На думку Ахерна, «це буде найбільшим одноразовим скасуванням законів в історії країни». Насамперед, йдеться про «тяжку спадщину колоніалізму», тобто про юридичні норми, запроваджені на території Ірландії під час британського панування.
Як не дивно, корпус ірландських законів досі містить щонайменше дві тисячі актів, ухвалених ще до здобуття країною незалежності. Схоже, що місцеві парламентарі перейняли від своїх загарбників чисто британську повагу до правових норм: за потреби вони ухвалювали новий закон, але не викреслювали з кодексів старі. У результаті в ірландському праві накопичилася величезна кількість стародавніх актів, про які забули не лише практикуючі юристи, а й учені архіваріуси. Багато з таких документів формально залишаються чинними вже кілька століть, хоча насправді їх давно ніхто не застосовує в реальному житті.
Серед цього корпусу законодавчого антикваріату подекуди трапляються вражаючі свідчення суворих звичаїв ірландського життя. Пальму першості, мабуть, утримує Акт про підробку кави 1718 року, який суворо забороняв додавання до цього напою інших складників, – наприклад, овечого гною. Ще дивнішим стало те, що після запровадження цієї заборони чиста кава без домішок в Ірландії поступово вийшла з моди, оскільки була витіснена англійським чаєм. Довелося, природно, запроваджувати новий закон – Акт про підробку чаю 1776 року, який забороняв змішувати чайний лист з будь-якими ерзацами.
Частина формально чинних у країні норм є просто образливою для ірландців. Якщо судити за сучасними мірками, то ці закони, ухвалені на вимогу Лондона, порушують усі принципи гуманізму й цілком можуть бути порівняні з політикою південноафриканського апартеїду. Наприклад, низка не скасованих досі актів запроваджує санкції проти тих, хто говорить ірландською – нині державною мовою, а також забороняє англійським колоністам «брататися» з корінним населенням. Ірландцям заборонялося (точніше, досі формально забороняється – закон-бо поки не скасовано!) одружуватися з англійками та вступати до монаших орденів.
Місцеві законодавці досі не спромоглися формально скасувати середньовічні норми судочинства, про які з жахом розповідається в підручниках історії. Наприклад, у збірках законів можна виявити опис «випробування водою», коли підозрюваного прив'язували до валуна й кидали в річку. По тому, чи втопиться людина, чи випливе, судили про її винність. Крім того, забули скасувати законодавчі акти, що регулюють проведення судів над відьмами та організацію аутодафе. На цьому тлі такі дрібниці, як заборона євреям мати й носити зброю або встановлення додаткових податків для французів, виглядають майже ліберальними послабленнями.
До честі ірландців слід сказати, що всю цю дивом збережену донині нісенітницю вони вже давним-давно не застосовують. Але хоча прем'єр Ахерн безсумнівно правий і середньовічному законодавству не місце в кодексах сучасної держави, деяких дурнуватих законів трохи шкода. Усе ж цей антикваріат надавав правовим нормам Ірландії певний історичний шарм. Трохи нуднувато буде жити без закону, що забороняє шинкарям вимагати з п'яниць гроші за відпущене в кредит пиво.