Фото Олександра Ковальчука
Інтерв'ю
Співбесіду було призначено на 14:30, і за півгодини до цього часу ми вже стояли під консульством. Охочих увійти всередину було мало - тож нас пропустили без зволікань, попередньо перевіривши паспорти та час співбесіди. Сумку й телефон забрали, тож на руках залишилися лише паспорти та чималий пакет документів.
У самій будівлі було досить людно, хоча черги як такої не було: усі претенденти на візи мають пронумеровані талони на інтерв'ю. «У кого співбесіда о 14:15? Підійдіть до восьмого вікна. Немає таких? 14:30?» Молодий ввічливий клерк перевірив наявність усіх паперів, фотографій та підписів і видав талон із тризначним числом - 278. Залишалося тільки чекати.
Не знаю чому, але я уявляла собі консульство США іншим - значно більшим, ніж воно є насправді. А ось чого я зовсім не очікувала побачити, так це коробки з іграшками на підлозі біля американського прапора - ними бавилися діти.
Поки я намагалася зосередитися на якомусь американському туристичному журналі, викликали номер 270 - молоду жінку, на мою думку, одягнену надто яскраво. Одразу згадалася порада американської книги про візи: «Одягайте на візову співбесіду те, що ви одягли б у гості до бабусі». Ну, «у гості до бабусі» - це поняття досить широке. Я була в джинсах і светрі, а ця дама - у високих чоботях на шпильках, відкритій блузці та міні-спідниці. Із кімнати для співбесід «номер 270» вийшла лише хвилин через тридцять - я тут-таки прикинула, що моя черга підійде години через три, якщо не чотири. Але - наступною викликали мене! У романах у таких випадках пишуть, що «в цю мить усередині щось обірвалося»...
Кімната для співбесіди була невеликою і чомусь нагадувала лікарняну палату.
- Містер Ейміс? Вас покличуть, якщо знадобиться, а поки я хочу поговорити з вашою нареченою.
- Якою мовою ви розмовляєте між собою?
- На есперанто.
- Есперанто?
Консул був здивований відповіддю, готова закластися, такого він ще не чув.
- Есперанто - це мова міжнародного спілкування, яку розробив у 1887 році варшавський доктор Заменгоф...
- Знаю-знаю, - (тут уже була моя черга дивуватися), - я тільки не знав, що есперанто зараз розмовляють і навіть журнали видають... Розкажіть, як ви познайомилися?
- Усе почалося 2001 року, коли звільнилася посада редактора міжнародного есперанто-журналу «Контакто», і ми (тоді ще не знайомі одне з одним) подали свої кандидатури. Обрали мене, а я - Джоела як заступника. «Наживо» ми зустрілися лише через два роки: після Всесвітнього есперанто-конгресу у Швеції я запросила Джоела погостювати в Україні. Тоді, у серпні 2003-го, ми зрозуміли, що любимо одне одного, а в листопаді заручилися.
Консул, здається, залишився задоволений відповіддю, ще раз переглянув пачку паперів, ввів щось у комп'ютер, попросив показати перший спільний журнал із нашими іменами і навіть не перевірив решту пачки.
- Скільки разів ваш наречений приїжджав в Україну?
- П'ять разів.
- Коли саме?
(Добре, що перед співбесідою я згадала всі точні дати приїздів-від'їздів!).
- Ви знаєте його батьків?
- Тільки за листуванням.
- Як їх звати? Вони знають, що ви хочете одружитися?
- Гарві та Лінн. Звичайно, є листівка, де вони нас вітають.
Консул навіть не подивився на листівку, так само як і не поцікавився іменами родичів нареченого до п'ятого коліна. Однак поставив кілька повторних питань для перевірки:
- То коли ви познайомилися? У листопаді?
- Ні, у серпні. У листопаді ми заручилися.
Далі за програмою - зняття відбитків пальців і клятва.
- Підніміть праву руку. Ні, не так, ось так - як у фільмі, - консул показав, як тримати руку, і я урочисто поклялася, що вся інформація про мене, усна та письмова, - правильна.
- Я вас вітаю, все гаразд, завтра вам надішлють паспорт із візою кур'єрською поштою. Ось вказівки, що вам слід робити далі.
Із кімнати для співбесід я виходила наче в напівсні. «Боже, невже все? І так швидко - якихось 5-7 хвилин!»
Як усе починалося
Шлях від заручин з американцем до американської візи я почала з відвідування сайту посольства США в Україні - www.usemb.kiev.ua. Збір документів зайняв близько дев'яти місяців. Усі папери ми заповнювали самі, без адвокатів - нічого складного в цьому немає.
Спершу потрібно вирішити, яку візу хочете: візу нареченої (K-1), при цьому оформлювати шлюб у Штатах, чи візу дружини - і розписуватися в Україні. Усупереч поширеній думці, візу дружини отримати складніше. Здавалося б, штамп у паспорті - цілком переконливий доказ серйозності стосунків. Але не для американського консульства. Віза нареченої - щось на кшталт умовно-імміграційної візи, вона не гарантує отримання вами грін-карти. Тому американці набагато менш прискіпливі до претендентів на візу нареченої: адже в США на них чекає друге - набагато серйозніше - інтерв'ю, і відповідальність київського консульства в цьому випадку менша.
Паперова тяганина і в першому, і в другому варіантах приблизно однакова, різниця лише в тому, що, претендуючи на K-1, заповнювати основну масу документів і чекати грін-карту вам доведеться вже у Штатах, а у випадку візи дружини - в Україні. Оформлення всіх документів і очікування візи дружини триває щонайменше вдвічі довше, ніж очікування візи нареченої. Випадково в Атланті я познайомилася з таджичкою, якій довелося чекати візу дружини більше двох років.
Ще один момент. Якщо ви отримуєте візу дружини, візу (K-2) дітям старше 18, але молодше 21 року, не видають. Якщо ж ви отримуєте візу нареченої - жодних проблем у цьому плані немає. Втім, не можна сказати, що візи нареченої в американському консульстві роздають направо і наліво, - вам доведеться заповнити чимало документів і запастися терпінням.
Візовий процес
Візовий процес складається з трьох основних етапів: подання вашим нареченим візової петиції, після її затвердження збору та заповнення всіляких паперів, перекладу їх англійською, проходження медогляду і, нарешті, самого візового інтерв'ю. (До речі, після подання першої заяви ви не маєте права подавати документи на будь-яку іншу візу США.) Як пишуть на сайті посольства, «успішне затвердження візової петиції - це лише перший етап візового процесу, і видачу візи воно жодним чином не гарантує». Тим не менше саме від цього етапу напряму залежать і швидкість, і результат самого процесу.
Спочатку вашому нареченому слід зайти на сайт Бюро з питань громадянства та імміграції США, USCIS, (www.uscis.gov) і завантажити форму I-129F. (Головне, не заповнити випадково документ I-129 (без літери «F») - це зовсім інший документ і до того ж набагато довший.) I-129F складається з двох частин - біографічних даних майбутніх супругів. Найскладніше питання - 19-те, про те, як і де ви познайомилися. Тут можна сміливо дати волю своєму письменницькому таланту! Бажано, щоб відповідь вмістилася на одну сторінку, але водночас була детальною. І головне - ваші наступні відповіді на співбесіді не повинні розходитися з цією розповіддю. Тож попросіть нареченого надіслати вам ксерокопію всіх документів візової петиції, оскільки багато питань повторюються.
Другий документ, який, найімовірніше, доведеться заповнювати вже вам, - форма G-325A (завантажується з того ж сайту). Це чотиристорінковий документ з детальнішою інформацією про вас. Крім звичайних даних, треба буде вказати місця вашої роботи за останні п'ять років (починати слід з останнього). У графі «тип візи» даються три варіанти - naturalization, status as permanent resident та other. Обирайте останній і дописуйте поруч fiance applicant. У графі «адреса» вказуйте вашу офіційну адресу (місце прописки), навіть якщо вона не збігається з реальною, оскільки надалі треба буде отримати довідку про несудимість із зазначенням саме офіційної адреси.
Також до пакета візової петиції входять:
* дві кольорові фотографії (ваша та нареченого);
* чек на певну суму (згідно з сайтом посольства США в Україні, $165) за обробку документів;
* підтвердження того, що ваш наречений - громадянин США, тобто нотаріально засвідчене свідоцтво про народження, паспорт або свідоцтво про натуралізацію;
* у разі потреби свідоцтво про розлучення або смерть попередньої (попереднього) дружини (чоловіка);
* копії українських віз, квитків, спільні фотографії з датою, листівки, штампи в паспорті, виписки кредитних карток (якщо гроші знімалися в Україні), телефонні рахунки - словом, усе, що доводить, що ваш наречений справді був в Україні і що ваші стосунки справжні.
Перш ніж фотографуватися, обов'язково зайдіть на сайт www.uscis.gov і дізнайтеся останні вимоги до фотографій, оскільки вони часто змінюються. Усі ці документи ваш наречений має надіслати до офісу Бюро з питань громадянства та імміграції США за місцем його проживання. Після цього ви можете спати спокійно - принаймні кілька місяців.
Продовження «візової одіссеї»
Після першої поверхневої перевірки документів на їхню комплектність, наявність підписів і фотографій Бюро з питань громадянства та імміграції надсилає вашому нареченому підтвердження про отримання петиції (у нашому випадку це сталося через два місяці). Потім документи надсилаються до Національного візового центру (НВЦ), де їх перевіряють детальніше. Якщо з паперами все гаразд, НВЦ надсилає вашому нареченому чергове підтвердження (у нас це знову зайняло близько двох місяців). Потім інформація про вас надсилається до посольства США в Києві, а через деякий час ви отримуєте «пакет три» та номер вашої справи. Якщо минуло кілька місяців, а «пакет три» до вас так і не прийшов, завантажте його з веб-сайту посольства.
Отже, з отриманням «пакета три» починається другий етап «візової одіссеї». На збір документів вам дається чотири місяці з моменту затвердження петиції. Якщо ви не вкладаєтеся в цей термін, обов'язково напишіть про це до консульства США в Києві ([email protected]), інакше доведеться все починати спочатку.
У «пакеті три» формулярів як таких немає, лише роз'яснення (англійською та українською мовами): докладний опис документів, які вам належить зібрати та перекласти англійською; вимоги до фотографій; усілякі нагадування; роз'яснення щодо довідки про несудимість (її треба брати не лише за місцем проживання в Україні, для киян - у ГУ МВС, вул. Володимирська, 15, а й у будь-якій із країн, де ви проживали більше року); вимоги до доказів матеріальної незалежності або матеріальної підтримки; і наостанок - форма KEV-1, яку ви надсилаєте назад до посольства після того, як усі необхідні документи зібрано.
Список документів, які необхідно зібрати та перекласти англійською, у моєму випадку включав закордонний паспорт, свідоцтво про народження (оригінал, копія плюс переклад англійською), довідку з міліції (оригінал плюс переклад) та докази фінансової підтримки. До речі, печаток ліцензованого бюро перекладів цілком достатньо для офіціалізації перекладу - іншими словами, завіряти у нотаріуса офіційні переклади - зайве.
Детально зупинятися на всіх документах, які вам доведеться зібрати та заповнити, не буду - у розділі «візи» на сайті посольства США в Києві є повний список документів і п'ятисторінкова інструкція щодо їх заповнення. Зупинюся на одному з найважливіших документів - свідоцтві про матеріальну незалежність або матеріальну підтримку.
Інструкція до цього документа складається з двох частин. Перша частина стосується вас лише в тому випадку, якщо ви самі виступаєте гарантом своєї фінансової незалежності. Тоді вам слід заповнити графи «Особисті кошти заявника» і «Працевлаштування» (мається на увазі ваше працевлаштування в Штатах). Друга частина документа - про свідоцтво про матеріальну підтримку.
В інструкції не зазначається, якими саме коштами має володіти ваш спонсор. Тому, щоб перевірити, наскільки його доходи відповідають офіційним вимогам, завантажте форму I-864P (Poverty Guideline) з сайту USCIS. Мінімальна сума доходів вашого спонсора має бути не меншою за 125% від межі бідності. Якщо доходів вашого нареченого недостатньо, йому доведеться вмовити когось із батьків-родичів-знайомих виступити співспонсором. Далі вашому нареченому (і, якщо треба, співспонсору) належить заповнити форму I-134 (Affidavit of Support, завантажується з сайту USCIS) і надати будь-які два документи з наведених нижче: лист з місця роботи із зазначенням посади, зарплати, стажу та характеру роботи (постійна чи тимчасова); нотаріально засвідчену копію останньої декларації про сплату податків; довідку з банку про наявність та стан рахунку із зазначенням дати його відкриття; а також «інші документальні підтвердження фінансових можливостей спонсора виконати свої зобов'язання по відношенню до заявника протягом невизначеного часу». Ми вирішили перестрахуватися і надали замість двох документів три - лист з місця роботи, копію декларації про сплату податків і довідку з банку. На оформлення та пересилання документів, отримання виписок з банку тощо у нас пішло не менше двох місяців.
У «пакеті три» є координати двох клінік, де можна пройти медогляд (його вартість $65-100). Незважаючи на те, що результати медогляду вам знадобляться лише на співбесіді, з ним краще не зволікати. Огляд займає всього кілька годин - причому результати видають того ж дня (конверт розкривати не можна в жодному разі!).
Після того як усі документи зібрані та перекладені, свідоцтва про матеріальну підтримку отримані, вам залишається лише заповнити єдиний «заповнюваний» документ «пакета три» - форму KEV-1, зазначити бажану дату співбесіди та надіслати його до посольства факсом або електронною поштою. Як правило, співбесіду призначають приблизно через місяць-півтора від вихідної дати (моє інтерв'ю, до речі, призначили саме на той день, який я зазначила у формі KEV-1).
Через деякий час вам надійде «пакет чотири». Він включає дві стандартні візові анкети (одна з них заповнюється у двох примірниках), чергову інструкцію щодо медогляду, вимоги до фотографій та запрошення на інтерв'ю. На інтерв'ю слід прийти заздалегідь - у вказаний час вам треба бути вже в самій будівлі, а не біля її дверей. Консульський збір за візу, як відомо, $100. У разі відмови гроші не повертаються.
Якщо співбесіда пройшла успішно і з паперами все гаразд, вам про це повідомлять одразу після закінчення інтерв'ю, а паспорт з візою надішлють протягом двох днів кур'єрською поштою. Віза К-1 дійсна протягом півроку з дня видачі - тобто протягом шести місяців ви повинні в'їхати до США. Потім вам даються 90 днів, щоб вийти заміж і подати заяву на грін-карту. Далі на вас чекає процедура під назвою adjustment of status (коригування статусу), яка триває в кращому разі рік. Але це тема іншої розповіді...