку, її ровесниця й подружка Євгенія Бондарева — вдруге. Вони щойно закінчили соціально-педагогічну академію, отримавши червоні дипломи, з чим я їх і привітав.
Цікаво, що до недавнього часу американці не давали візу J1 випускникам і першокурсникам наших вишів. Схоже, побоювалися, що серед тих і тих більший відсоток потенційних невозвращенців. Але то чи реальність перевернула побоювання, то чи надсекретний вашингтонський план передбачає заохочення притоку освіченої молоді з певних країн, але обмеження вже не діє.
Чому Америка? Уляна, ще навчаючись в англійській спецшколі, мріяла там побувати. Оформляли поїздку вони з Женею через посередницький центр. Пройшли співбесіду, заповнили папери, заплатили за все, включаючи авіаквиток, близько $2 тис. кожна. Потрібно надати підтвердження від майбутнього роботодавця, але це не проблема — його можуть знайти посередники, за що беруть ще $100. Уляна, коли їхала вперше, сама знайшла «джоб оффер» через Інтернет.
Але ці віртуальні домовленості, як я пізніше з′ясував, не дають жодних гарантій. 19-річні студентки Ольга О. з факультету журналістики та Марина Б. з економічного, протягом приблизно півроку по Всесвітній павутині шукали потенційного наймача. Нарешті знайшли. Власник готелю в курортному містечку Кейп-Мей на самому півдні Нью-Джерсі надіслав згоду. Але коли дівчата приїхали, розвів руками: вибачте, роботи немає, оскільки готель напівпорожній. Що робити? Ольга та Марина стали гарячково думати, куди б влаштуватися. До недавнього часу вони працювали продавцями морозива в сусідньому з Кейп-Меєм містечку і шукали, поки безуспішно, другу роботу — щоб звести кінці з кінцями, хоча б житло оплатити...
У мініатюрному штаті Делавер, у курортному містечку Рехобот-Біч щоліта десантується півтори тисячі сезонників, у тому числі з Росії та України. 20-річна Марія Кузьміна мріє заробити на лептоп і айфон, а може, навіть на уживаний автомобіль. «На батьківщині, — сказала вона в інтерв′ю кореспонденту місцевої газети «Ньюс джорнэл», — мені б для цього знадобилося років два-три, аніяк не менше, та й добре оплачувану тимчасову роботу важче знайти».
21-річній росіянці Мадіні Маржоковій знадобилося два тижні, перш ніж вона знайшла другу роботу на 25 годин на тиждень у ресторані на додаток до першої, 36-годинної, в пекарні. 20-річний Діма Данильченко з України друге літо поспіль працює в кафетерії «Белліфіллер». Студент, що вивчає економіку, отримує $8 на годину, працюючи 60 годин на тиждень. Живе він у будинку з десятьма іншими хлопцями, за що платить $100 на тиждень. Власне, це нічліжка, куди вони приходять тільки спати.
Уляні та Жені знайти роботу було незрівнянно легше, ніж іншим хлопцям — вони вже, можна сказати, ветерани, набили ґулі, обзавелися знайомствами. Уляну твердо чекали в Оушн-Сіті, що на атлантичному узбережжі Меріленда. Вона знову стане за касу в місцевому супермаркеті. А житиме в квартирі, яку надає сезонникам менеджер магазину. Хто сказав, що в Америці немає комуналок? У кімнатах для приїжджих трудяг селять по чотири-п′ять душ, які відстібають господареві депозит у $200, а потім платять по $85 на тиждень.
«Коли приїхала вперше, до мене дуже добре поставилися, — згадувала Уляна. — Терпіли мою коряву англійську, вчили премудрощам поводження з покупцями. Вдруге підняли зарплату. Але щоб нормально заробити, потрібно вкалювати цілий день, з 9 ранку до 12 ночі. І вихідні виходять неповні. Дуже тяжко». Мимоволі згадується класичний іммігрантський жарт про Америку як про трудовий табір з посиленим харчуванням.
Що по грошах? За перше літо Уляна заробила 5,5 тисячі «зелених», за друге — 7,5 тис. Першим ділом повернула батькам позичені на поїздку дві «штуки». Не всі так відкрито називають доходи. Але з розмов зрозуміло, що середній розкид цифр сьогодні — $6-9 тис. за сезон. Офіціантки отримують трохи більше, але дуже складно влаштуватися, практично всі місця зайняті. Хлопці віддають перевагу роботі рятувальників на пляжі. Засмагаєш собі, на дівчаток задивляєшся. Ті, хто крутіший і спритніший, віддають перевагу сфері будівництва. Офіційно — ні-ні, профспілки грізно оберігають трудову привілею для своїх, корінних. Але сірий бізнес, переважно у великих містах, охоче наймає, особливо для авральних проектів, сезонників, яким платять на порядок менше.
Проживання в курортних містечках, що простяглися ланцюжком уздовж атлантичного узбережжя, має одну незаперечну перевагу для гастарбайтерів перед глибинною одноповерховою Америкою. Можна на роботу та в інших справах ходити пішки або їздити на велосипеді. А от Жені довелося помучитися. Минулого літа вона влаштувалася оператором атракціонів у парку розваг у містечку Фредеріку, що в штаті Меріленд. Типова американська структура побуту з приватними будинками вздовж хайвеїв, жодного громадського транспорту. Господар парку знайшов для своїх сезонників, серед яких були росіяни, українці та ямайці, триповерховий будинок. Купили в складочку видавший види мікроавтобус «Додж Караван». Хлопці, ті, у кого були права, водили по черзі. «Додж» ламався майже щодня, морока була ще та, згадує зі сміхом Женя.
Чим зайнятий вільний час юних гастарбайтерів, якого в принципі кіт наплакав? Пляж, дискотеки, морозиво, балачки по мобільному. Якщо наших багато, вони тут же гуртуються, нерідко організовують російські клуби.
Чому буянив Джон Доу
Що казати, наші дівчата неперевершені. Уляну наполегливо кликали заміж - спочатку болгарин, а потім американець. Але вийти заміж на чужині - поки не в її планах. І ще: не дають проходу палкі латиноси. Іноді в розмовах з потенційними роботодавцями та домовласниками доводиться вислуховувати гидкі натяки: я тобі зарплату чи житло, а ти, милашка, мені... Їм би вліпити одразу, негідникам, проміж очей фразою щодо сексуального харасменту - в Америці таких звинувачень дуже бояться, неприємностей не оберешся. Але ключових слів таких чомусь не відають дівчатка, не інструктують їх, чи що, пам'ятки не пишуть, та й бояться вони скандалів у чужій країні. Хоча чого боятися - візи законні, робота легальна, тож качайте права на повну котушку, не трусьте.
Іноді трапляються і серйозні НП. Скажімо, минулого року було зареєстровано близько півтора десятка приводів у поліцію російських сезонників. Як правило, хлопців затримували за дрібні правопорушення на кшталт крадіжок у магазинах і бійок з місцевими пацанами. Звісно, порушників порядку - одиниці, порівняно з масою гідних хлопців і дівчат. Тільки преса обожнює інциденти з немісцевими - тут журналістські стандарти на диво універсальні.
Трапляється, що до наших прискіпуються, але в принципі Америка доброзичлива до юних трудящих, які приїхали їй на допомогу.
Іспит для сезонників
Програму «імпорту» студентів-сезонників конгрес благословив у 1961 році для «зміцнення культурного взаєморозуміння між народами». Не знаю, як щодо культури, а от для багатьох власників бізнесу в курортних містечках сезонники стали головною робочою силою. Кількість отримувачів візи J1 за минуле десятиліття різко зросло - з 22.635 осіб у 1997 році до 150.326 - у 2007 році.
Зовсім нещодавно Голд Кей, власник семи прибережних готелів у Вірджинії, відправив свого кадровика Девіда Фінволла рекрутувати студентів - спочатку в Таїланд, а потім у Східну Європу. «У нас просто немає рук для курортного сезону, - сказав Фінволл в інтерв'ю місцевій газеті. - Американські студенти ніяк не хочуть застеляти ліжка і чистити туалети за $7,75 на годину». Роботодавці одностайно хвалять цю програму, оскільки кількість віз на одну фірму необмежена, і головне, не треба, як у більшості інших випадків з іноземними працівниками, надавати доказ безуспішних спроб найму місцевих кадрів. Втім, багато американців незадоволені використанням позиченої сили в умовах зростання безробіття та таврують своїх тінейджерів за небажання заробити трудовий цент чесною, хай і непрестижною працею.
Рада з міжнародного освітнього обміну (CIEE), що базується в Мені некомерційна організація, привозить до США приблизно 30-35 тис. іноземних студентів-сезонників кожного літа. Прес-секретар CIEE Мелвін Хармон констатував зниження потоку, пояснивши його спадом економіки і, відповідно, купівельної спроможності туристів та відпускників.
Так, нинішнє літо підкачало. Ринок сезонної роботи для підлітків та студентів, як своїх, так і приїжджих (тут різниці немає), охоплений кризою, найпотужнішою з часів Другої світової війни. У газеті USA Today, найбільш тиражній щоденній газеті країни, Інститут з вивчення зайнятості розмістив оголошення на всю сторінку: «Що найбільше турбує молодь? Небажана вагітність? Епідемія куріння? Правильна відповідь - безробіття».
«Доросле» безробіття досягло в травні цього року 5,5%, додавши піввідсотка порівняно з квітнем. Негативна динаміка - значною мірою результат стрибка сезонного безробіття серед підлітків, яке зросло на 3,3%. Чому? Начебто блага справа - підвищення мінімальної заробітної плати. Але кожне таке підвищення зменшує кількість вакантних місць у сегменті некваліфікованої робочої сили, до якого входять підлітки та студенти.
Сьогодні вкрай складно сезонникам зачепитися у сфері роздрібної торгівлі, будівництва та виробництва товарів, по них боляче вдарила економічна криза, яку поки забобонно називають стагнацією. Хлопцям з-за кордону доводиться долати і такий негласний бар'єр, як преференції для своїх. Завдяки сімейним зв'язкам, рекомендаціям шкіл і, звісно, рідній англійській, американські тінейджери значно легше знаходять сезонну роботу, ніж гастарбайтери. Нерідкі випадки своєрідної дідівщини: це коли місцеві хлопці плюють у стелю, а пашуть за них приїжджі. У парку розваг, де вкалувала Женя Бондарева, її обурило явне бажання американців сачкувати за рахунок іноземців. Менеджеру скаржитися було марно: він відверто тримав сторону своїх.
Ден Сміт, ведучий сайту, що дає поради сезонникам, називає їхні умови життя рабськими. «Багато роботодавців ніколи не запропонують таких умов американським студентам, - каже він. - Хлопці-іноземці часто не обізнані про свої права. Коли вони наважуються поскаржитися, їх одразу звільняють. Адже під дверима стоїть черга охочих зайняти їхнє місце».
Рідна безбашенність
Моїх нових знайомих, Уляну та Женю, багато що в Америці шокувало. Наприклад, запах смітника, що б'є в ніс у Нью-Йорку. І ще те, що незнайомі люди в маленьких містечках тобі усміхаються і кажуть «хелло». Суворості заокеанські не дуже подобаються, коли до 21 року навіть пива випити не можна, всюди вимагають «ксиву» із зазначенням віку.
Дівчатка, як водиться, накуповують подарунки рідним і близьким. В Уляни тато - водій, мама - менеджер у магазині. У Жені батько - металург, а мама - підприємець. Предки приблизно однаково поставилися до ідеї тимчасової роботи в США. Спочатку несхвально, тому що боялися за дочок, як би чого не вийшло, а потім благословили: мовляв, ми світу зовсім не бачили, то хоча б ви подивіться.